Головуючий у 1 інстанції - Золотарьов О.Ю.
Суддя-доповідач - Гімон М.М.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2011 року справа №2а-4004/10/1213 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Гімона М.М.
суддів Василенко Л.А. , Карпушової О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-4004/10/1213 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-4004/10/1213 позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни за січень-грудень 2010 року та в подальшому проводити виплати підвищення задоволено частково. Визнана неправомірною бездіяльність; зобов’язано відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2010 року по 13.12.2010 року з урахуванням фактично здійснених виплат.
Відповідач з таким судовим рішення не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не з Бюджету Пенсійного Фонду України, а тому Пенсійний Фонд України є неналежним відповідачем в цій справі. Апелянт також посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині позовних вимог з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується посвідченням, та користується правами і пільгами, встановленими Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” , який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік…» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цими законами, на 2007 та 2008 роки було зупинено, зокрема, дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Поряд з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року, а також рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Конституційний Суд України відзначив, що положеннями Закону України про Державний бюджет України не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
У 2010 році редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювалась та її дія не зупинялась.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що з 01 січня 2010 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.
В той же час, вирішуючи спір, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача за межами передбаченого ст. 99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, обґрунтував поновлення строку тим, що позивач дізнався про порушення свого права у листопаді 2010 року з відповіді управління. Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, оскільки Закони України доводяться до відома населення шляхом опублікування в офіційних виданнях, питання щодо виплати підвищення до пенсії дітям війни неодноразово висвітлювалось в засобах масової інформації.
Суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що в своїх письмових запереченнях на позов відповідач посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України (арк. справи 12).
Згідно ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при задоволені позовних вимог позивача в частині зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, з 01.01.2010 року по 13.12.2010 року, допущені порушення вимог процесуального законодавства, що призвели до неправильного вирішення цього питання по суті, оскільки позивач не навів поважних причин пропуску строку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 10.11.2010 року, тому позовні вимоги підлягають задоволенню з 10.05.2010 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та задовольнив позов з дотриманням норм матеріального та процесуального права в частині позовних вимог за період з 10.05.2010 року, але припустив порушення норм процесуального права в частині позовних вимог за період з 01.01.2010 р. по 09.05.2010 року, які є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в цій частині з залишенням адміністративного позову без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 99, 100, 195, 197, 198, 200, 203, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська – задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-4004/10/1213 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання вчинити певні дії – скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 01 січня 2010 року по 09 травня 2010 року, залишивши адміністративний позов в цій частині без розгляду.
В іншій частині постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-4004/10/1213 – залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Колегія суддів М.М. Гімон
Л.А. Василенко
О.В. Карпушова