УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 лютого 2011 р. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Гончара В.П., Євграфової Є.П.,
Мартинюка В.І., Штелик С.П., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного територіального галузевого об‘єднання «Південно-Західна залізниця» про поновлення строку, визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 вересня 2010 року та за касаційною скаргою державного територіального галузевого об‘єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 1 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2008 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що він працював у відповідача на посаді чергового по ст. Олевськ Коростенської дирекції залізничних перевезень з лютого 1991 року. Згідно з наказом відповідача від 4 квітня 2008 року № 73 його було відсторонений від роботи до проходження обов’язкового медичного огляду. 2 червня 2008 року наказом № 130 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за ухилення від проходження обов’язкового періодичного медичного огляду. 1 липня 2008 року відповідно до наказу № 436ос його звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Крім того, 15 вересня 2008 року наказом № 676ос внесено зміни до наказу про звільнення щодо дати його звільнення та замість 1 липня 2008 року датою звільнення зазначено 5 липня 2008 року.
Вважаючи, що відповідачем порушені його права, оскільки прогулу він не здійснював, а не виходив на роботу, оскільки був відсторонений, ОСОБА_3 просив поновити строк звернення до суду, визнати накази від 4 квітня 2008 року № 73, від 2 червня 2008 року наказом № 130, від 1 липня 2008 року відповідно до наказу № 436ос та від 15 вересня 2008 року наказом № 676ос незаконними, поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати 15 тис. грн. моральної шкоди.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 1 липня 2010 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на посаді чергового по станції Олевськ з 5 липня 2008 року. Стягнуто з державного територіального галузевого об‘єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_3 53 301 грн. 60 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 5 липня 2008 року до 1 липня 2010 року та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. У позові про поновлення пропущеного строку та визнання наказів незаконними відмовлено за пропуском строку звернення до суду. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 29 вересня 2010 року зазначене судове рішення в частині відшкодування моральної шкоди змінено та суму на відшкодування моральної шкоди визначено в 1 тис. грн. У решті рішення залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду в частині відшкодування моральної шкоди скасувати, посилаючи на порушення судом норм матеріального і процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
Державне територіальне галузеве об‘єднання «Південно-Західна залізниця» в касаційній скарзі просить ухвалені в справі рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Районний суд, задовольняючи позов частково, виходив із відсутності вини ОСОБА_3 у невиході на роботу, оскільки його з 5 квітня 2008 року відсторонено від роботи. Наказ про відсторонення від роботи скасований не був, медичний огляд ОСОБА_3 не пройшов.
Стягуючи 53 301 грн. 60 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 5 липня 2008 року до 1 липня 2010 року (день ухвалення рішення), суд провів розрахунок, виходячи із вартості 1 години робочого дня – 13 грн. 46 коп. та вимушеного прогулу, який складає 4 136 годин.
Визначаючи розмір на відшкодування моральної шкоди, суд посилався на вимог ст. 237-1 КЗпП України та визначив його у 5 тис. грн.
Апеляційний суд, змінюючи рішення в частині відшкодування моральної шкоди, виходив із засад справедливості та, визначаючи суму в 1 тис. грн., вказав про така сума є справедливою сатисфакцією.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, зокрема, ухилення від обов'язкових медичних оглядів, в інших випадках, передбачених законодавством.
Судом установлено, що ОСОБА_3 з 22 лютого 1991 року працював на посаді чергового по ст. Олевськ Коростенської дирекції залізничних перевезень державного територіального галузевого об‘єднання «Південно-Західна залізниця».
Наказом від 4 квітня 2008 року № 73 ОСОБА_3 відсторонено від роботи до проходження обов’язкового медичного огляду. Пунктом 2 цього наказу передбачено допущення ОСОБА_3 до роботи після проходження медичного огляду в повному обсязі (а.с. 8 т. 1).
На а.с. 6, 7 є ксерокопія медичної картки ОСОБА_3, з якої вбачається, що він 4 квітня 2008 року пройшов медичний огляд, визнаний придатним до роботи, про що він сам також зазначав в позовній заяві, однак відповідно до п. 2 наказу від 4 квітня 2008 року № 73 з 5 квітня 2008 року до роботи не приступив.
Наказом від 2 червня 2008 року № 130 позивача за порушення трудової дисципліни, яке виразилося в ухиленні від проходження обов’язкового періодичного медичного огляду на підставі п. 1 ст. 147 КЗпП України оголошено догану (а.с. 41). Цього ж дня до профкому відповідач направив подання про надання згоди на звільнення позивача за прогул (а.с. 35).
Наказом від 1 липня 2008 року № 436ос ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с. 5).
Наказом від 15 вересня 2008 року № 676ос внесено зміни до наказу про звільнення ОСОБА_3 щодо дати звільнення та замість 1 липня 2008 року датою звільнення зазначено 5 липня 2008 року, оскільки ОСОБА_3 в період з 28 червня 2008 року до 4 липня 2008 року перебував на лікарняному (а.с. 91).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Така ж позиція викладена й у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами і доповненнями).
Суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України, дійшовши висновку про відсутність вини ОСОБА_3 у невиході на роботу, не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 4 квітня 2008 року пройшов медичний огляд, визнаний придатним до роботи, однак до 1 липня 2008 року до роботи не приступив; в достатньому обсязі не перевірив доводів державного територіального галузевого об‘єднання «Південно-Західна залізниця» про те, що ОСОБА_3 від надання пояснень щодо невиходу на роботу відмовився, довідку по проходження медичного огляду до 2 червня 2008 року не надавав; не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи підлягає як наслідок задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
З‘ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційні скарги ОСОБА_3 та державного територіального галузевого об‘єднання «Південно-Західна залізниця» задовольнити частково.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 1 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 вересня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: Є.П. Євграфова
В.П. Гончар
В.І. Мартинюк
С.П. Штелик