Головуючий у 1 інстанції - Акімченко Ю.П.
Суддя-доповідач - Гімон М.М.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2011 року справа № 2а-389/10/0511
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Гімона М.М.
суддів Василенко Л.А. , Карпушової О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Дебальцеве Донецької області на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 10 листопада 2010 року у справі № 2а-389/10/0511 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Дебальцеве Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 10 листопада 2010 року позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Дебальцеве Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії задоволено. Визнані неправомірною відмова відповідача в нарахуванні і виплаті позивачу недоотриманої суми підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22.03.2010 р.; зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.03.2010 р. до зміни законодавчих норм, з урахуванням фактично здійснених виплат.
Відповідач з таким судовим рішення не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ст. 7 Закону Країни «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не з Бюджету Пенсійного Фонду України, а тому Пенсійний Фонд України є неналежним відповідачем в цій справі. Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги не зазначив кінцевої дати здійснення виплат.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується посвідченням, та користується правами і пільгами, встановленими Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” , який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Суд першої інстанції, задовольняючі позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції положень статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки вона регулює питання походження коштів на здійснення відповідних виплат, а не орган, на який покладено обов’язок цих виплат.
В той же час, судом першої інстанції, правильно вирішивши спір по суті, допущенні порушення вимоги процесуального законодавства.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не зазначив граничної дати для здійснення нарахування та підвищення надбавки до пенсії позивача, що в даному випадку передбачає вчинення певних дій на майбутнє, а тому, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить здійснити йому нарахування та підвищення надбавки до пенсії, не обмежуючись строком таких виплат.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що граничною датою задоволення позовних вимог позивача необхідно визначити дату прийняття постанови суду першої інстанції, тобто 10 листопада 2010 року.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому постанова суду першої інстанції підлягає зміні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Дебальцеве Донецької області – задовольнити частково.
Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 10 листопада 2010 року у справі № 2а-389/10/0511 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Дебальцеве Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – змінити.
В абзацах 2 та 3 резолютивної частини постанови Дебальцевського міського суду Донецької області від 10 листопада 2010 року у справі № 2а-389/10/0511 після слів «з 22.03.2010 року», доповнити словами «до 10.11.2010 року».
В іншій частині постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 10 листопада 2010 року у справі № 2а-389/10/0511 – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Колегія суддів