ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
02.03.11 р. Справа № 10/3пн
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк,
код НОМЕР_1
до відповідача: Ворошиловської районної в місті Донецьку ради, м.Донецьк, ЄДРПОУ 04053186
про визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2– по дов.
від відповідача: Рубан М.М. – по дов.
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк звернулася до господарського суду Донецької області з позовною заявою (з урахуванням уточнень б/н від 20.01.2011р.) до відповідача, Ворошиловської районної в місті Донецьку ради, м.Донецьк про визнання права власності на квартиру №47, яка перебудована у кабінет нігтьового сервісу (манікюрний кабінет) загальною площею 40,2 кв.м (літера А-5) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на проведення перебудови житлової квартири №47 за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку набуто позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.2002р.
Відповідач надав заперечення проти позову та доповнення без номеру та дати, що надійшли на адресу господарського суду Донецької області відповідно 22.02.2011р. і 02.03.2011р., в обґрунтування яких Ворошиловська районна в місті Донецьку рада зазначила, що перебудова спірного майна була здійснена позивачем без отримання спеціального дозволу. Крім того, відповідачем вказано на те, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не надано доказів відповідності переобладнаного приміщення санітарно-епідеміологічним та протипожежним вимогам.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Відповідно до ч.2 ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно із ст.86 Цивільного кодексу Української РСР (приймаючи до уваги, що відносини стосовно набуття права власності на майно за договором виникли під час дії цього Кодексу) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
За приписами ст.224 вказаного Кодексу за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать матеріали справи, 05.04.2002р. між ОСОБА_4, ОСОБА_5 (продавці) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та 16.04.2002р. зареєстровано в книзі №8/31дк-(167) Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька” за реєстровим №146.
За змістом п.п.1, 3 вказаного договору продавці продали, а покупець купив за 8 633 грн. 00 коп. квартиру під номером 47, яка складається з двох кімнат, загальною площею 40,8 кв.м, що знаходиться у будинку під номером 6а, який розташовано по АДРЕСА_1.
За таких обставин, приймаючи до уваги презумпцію правомірності правочину, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору купівлі-продажу квартири позивач став законним власником житлової квартири №47, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За приписами ст.316 Цивільного кодексу України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом із ст.ст.319, 320 вказаного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зокрема, використовувати його для здійснення підприємницької діяльності, якщо це не суперечить закону.
Відтак, приймаючи до уваги положення діючого законодавства, за висновками суду, позивач мав право на використання спірного об’єкту нерухомості при здійсненні підприємницької діяльності, у тому числі, шляхом проведення відповідної реконструкції квартири під потреби такої діяльності.
Виходячи зі змісту позовної заяви та наданих у судових засіданнях пояснень, без отримання відповідного дозволу, за власні кошти способом господарського розрахунку, у відповідності з вимогами чинних державних будівельних норм, правил протипожежної безпеки, санітарних норм позивачем було проведено реконструкцію придбаного за вказаним вище договором купівлі-продажу нерухомого майна під кабінет нігтьового сервісу (манікюрний кабінет).
За результатами технічної інвентаризації, Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька” складено технічний паспорт, в якому відображено конструктивні елементи та технічні характеристики реконструйованої позивачем квартири №47 у житловому АДРЕСА_1 у м.Донецьку. На вказаному технічному паспорті проставлено відмітку, що зазначена квартира самовільно переобладнана та використовується як нежитлове приміщення.
За висновками суду, проведення в процесі власної господарської діяльності реконструкції і переобладнання приналежного особі майна у світлі гарантій щодо здійснення права власності, його непорушності та визначеності підстав для його припинення, встановлених законодавством, не мало і не могло мати своїм наслідком припинення або обмеження прав власності позивача на придбане майно з урахуванням його перебудови.
Правовідносини, пов’язані з самочинним будівництвом об’єктів нерухомого майна регулюються в Україні, зокрема, ст.376 Цивільного кодексу України.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно реконструйованого або збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.
При цьому, для визнання права власності на самочинно реконструйоване/збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку земельної ділянки.
Як було встановлено вище та проти чого учасники справи не заперечують, позивач набув право власності на АДРЕСА_1 та здійснив її перебудову.
Одночасно, до матеріалів справи не надано будь-яких доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 повноважень власника майна.
Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи експертним дослідженням №10/210, яке складено судовим експертом Ігнатковим В.М. (свідоцтво №279 від 12.06.2007р.), конструктивні рішення приміщення переобладнаної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1/47, відповідають вимогам ДБН (у тому числі, санітарним та протипожежним будівельним нормам), приміщення має 100% ступінь будівельної готовності та придатне для його подальшого використання у якості кабінету нігтьового сервісу (манікюрної), загальний технічний стан конструкцій задовільний. При цьому, досліджуване приміщення не може використовуватися у якості житлової квартири, так як у його складі відсутня кухня, що суперечить п.2.22 ДБН В.2.2-15-2005 „Житлові будівлі”.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з того, що згідно із свідоцтвом №279 від 12.06.2007р. судовому експерту Ігнаткову В.М. надано право проведення судових будівельно-технічних експертиз, зокрема, дослідження об’єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних, санітарних, протипожежних норм і правил при здійсненні реконструкції спірного об’єкту нерухомого майна.
Стосовно наявності у позивача прав на земельну ділянку, на якій розташовано спірне майно, слід зазначити наступне:
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За приписами ч.ч.2, 3 Земельного кодексу України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Тобто, власники житлових та нежитлових приміщень, що розташовані в житловому будинку, є фактичними користувачами земельної ділянки, на якій розташовано сам будинок. Зазначена земельна ділянка в даному випадку використовується для експлуатації будинку спільно всіма власниками вбудованих приміщень.
Як встановлено судом, спірне нерухоме майно розташовано у житловому АДРЕСА_1 у м.Донецьку та до моменту його реконструкції не було будинком, спорудою чи іншим окремо розташованим об’єктом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що при здійсненні реконструкції АДРЕСА_1 у м.Донецьку позивачем не було порушено положень чинного законодавства щодо цільового використання земельної ділянки, на якій розташовано відповідне нерухоме майно.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
За висновками суду, виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірного майна діючим будівельним, санітарним, протипожежним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на квартиру №47, яка перебудована у кабінет нігтьового сервісу (манікюрний кабінет) загальною площею 40,2 кв.м (літера А-5) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до Ворошиловської районної у м.Донецьку ради, м.Донецьку задовольнити повністю.
Визнати право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк на квартиру №47, яка перебудована у кабінет нігтьового сервісу (манікюрний кабінет) загальною площею 40,2 кв.м (літера А-5) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
У судовому засіданні 02.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 09.03.2011р.