ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
02.03.11 р. Справа № 10/9пн
за позовом: Орендного підприємства „Шахта імені О.Ф.Засядька”, м.Донецьк,
ЄДРПОУ 00174846
до відповідача: Донецької міської ради, м.Донецьк, ЄДРПОУ 26502957
про визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: Котельва К.О. – по дов.
від відповідача: не з’явився
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Орендне підприємство „Шахта імені О.Ф.Засядька”, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Донецької міської ради, м.Донецьк про визнання права власності на будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 332,8 кв.м, яка розташована на земельній ділянці (кадастровий №1410136300:00:018:0195) за адресою: м.Донецьк, вул.Первомайська, 17а.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій Орендним підприємством „Шахта імені О.Ф.Засядька” самовільно збудовано спірне нерухоме майно, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб.
Відповідач у відзиві №01/15-83 від 13.01.2011р. будь-яких заперечень проти позову не надав, розгляд справи просив здійснити без участі представника Донецької міської ради. Одночасно, у судовому засіданні 01.02.2011р. представник відповідача заперечив проти позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення між позивачем та відповідачем орендних відносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України „Про оренду землі”.
В силу ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно із ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Як встановлено судом, на підставі рішення №38/184 від 14.10.2009р. Донецької міської ради, 16.12.2009р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 та 17.08.2010р. зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №041035300089.
За змістом п.п.1, 2 вказаного договору Донецька міська рада надала, а Орендне підприємство „Шахта імені О.Ф.Засядька” прийняло у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий №1410136300:00:018:0195) загальною площею 0,0640 га для будівництва будівлі магазину продовольчих товарів по вулиці Первомайській (на північ від будівлі автостанції „Центр”) у Ворошиловському районі міста Донецька.
Відповідно до акту приймання-передачі від 16.12.2009р. відповідач передав, а позивач прийняв у користування вказану вище земельну ділянку.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору оренди позивач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст.116, 124, 126 Земельного кодексу України земельної ділянки площею 0,0640 га по вул.Первомайській (на північ від будівлі автостанції „Центр”) у Ворошиловському районі міста Донецька.
Відповідно до п.п.а, ґ ч.1 ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Одночасно, відповідно до п.а ч.1 ст.96 вказаного нормативно-правового акту, землекористувачі зобов'язані, в тому числі, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до змісту договору оренди від 16.12.2009р. земельна ділянка надавалась позивачу з метою будівництва будівлі магазину продовольчих товарів, враховуючи положення п.п.а, ґ ч.1 ст.95, п.а ч.1 ст.96 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання вказаного договору позивач набув право на використання зазначеної земельної ділянки для розташування спірного об’єкту нерухомого майна.
За приписами ст.5 Закону України „Про основи містобудування” при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, у тому числі, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови.
Частинами 1, 3 ст.22 вказаного Закону України встановлено, що забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
Таким чином, законодавчо визначено певні правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій, недодержання яких на певній стадії підготовчих і будівельних робіт обумовлює неможливість введення в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Виходячи зі змісту позовної заяви, довідки №12/193 від 31.01.2011р., листа №15/2020а від 14.10.2010р. без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт Орендним підприємством „Шахта імені О.Ф.Засядька” за власні кошти частково способом господарського розрахунку, а в іншій частині з залученням підрядних організацій було збудовано будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1).
Рішенням №108 від 19.04.2007р. виконавчого комітету Ворошиловської районної в місті Донецьку ради спірному об’єкту нерухомості присвоєно наступну поштову адресу: м.Донецьк, вул.Первомайська, 17а.
За таких обставин, враховуючи приписи ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” та твердження позивача, суд дійшов висновку, що проведене Орендним підприємством „Шахта імені О.Ф.Засядька” будівництво будівлі магазину продовольчих товарів (літера А-1), є самочинним будівництвом.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.
При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.
Як встановлено судом, позивач з моменту укладання договору оренди земельної ділянки від 16.12.2009р. та до цього часу є користувачем земельної ділянки (кадастровий №1410136300:00:018:0195), яка розташована за адресою: м.Донецьк, вул.Первомайська, 17а.
Одночасно, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 16.12.2009р.
Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи технічним висновком з обстеження конструкцій будівлі магазину продовольчих товарів по вул.Первомайській, 17а у м.Донецьку, який було складено у листопаді 2010р. Акціонерним товариством закритого типу „Проектно-виробниче підприємство „ДОНБАСРЕКОНСТРУКЦІЯ” (ліцензія серії АВ №513170, що видана Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 09.02.2010р.), основні несучі конструкції спірної будівлі знаходяться у нормальному стані, будівля магазину відповідає вимогам ДБН В.2.2-23-2009 „Будинки і споруди. Підприємства торгівлі” та придатна для подальшої експлуатації. Інженерне устаткування, санітарно-гігієнічні умови, об’ємно-планувальні рішення будівлі відповідають санітарно-гігієнічним та протипожежним умовам.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з того, що згідно із ліцензією серії АВ №513170 Акціонерному товариству закритого типу „Проектно-виробниче підприємство „ДОНБАСРЕКОНСТРУКЦІЯ” надано право здійснювати технічний огляд і оцінку стану, обстеження і оцінку технічного стану будівельних конструкцій будівель, споруд та інженерних мереж, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил, санітарно-гігієнічних та протипожежних умов при будівництві спірного об’єкту нерухомого майна.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
Виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірний об’єкт збудований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірної будівлі діючим будівельним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 332,8 кв.м, яка розташована на земельній ділянці (кадастровий №1410136300:00:018:0195) за адресою: м.Донецьк, вул.Первомайська, 17а, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Орендного підприємства „Шахта імені О.Ф.Засядька”, м.Донецьк до Донецької міської ради, м.Донецьк задовольнити повністю.
Визнати право власності Орендного підприємства „Шахта імені О.Ф.Засядька”, м.Донецьк на будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 332,8 кв.м, яка розташована на земельній ділянці (кадастровий №1410136300:00:018:0195) за адресою: м.Донецьк, вул.Первомайська, 17а.
У судовому засіданні 02.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 09.03.2011р.