ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
03.03.11 р. Справа № 14/262пн
за позовом: Донецької міської ради, м.Донецьк, ЄДРПОУ 26502957
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк,
ЄДРПОУ 25601385
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп”, м.Донецьк,
ЄДРПОУ 36811300
про визнання відсутнім права, визнання договору недійсним та приведення сторін у первісний стан
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: Снєгірьов О.М. – по дов.
від відповідача 1: Махінчук В.М. – по дов.
від відповідача 2: не з’явився
В засіданні суду брали участь:
Згідно із ст.77 ГПК України
в засіданні суду оголошувались перерви
з 22.12.2010р. до 13.01.2011р.,
з 01.03.2011р. до 03.03.2011р.
СУТЬ СПРАВИ:
Донецька міська рада, м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк, до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп”, м.Донецьк про:
- визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 27.04.2010р. між відповідачами, щодо продажу будівлі магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька;
- визнання відсутнім права Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” на розпорядження будівлею магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька;
- приведення сторін за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р., укладеним між відповідачами, в первісний стан, зобов’язавши повернути одна одній все отримане за вказаним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність договору купівлі-продажу від 27.04.2010р. положенням ст.ст.317, 319, 658 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність у відповідача 1 права власності на майно, яке було відчуджене відповідачу 2 за спірним договором.
У відзиві без номеру та дати, який надійшов на адресу господарського суду 22.12.2010р., відповідач 1 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на дотримання сторонами договору купівлі-продажу від 27.04.2010р. всіх приписів чинного законодавства України під час підписання спірного договору.
Відповідач 2 надав заперечення проти позовних вимог без номеру та дати, що надійшли на адресу господарського суду Донецької області 22.12.2010р., підстави яких аналогічні викладеним відповідачем 1.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідачів, суд вважає позовні вимоги Донецької міської ради такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.
Згідно із п.5 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям „права” як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.
Для розуміння поняття „охоронюваний законом інтерес” важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.
Поняття „охоронюваний законом інтерес” у логічно-смисловому зв'язку з поняттям „права” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Статтею 1, ч.2 ст.5, ст.7, ч.1 ст.140 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відповідно до ст.2 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно із ст.1, ч.1 ст.6 вказаного Закону України первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальна громада – це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. При цьому, представницький орган місцевого самоврядування – це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Таким чином, вказані нормативно-правові акти визнають право за територіальною громадою в особі органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що цілком узгоджується з положеннями п.2 ст.4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, відповідно до якого місцева влада в межах закону має повне право вирішувати будь-яке питання, що не вилучено із сфери її компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.
Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, в тому числі, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
За змістом Земельного кодексу України від 18.12.1990р., (приймаючи до уваги, що правовідносини стосовно надання у користування земельної ділянки склалися під час дії цього Кодексу), Земельного кодексу України, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” розпорядження землею віднесено до повноважень рад, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Крім того, Донецька міська рада згідно із положеннями Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” здійснює також повноваження у сфері містобудування щодо затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; визначення у встановленому законодавством порядку відповідно до рішень ради території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією; підготовки і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; координації на відповідній території діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів; надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
Виходячи зі змісту наявних у матеріалах справи документів, на підставі рішення №303/1 від 28.07.2000р. виконавчого комітету Донецької міської ради відповідачу 1 було видано державний акт І-ДН №006016 від 18.12.2001р. на право постійного користування землею, за змістом якого землю надано для розміщення павільйону по продажу товарів народного споживання, павільйону-кафе, кафе літнього типу, ігрової площадки для дітей, гостьової автостоянки на перехресті б.Шевченка та вул.Артема у Ворошиловському районі м.Донецька.
При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідачем 1 на наданій у користування земельній ділянці було самовільно збудовано капітальну споруду - будівлю магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька.
Таким чином, приймаючи до уваги, що майно, яке було відчужено відповідачем 1 відповідачу 2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р., самочинно збудовано на земельній ділянці, повноваження власника якої здійснює позивач, а також враховуючи компетенцію позивача в сфері містобудування як органу, який згідно із законом здійснює представництво територіальної громади міста, суд дійшов висновку, що звернення Донецької міської ради до господарського суду з розглядуваним позовом, зокрема, з вимогами про визнання відсутнім права, визнання договору недійсним відповідає функціям органів місцевого самоврядування та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Донецька.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, позовні вимоги про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 27.04.2010р. між відповідачем 1 та відповідачем 2, підлягають задоволенню з огляду на таке:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, 27.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Домінат” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за змістом п.1.1 якого відповідач 1 продав, а відповідач 2 купив будівлю магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька.
Пунктом 1.2 зазначеного договору встановлено, що нерухоме майно належить продавцю, зокрема, на підставі рішень господарського суду Донецької області від 24.04.2009р., від 29.03.2010р.
За приписами ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст.207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно із ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За приписами ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Як вказувалося вище, право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю „Домінат” на майно, яке в наступному було відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р., було зареєстровано Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька” на підставі рішень господарського суду Донецької області від 24.04.2009р., від 29.03.2010р.
Проте, як свідчать матеріали справи, рішенням господарського суду Донецької області від 16.06.2010р. переглянуто за нововиявленими обставинами рішення від 24.04.2009р. по справі №12/220пн за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Домінат”, м.Донецьк до Фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Донецьк про визнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “Домінат”, м.Донецьк на самочинне будівництво: будівлю магазину кафе (літера А-1), сторожки (літера Б), огородження (літера N1, N2), замощення (“І”, “ІІ”) та автостоянки (“ІІІ”) загальною площею 1279 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Донецьк, перехрестя вул.Артема та бул.Шевченка. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Домінат” про визнання права власності на вказане майно відмовлено повністю.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2010р., яку в наступному залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2010р., рішення від 16.06.2010р. по справі №12/220пн залишено без змін.
Крім того, рішенням господарського суду Донецької області від 10.02.2011р., яке прийнято за результатами нового розгляду справи №20/86пн (постановою від 06.10.2010р. Вищого господарського суду рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2010р. скасовано та справу направлено на новий розгляд) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Домінат”, м.Донецьк до Фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Донецьк про визнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “Домінат”, м.Донецьк на будівлю прибудови (літера А’) до будівлі магазину, кафе (літера А-1), розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Артема, 129г в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2011р. по справі №20/86пн вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Тобто, рішеннями господарського суду по справам №20/86пн та 12/220пн, які на теперішній час набрали законної сили, встановлено факт відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю “Домінат” права власності на будівлю магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька.
За змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
За приписами ч.2 ст.13 Закону України „Про судоустрій та статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Відповідно до ч.5 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.
З огляду на вищенаведене, при розгляді позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.04.2010р., господарський суд у відповідності до положень ч.5 ст.35 Господарського процесуального кодексу України приймає до уваги встановлений судом при прийняті рішень від 16.06.2010р. по справі №12/220пн, від 10.02.2011р. по справі 20/86пн факт відсутності права власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат” на нерухоме майно, яке розташовано по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, за висновками суду, продаж будівлі магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р., всупереч ст.ст.317, 319, 658, 655 Цивільного кодексу України, було здійснено особою, що не є його власником, тобто, не наділено повноваженнями по володінню, користуванню, розпорядженню вказаним майном.
Імперативною нормою ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що спірний договір було укладено Товариством з обмеженою відповідальністю „Домінат” з порушенням вимог ст.ст.317, 319, 658, 655 Цивільного кодексу України, позовні вимоги про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, підписаного 27.04.2010р. між відповідачами, щодо продажу будівлі магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Як вказувалось вище, відповідно до ст.317 Цивільного кодексу України повноваженнями щодо розпорядження майном наділений саме власник. За таких обставин, враховуючи встановлений господарським судом у рішеннях від 16.06.2010р. по справі №12/220пн, від 10.02.2011р. по справі №20/86пн факт відсутності у відповідача 1 права власності на спірне майно, а також приймаючи до уваги висновки суду по справ №14/262пн щодо недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р., позовні вимоги про визнання відсутнім права Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” на розпорядження будівлею магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька підлягають задоволенню.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, позовні вимоги про приведення сторін за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р. в первісний стан, зобов’язання повернути одна одній все отримане за вказаним договором підлягають залишенню без задоволення, оскільки звернення Донецької міської ради з зазначеними вимогами не відповідає приписам норм ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та не направлено на захист прав та законних інтересів територіальної громади міста Донецька.
Одночасно, суд вважає за необхідне застосувати за власною ініціативою реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину на підставі ст.216 Цивільного кодексу України з урахуванням наступного.
Згідно із ч.ч.1, 5 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до п.7 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” за змістом статті 216 Цивільного кодексу України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
Як зазначено Верховним Судом України в узагальненні „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст.16 Цивільного кодексу України як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст.216 вказаного Кодексу є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки.
Таким чином, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р., укладеного між відповідачами, Товариство з обмеженою відповідальністю „Домінат” та Товариство з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” мають повернути одне одному передане за вказаним договором, а саме:
- Товариству з обмеженою відповідальністю „Домінат” належить повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” грошові кошти у розмірі 60 900 грн. 00 коп., отримані ним за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р.;
- Товариству з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” належить повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Домінат” нерухоме майно - будівлю магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г у Ворошиловському районі м.Донецька, отримане ним за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р.
Відповідач 1 звернувся до господарського суду Донецької області з клопотанням без номеру та дати, яке надійшло на адресу господарського суду Донецької області 24.11.2010р., про зупинення розгляду справи №14/262пн до вирішення спору по справі №20/86пн.
Одночасно, відповідачем 2 надано клопотання без номеру та дати, яке надійшло на адресу господарського суду Донецької області 01.03.2011р. про зупинення розгляду справи №14/262пн до набрання чинності рішенням господарського суду від 10.02.2011р. по справі №20/86пн законної сили.
Вказані клопотання підлягають залишенню без задоволення, приймаючи до уваги наступне:
Підстави зупинення провадження по справі визначені ст.79 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Згідно із ч.5 ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Як свідчать матеріали справи №14/262пн, 10.02.2011р. господарським судом Донецької області було прийнято рішення по справі №20/86пн, яке постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2011р. залишено без змін.
Таким чином, приймаючи до уваги, що спір по справі №20/86пн розглянутий по суті та судове рішення набрало законної сили, будь-які правові підстави для зупинення провадження по розглядуваній справі відсутні, внаслідок чого клопотання відповідачів підлягають залишенню без задоволення.
Клопотання без номеру та дати, яке надійшло на адресу господарського суду Донецької області 13.01.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” про призначення судової будівельно-технічної експертизи підлягає залишенню без задоволення з огляду на ті обставини, що встановлення відповідності нерухомого майна, яке розташовано за адресою: м.Донецьк, вул.Артема, 129г, будівельним нормам та правилам, перебування вказаного майна в межах „червоних ліній” не є предметом розгляду по цій справі та не входить в предмет доказування при вирішенні спору, який виник між позивачем та відповідачами.
Клопотання без номеру та дати, які надійшли на адресу господарського суду Донецької області 09.02.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” про залучення до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
Тобто, питання про залучення до участі у справу третіх осіб вирішується господарським судом самостійно та є його правом, а не обов’язком.
За змістом п.26 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.
За таких обставин, приймаючи до уваги зміст ч.ч.1, 3 ст.27 Господарського процесуального кодексу України, п.26 постанови №9 від 06.11.2009р., враховуючи предмет розгляду по цій справі та підстави, якими Донецька міська рада обґрунтовує позовні вимоги, посилання заявника на необхідність залучення до розгляду справи приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору є безпідставними.
Клопотання без номеру та дати, яке надійшло на адресу господарського суду Донецької області 03.03.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю забезпечити явку в судове засідання представника Гарматюка А.Д., господарський суд залишає без задоволення, з огляду на таке:
Згідно із ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.28 вказаного Кодексу справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.
Таким чином, за висновками суду, неможливість Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп” забезпечити явку в судове засідання представника Гарматюка А.Д. не позбавляє відповідача 2 права та можливості направити в судове засідання іншу особу для представництва інтересів юридичної особи.
При цьому, судом враховано, що всі сторони по справі №14/262пн надали письмові пояснення стосовно предмету та підстав позовних вимог, внаслідок чого суд може дослідити фактичні дані та обставини, якими кожна із сторін обґрунтовує свої вимоги та заперечення, та надати їх правову оцінку в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Донецької міської ради, м.Донецьк до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп”, м.Донецьк задовольнити частково.
Визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу нерухомого майна, який укладений 27.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк та Товариством з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп”, м.Донецьк щодо продажу будівлі магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г в Ворошиловському районі м.Донецька.
Визнати відсутнім право Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп”, м.Донецьк на розпорядження будівлею магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г в Ворошиловському районі м.Донецька.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп”, м.Донецьк грошові кошти у розмірі 60 900 грн. 00 коп., що були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р.
Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп”, м.Донецьк повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк отримане за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2010р. майно, а саме: будівлю магазину, кафе (літера А-1) з прибудовою (літера А1-1), загальною площею 376,5 кв.м з господарською спорудою, які розташовані по вул.Артема, 129г в Ворошиловському районі м.Донецька.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Домінат”, м.Донецьк на користь Донецької міської ради, м.Донецьк державне мито в розмірі 28 грн. 33 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 78 грн. 67 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Доміно Групп”, м.Донецьк на користь Донецької міської ради, м.Донецьк державне мито в розмірі 28 грн. 33 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 78 грн. 67 коп.
У судовому засіданні 03.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 09.03.2011р.