У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 лютого 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Пшонки М.П.,
суддів: Гончара В.П., Мартинюка В.І.,
Євграфової Є.П., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кам'янка» про розірвання договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кам'янка» на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 листопада 2006 року вони з відповідачем уклали договір оренди землі № 195/1, відповідно до умов якого вона передала відповідачу належну їй на праві приватної власності земельну ділянку загальною площею 1,67 га, розташовану в межах Білецьківської сільської ради Кременчуцького району, в строкове платне користування строком на двадцять років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідач прийняв ділянку згідно акту про передачу та прийом земельної ділянки від 4 листопада 2006 року та зобов’язувався виплачувати їй орендну плату з урахуванням індексу інфляції, застосовувати заходи по підвищенню родючості ґрунтів та захисту їх від ерозії та використовувати землю за цільовим призначенням. Але, в порушення даних вимог, відповідач постійно порушував строки прибирання побічної продукції, не вносив добрива, що призвело до виснаження та засмічення землі бур’янами, а в 2009 році зовсім не обробляв землі, тобто не використовував її за призначенням, що підтверджується актами. Також виплачував з порушеннями орендну плату в фіксованому розмірі в сумі 176 грн.35 коп., не враховуючи індексу інфляції і всупереч Указу Президента № 92 від 02 лютого 2002 року про запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків вартості земельної ділянки, виплачував їй в розмірі 1,5 %, що вона вважає істотним порушенням умов договору оренди землі та просила його розірвати.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2010 року, позов задоволено, договір оренди земельної ділянки №195/1, який було зареєстровано у Кременчуцькому районному відділ регіональної філії ДП "Центр при Державному комітеті України по земельним ресурсам" 30 травня 2007 року за № 040754800019, укладений 4 листопада 2006 року між ОСОБА_3 і товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Кам'янка" розірвано.
У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Кам'янка" просить скасувати зазначені судові рішення, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка не використовується за призначенням, оскільки вона заросла бур`янами та не обробляється, що є підставою для розірвання договору оренди.
З такими висновками судів безспірно погодитись не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.
Судами не встановлено, які саме земельні ділянки не оброблялися, акти обстеження полів складались при обстеженні саме полів, а не конкретної ділянки позивача, а тому висновок про те, що не оброблялась саме ділянка позивача є передчасним і грунтується на припущенні.
Стаття 96 ЗК України встановлює обов'язком землекористувача використання землі за цільовим призначенням, що означає, що земельна ділянка певне категорії має використовуватися відповідно до умов її надання.
Аналіз норм законодавства дозволяє зробити висновок про те, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням - це випадки, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення.
Натомість позивачем не доведено, що відповідачем ділянка використовується не за сільськогосподарським, а за будь-яким іншим призначенням.
Крім того, суди не з'ясували, у чому полягає шкода, завдана позивачу в зв'язку з невиконанням покладеного на відповідача обов'язку щодо вирощування сільськогосподарської продукції, та яким чином такі дії (або бездіяльність) порушують чи обмежують права орендодавця, чи є ці порушення істотними, наслідком яких є розірвання договору оренди.
Наведене свідчить про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення рішень, які не грунтуються на законі, а тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кам'янка» задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Пшонка М.П.
Судді: Гончар В.П.
Євграфова Є.П.
Мартинюк В.І.
Штелик С.П.