ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2011 року Справа № 2а/0370/492/11
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Кириченку О.О.,
за участю позивача фізичної особи – підприємця ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області про визнання незаконною вимоги про сплату боргу,
ВСТАНОВИВ:
В лютому 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області (далі – УПФ України в Горохівському районі) про визнання незаконною вимоги про сплату боргу № - Ф від 04.02.2011 року на суму 1483,00 грн.
Позов вмотивовано тим, що позивачем отримано вимогу про сплату боргу №-Ф від 04.02.2011 року відповідно до якої з нього без його згоди стягують кошти отримані внаслідок здійснення підприємницької діяльності. Позивач є платником єдиного податку і сплатив збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 року №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». Однак, у вимозі відповідач примушує позивача сплатити пенсійні внески відповідно до пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Вважає, що вимога про сплату боргу не відповідає вимогам чинного законодавства, а отже є такою, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача. Відповідно до підпункту 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» фізичні особи-підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадження ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом, у фіксованому розмірі. На його думку, для нього фіксований розмір сплати ним, як фізичною особою-підприємцем внесків до Пенсійного фонду України встановлено Указом Президента України від 03.07.1998 року N727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку, та звітності суб’єктів малого підприємництва». Вимога відповідача додатково сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду України суперечить Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Указу Президента України №727/98, оскільки фізична особа-підприємець, яка сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб. При цьому, підпунктом 8 пункту 2 Указу Президента України №727/98 встановлюється, що доходи отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року платника єдиного податку, а сплачена сума єдиного (фіксованого) податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податків. Відповідно до пункту 6 Указу Президента України №727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний (фіксований) податок не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, збору на обов'язкове соціальне страхування. Разом з цим, зазначає, що страхові внески нараховуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для осіб, зазначених у пункті 5 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 3 статті 11 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») - на суми доходу, отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб (пункт 9 статті 19 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), а платники єдиного (фіксованого) податку, суб'єкт малого підприємництва, фізична особа - підприємець, у відповідності до пункту 6 Указу Президента України №727/98, взагалі не є платником податку на доходи фізичних осіб. Таким чином, у платника єдиного (фіксованого) податку немає доходу, що підлягає оподаткуванням податком на доходи фізичних осіб, і тому немає об'єкту оподаткування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для осіб, зазначених у пункті 5 статті 14 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Указом Президента України №727/98 встановлено, що наступного дня після сплати особою єдиного податку відділення Державного казначейства України перераховує до Пенсійного фонду України 42% від суми сплаченого єдиного податку, в рахунок сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позові. Вважають, що сплачуючи єдиний податок, позивач виконав свої зобов'язання перед бюджетом та іншими державним цільовими фондами, в тому числі Пенсійним фондом. Просять суд визнати незаконною вимогу № - Ф від 04.02.2011 року УПФ України в Горохівському районі про сплату боргу на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 1483,00 грн.
Відповідач будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання свого повноважного представника в судове засідання не направив, проте надіслав суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника управління, яке міститься в письмовому запереченні на адміністративний позов від 04.03.2011 року за вихідним №721/09-16. Разом з цим, в запереченнях відповідач позов не визнав, вважає позовні вимоги безпідставними, виходячи з наступного. Згідно із статтею 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону. Стаття 14 названого закону передбачає, що страхувальниками до Пенсійного фонду України є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Відповідно до статті 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Згідно із підпунктом 1 пункту 8 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхові внески, що перераховуються до солідарної системи, сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом та в розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» для відповідних платників збору. Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. До приведення законодавства України у відповідність із зазначеним Законом, Закони України та інші нормативні акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Частиною 12 статті 20 цього ж Закону визначено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. При цьому, зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства позивач є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та несе обов’язки з нарахування, обчислення і сплати страхових внесків в установлені строки та в повному обсязі. Відповідно до вимог названого Закону сума страхового внеску для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу. Просить в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають. При цьому судом враховано наступне.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням , дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частина 1 статті 17 КАС України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюються на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.
З дослідженого судом свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 07 липня 2007 року зареєстрований як фізична особа-підприємець Горохівською районною державною адміністрацією Волинської області. Разом з цим, судом встановлено, що позивач обрав особливий спосіб оподаткування – це єдиний податок. Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_2 від 20.12.2010 року видом діяльності позивача є роздрібна торгівля з лотків і на ринках та щороку сплачує єдиний податок.
Судом встановлено, що 04 лютого 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Горохівському районі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 винесено вимогу № - Ф про сплату боргу відповідно до якої станом на 01 лютого 2011 року борг по страхових внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування становить 1483,00 грн.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV. Відповідно до преамбули цього Закону, він розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страхувальниками є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Разом з цим, статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до пунктів 1, 3 статті 1 вказаного Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» платниками внесків до солідарної системи є страхувальники, зокрема фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент). Статтею 5 даного закону регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватись лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечать. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Законом України від 08.07.2010 року №2461 «Про внесення змін до законів України «Про державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» було встановлено, що з моменту набрання ним чинності, а саме з 17 липня 2010 року, фізичні особи-підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), сплачують внески до Пенсійного фонду за себе та членів своїх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі, що з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку повинен становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з якої сплачуються страхові внески. Тобто, було встановлено нові розміри мінімального страхового внеску до Пенсійного фонду. Відповідно до вищевказаних змін позивачу Пенсійним фондом було донараховано страхові внески та у зв’язку з їх не сплатою було винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу. Вказані зміни до Закону України від 08.07.2010 року №2461 на сьогоднішній день не визнавались не конституційними, є чинними.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким разом із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватись пільги із нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати, а обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно з вимогами пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Відповідно до підпункту 4 пункту 8 вище вказаних Прикінцевих положень, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Підпунктом 2 пункту 8 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що суб’єкти підприємницької діяльності сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом та в розмірах передбачених для платників збору Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхові внески сплачуються фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності щоквартально, протягом 20 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного кварталу. Базовим звітним періодом для даної категорії страхувальників за спрощеною системою є – квартал.
Проаналізувавши вищевикладене, суд вважає, що вимога про сплату боргу № - Ф від 04.02.2011 року відповідачем винесена відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням змін, внесених Законом України від 08.07.2010 року №2461 «Про внесення змін зо законів України «Про державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в частині розміру мінімального страхового внеску, у порядку, розмірах та у спосіб визначений чинним законодавством.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» встановлює пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суб'єкта малого підприємництва тільки в сфері його підприємницької діяльності. Визначення поняття «підприємницька діяльність» дається у статті 42 Господарського кодексу України. За змістом цієї норми права, підприємницька діяльність - це безпосередня самостійна систематична, на власний ризик, діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.
Посилання позивача на те, що законодавцем порушено положення Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року в частині процедури прийняття та набрання чинності щодо розгляду даного спору є безпідставними, оскільки до юрисдикції адміністративних судів не належить вирішення питань законності та процедури прийняття законодавчих актів.
Отже, суд приходить до висновку, що вказаний спір по даній справі не підпадає під правовідносини, що регулюються Указом Президента України №727 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а є об'єктом регулювання іншого правового акту - Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Названий же Закон не встановлює такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач надав суду належні та допустимі докази в підтвердження обґрунтованого винесення вимоги про сплату боргу на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 2 КАС України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підстави, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Зважаючи на вищевикладене, Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі при винесенні вимоги про сплату боргу на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування №-Ф від 04.02.2011 року, діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», з використанням цих повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а отже, суд вважає, що відсутні підстави для визнання вищевказаної оскаржуваної вимоги незаконною.
Керуючись статтями 11, 17, 158, 160, 162, 163, 186 КАС України, на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволені адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області про визнання незаконною вимоги № - Ф від 04 лютого 2011 року про сплату боргу на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 1483,00 грн. відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається позивачем та відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі з 15 березня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий С.Ф. Костюкевич