КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.03.2011                                                                                           № 25/406

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача: Гирич О.В. – за довіреністю,

від відповідача: представник не з’явився,

від третьої особи: представник не з’явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Незалежна Страхова Компанія"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 23.11.2010

 у справі № 25/406 ( .....)

 за позовом                               ВАТ "Незалежна Страхова Компанія"

 до                                                   ТОВ "Агро Індустріальна Компанія"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача           ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант"

 про                                                   стягнення 8464,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

 В жовтні 2010 року Відкрите акціонерне товариство „Незалежна страхова компанія” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро Індустріальна Компанія”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Відкритого акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 8 464,18 грн.

Заявою про зменшення розміру позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача кошти в розмірі 2178,83 грн., обґрунтовуючи це тим, що третя особа сплатила на його користь страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 6285,35 грн., що підтверджується банківською випискою позивача.  

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо –транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм відповідача, цивільно-страхова відповідальність якого застрахована у третьої особи за полісом № ВА/1538520.

У відзиві відповідач визнав позов частково, зокрема, в частині стягнення франшизи в розмірі - 510,00 грн.

Третьою особою не надано відзиву на позов.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.11.2010 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 510,00 грн., а також витрати на сплату державного мита у розмірі 5,10 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 54,28 грн. В іншій частині позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся  з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог частково, виключивши фінансові витрати позивача на проведення експертизи у розмірі 250,00 грн. та вважаючи достатньою для покриття витрат суму, перераховану третьою особою.

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції проігноровано положення ст. 29 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, якою передбачено, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Порушення норм процесуального права, на думку позивача, полягає в тому, що суд не взяв до уваги докази та доводи позивача та не зазначив мотивів, з яких суд вважає встановленою відсутність фактів, якими обґрунтовувалися позовні вимоги.

Відповідачем та третьою особою не надано письмових відзивів щодо вимог апеляційної скарги.

Третьою особою не використано наданого їй законом права на участь свого представника у судових засіданнях. Причин неявки суду не повідомлено. Однак, матеріали справи містять докази належного її повідомлення про час та місце розгляду справи, оскільки поштове відправлення з копією ухвали суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 10.01.2011 року було завчасно вручено представнику третьої особи, що підтверджується поштовим повідомленням №0883812.

Відповідачем забезпечено явку свого представника у судові засідання лише частково. Представник відповідача Гирич О.В. був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання 03.03.2011 року, що підтверджується розпискою суду.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 жовтня 2006 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_2 (надалі по тексту - Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу ТЗМ № 623531 (надалі –Договір).

Об’єктом Договору добровільного страхування є автомобіль “Пежо”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказаний транспортний засіб позивач прийняв на страхування на випадок пошкодження внаслідок страхових подій, зокрема –пошкодження чи знищення внаслідок дорожньо–транспортної пригоди.

Відповідний страховий випадок настав 17 травня 2007 року в місті Києві, а саме: відбулося зіткнення автомобіля “Пежо”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував Страхувальник, та автомобіля “МАЗ”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1.

В результаті ДТП автомобіль “Пежо”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 було пошкоджено, що підтверджується довідкою, виданою органами ДАІ МВС України на ім’я Страхувальника.

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було перераховано на користь страхувальника страхове відшкодування в розмірі 8214,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6020 від 30 серпня 2007 року. Розмір страхового відшкодування підтверджується страховим актом № 5391 від 30.08.2007 р.

Судом встановлено, що позивачем були понесені додаткові фінансові витрати з проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 250,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5477 від 01.08.2007р.

Встановивши всі фактичні обставини справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила, що позов підлягає задоволенню повністю, враховуючи наступне.

За визначенням статті 1 Закону України “Про страхування” страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.  

За приписами до статті 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2007 року (копія постанови в справі) дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 пп. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001р. Останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України  (надалі –ЦК України) зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Судом встановлено, що гр. ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, що було встановлено Святошинським районним судом м. Києва під час розгляду справи № 3-19319/2007 та вбачається з положень постанови відповідного суду від 20.06.2007 р.

В абзаці 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992р. “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” встановлено, що під володільцем джерела  підвищеної   небезпеки   розуміється юридична особа або громадянин,  що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки  в  силу  права  власності, повного господарського  відання, оперативного  управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що не вважається володільцем джерела  підвищеної  небезпеки і не несе відповідальності  за  шкоду  перед  потерпілим   особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Пунктом 5 вищезазначеної постанови встановлено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає лише у  випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням   трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Таким чином, враховуючи положення ст. ст. 1172, 1187, 1191 ЦК України, а також встановлену Святошинським районним судом м. Києва винність гр. ОСОБА_1 в спричиненні ДТП, що мало місце 17.05.2007р., відповідач прийняв на себе обов’язок відшкодовувати завдану ОСОБА_1 шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації ним транспортного засобу “МАЗ”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем застраховано цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу “МАЗ”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, шляхом укладення з третьою особою поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВА/1538520 (тип договору –1).

У відповідності до ст. 5 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Як визначено зі звіту №189 від 25.07.2007р., вартість відновлюваного ремонту автомобіля “Пежо”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП, що відбулося 17.05.2007р., складає 6 795,35 грн.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв’язку з укладенням відповідачем з третьою особою полісу №ВА/1538520 страхування цивільно-правової відповідальності останнього, третя особа прийняла на себе обов’язок відшкодовувати завдану ОСОБА_1 шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації ним транспортного засобу “МАЗ”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

В порядку досудового врегулювання спору позивач 14.04.2008р. направив третій особі заяву № 31274 на виплату страхового відшкодування.

Судом встановлено, що за наслідками дорожньо-транспортної пригоди третьою особою було перераховано на користь позивача страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 6285,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням №869 від 15.10.2010 р. Розмір страхового відшкодування підтверджується страховим актом від 14.09.2010р.

З положень відповідного страхового акту вбачається, що розмір страхового відшкодування в порядку регресу був визначений третьою особою, враховуючи розмір страхового відшкодування, який був визначений звітом №189 від 25.07.2007р. за мінусом франшизи  (510,00 грн.) за полісом №ВА/1538520, тобто 6 285,35 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа,  яка відшкодувала шкоду,  завдану іншою особою, має право  зворотної  вимоги  (регресу)  до  винної особи у  розмірі виплаченого  відшкодування,  якщо  інший  розмір  не  встановлений законом.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зважаючи на те, що сума виплаченого позивачем страхового відшкодування становить 8214,18 грн., а кошти, що перераховані третьої особою не покривають у повному обсязі понесених позивачем страхових витрат, то відповідно до положень ст. 1194 ЦК України з відповідача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, беручи до уваги те, що позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 8214,18 грн. та оплатив проведене автотоварознавче дослідження в сумі 250,00 грн., відповідач набув право вимоги (регресу) до відповідача в межах фактичних витрат у сумі 8464,18 грн.

У зв’язку з тим, що третя особа перерахувала позивачу, як встановлено вище, страхове відшкодування у розмірі 6 285,35 грн. залишок заявленої регресної вимоги склав 2178,83 грн.

При цьому, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми у розмірі 250,00 грн. за проведене автотоварознавче дослідження, з огляду на наступне.

За умовами ст. 27 Закон України „Про страхування”, страховик має право вимагати компенсацію здійснених виплат від особи, відповідальної за заподіяний збиток, у повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи наведене, з відповідача підлягає стягненню залишок заявленої регресної вимоги у сумі 2178,83 грн., з урахуванням витрат позивача на оплату автотоварознавчого дослідження у розмірі 250,00 грн.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи.

З огляду на вищевикладені обставини, розглядаючи  їх в сукупності, та виходячи з системного аналізу норм законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2010 року у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального права.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства „Незалежна страхова компанія” підлягає задоволенню, натомість рішення Господарського суду м.Києва від 23.11.2010 року слід змінити, задовольнивши позов повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Незалежна страхова компанія” на рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2010 року задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2010 року у справі №25/406 – змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

„ Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Індустріальна компанія” (ідентифікаційний код: 35822918, адреса: 02090, м. Київ, вул. Сосюри, будинок, 5) на користь Відкритого акціонерного товариства “Незалежна страхова компанія”(ідентифікаційний код: 20036721, адреса: 01021, м. Київ, Кловський Узвіз, будинок, 9/2, кв.21, р/р 2650600004267 в  ПАТ КБ “Правекс-Банк”, МФО 321983) кошти у розмірі 2178 (дві тисячі сто сімдесят вісім) грн. 83 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 102 (сто дві) грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. Видати наказ.

В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2010 року у справі
№ 25/406 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Індустріальна компанія” (ідентифікаційний код: 35822918, адреса: 02090, м. Київ, вул. Сосюри, будинок, 5) на користь Відкритого акціонерного товариства “Незалежна страхова компанія”(ідентифікаційний код: 20036721, адреса: 01021, м. Київ, Кловський Узвіз, будинок, 9/2, кв.21, р/р 2650600004267 в  ПАТ КБ “Правекс-Банк”, МФО 321983) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в розмірі 51 (п’ятдесят одна) грн. 00 коп.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати відповідні накази.

5. Матеріали справи №25/406 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 10.03.11 (відправлено)