донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
09.03.2011 р. справа №34/256
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого:Чернота Л.Ф.
суддівБойченка К.І, Діброви Г.І.
від позивача:не з»явився
від відповідача:не з»явився
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Мір снабженія», м. Луганськ
на рішення господарського суду Донецької області
від27.12.2010 року
у справі№34/256 (суддя Кододова О.В.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мір снабженія», м. Луганськ
до відповідача
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк
простягнення основного боргу в розмірі 2500грн., штрафної неустойки (пені) в розмірі 555,97грн., інфляційних в розмірі 348,96грн., 3% річних в розмірі 87,86грн., витрат по оплаті послуг адвокату в розмірі 1250грн.
ВСТАНОВИВ:
У 2010 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір снабженія», м. Луганськ звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк про стягнення основного боргу в розмірі 2500грн., штрафної неустойки (пені) в розмірі 575,32грн.рн., інфляційних в розмірі 352,59грн., 3% річних в розмірі 95,36грн., витрат по оплаті послуг адвокату в розмірі 1250грн. ( з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Рішенням господарського суду Донецької області від 27.12.10р. позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк основний борг в розмірі 2500грн., штрафну неустойку (пеню) в розмірі 287,66грн., інфляційні в розмірі 352,59грн., 3% річних в розмірі 95,36грн.В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір снабженія», м. Луганськ, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права України та порушенням норм процесуального права. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 27.12.10 р. скасувати частково та прийняти нове рішення стосовно стягнення витрат на послуги адвокату в розмірі 1250грн. та штрафної санкції (пені) в розмірі 575,32грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір снабженія», м. Луганськ до судового засідання апеляційної інстанції не з»явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 25.01.2011р., але через канцелярію суду надав пояснення до апеляційної скарги, які долучені до матеріалів справи.
Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, м. Донецьк до судового засідання апеляційної інстанції не з»явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, причини неявки не пояснив, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, ухвалою суду про порушення апеляційного провадження від 20.01.2011р. явка сторін не визнана обов»язковою, тому апеляційна інстанція вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін, оскільки неявка представників сторін не перешкоджає вирішенню спору, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку. Враховується також правова позиція викладена у п. 3.6 роз»яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18.09.1997р. із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України».
Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2009р. між Донецькою філією Товариства з обмеженою відповідальністю „Мір Снабженія” та Приватним підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу №181/69/Д ( далі по тексту –договір), відповідно до п.1.1 якого продавець зобов’язувався передати покупцю у визначені договором строки товар, а покупець зобов’язувавься прийняти та оплатити його на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.2. договору, продавець передає за даним договором покупцю партіями наступний товар –господарські товари, побутову техніку та інші товари народного споживання в асортименті, кількості та за цінами за одиницю товару відповідно до накладних, які є невід’ємною частиною договору. Партією товару вважається його кількість, що зазначена в одній накладній.
Пунктом 1.5. договору встановлено, що датою продажу товару покупцю вважається дата у накладній на передачу товару, а загальна сума договору, згідно п. 1.6 договору, складається із сум, зазначених в усіх накладних, які видані за даним договором та є його невід’ємною частиною.
За приписами п. 2.1.1. договору, покупець зобов’язаний перерахувати оплату за товар на розрахунковий рахунок Продавця протягом 19 календарних днів з моменту поставки партії, та відповідно до п.1.2. договору оплата здійснюється в національній грошовій одиниці України.
Відповідно до п. 3.1. умови поставки –отримання товару на умовах самовивозу зі складу Продавця за адресою: м. Донецьк, вул. Баумана, 1-в.
Строк дії договору з моменту його підписання до 31.12.2009р. ( п. 6.1 договору).
Договір підписаний обома сторонами без розбіжностей та скріплений печатками сторін.
На виконання умов договору, позивачем на адресу відповідача у листопаді 2009р. поставлено товару на загальну суму 4 145,83грн., що підтверджується видатковою накладною №423276 від 23.11.2009р., яка підписані обома сторонами та скріплена печатками.
Відповідачем зобо»язання з оплати поставленого товару виконані частково в розмірі 1645,83грн., у зв»язку з чим рахується борг в розмірі 2500грн.
Згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе зобов’язань згідно до вказівок закону, договору, не допускається.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Як свідчать матеріали справи, поставка товару за видатковою накладною №423276 від 23.11.2009р. була здійснена відповідно до умов укладеного між сторонами договору №181/69/Д від 06.04.2009р., на який є посилання у накладній і який є предметом данного спору.
Таким чином, суду першої інстанції та апеляційної інстанції не надані належні та допустимі докази, оформлені належним чином, наявності заперечень відповідача щодо неналежної поставки товару, щодо відмови відповідача від поставленного товару, а також щодо прийняття товару у встановленому порядку на відповідальне зберігання відповідно до ст. ст. 666, 688, 690 Цивільного кодексу України.
В зв»язку з тим, що відповідач не довів суду належними та допустими доказами у розумінні ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процессуального кодексу України, виконання належним чином згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і в строк, передбачений договором своїх грошових зобов»язань щодо оплати отриманого та використаного ним у господарській діяльності товару, то судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк основний борг в сумі 2500грн.
Позивачем нараховані 3% річних в розмірі 95,36грн. за період з 12.12.2009р. по 07.12.2010р. та інфляційні в розмірі 352,59грн. за період з грудня 2009р. по березень 2010р., з серпня 2010 по листопад 2010р. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних здійснений позивачем судова колегія вважає, що він відповідає вимогам чинного законодавства України, а судом першої інстанції правомірно стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк 3% річних в розмірі 95,36грн., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання та інфляційні в розмірі 352,59грн., як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов”язання в зв”язку з девальвацією грошовою одиниці України.
В зв»язку з невиконанням відповідачем грошових зобов»язань позивачем нарахована (штрафна неустойка) пеня в розмірі 575,32грн. за період з 13.12.2009р. по 23.03.2010, з 24.03.2010р. по 30.06.2010р., з 01.07.2010р. по 07.12.2010р. згідно п. 5.2 договору, згідно якого за кожний прострочення платежу Покупцю нараховується штрафна неустойка у розмірі 0,6% від суми несплаченого товару. Нарахування штрафної неустойки припиняється через 12 місяців з дня коли, зобов’язання повинно бути виконано. Нарахування пені здійснено з урахуванням часткової оплати та вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно вимог закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань».
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За приписами п.3 ч. 1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора має право зменшити розмір санкцій.
Отже, скориставшись правом на зменшення розміру штрафних санкцій, встановленим ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, суд першої інстанції зменшив розмір пені та правомірно стягнув з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк штрафну неустойку (пеню) в розмірі 287,66грн.
Щодо стягнення витрат на послуги адвокату в розмірі 1250грн., то суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія названого Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України „Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
В підтвердження надання послуг адвокатом позивачем надані угода №52 від 01.10.2010р. про надання адвокатських послуг, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №522, видтковий касовий ордер від 17.11.2010р. на суму 1250грн.
За угодою №52 від 01.10.2010р. про надання адвокатських послуг зазначено, що гонорар в розмірі 1 250грн. виплачується готівкою.
Водночас, розмір витрат за послуги адвокату неповинен бути неспіврозмірним з заявленими вимогами, що узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеній у листі №01-8/155 від 13.02.2002р. «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів».
При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Крім того, як свідчать матеріали справи адвокат ОСОБА_1 жодного разу не з»явилася в судовому засіданні суду першої інстанції для захисту інтересів позивача.
Таким чином, судова колегія вважає, що позивачем недоведено належними та допустими доказами співрозмірність заявлених до стягнення витрат за послуги адвокату та не надано належних доказів саме оплати витрат за послуги адвокату в розмірі 1250грн., тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення витрат за послуги адвокату в розмірі 1250грн.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2010 року у справі №34/256 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір снабженія», м. Луганськ на рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2010 року у справі №34/256 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2010 року у справі №34/256 –без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Л.Ф. Чернота
Судді К.І. Бойченко
Г.І. Діброва
Надр.5 прим:
1 –у справу;
2 –позивачу;
3 –відповідачу;
4 –ДАГС;
5–ГС Дон. обл.