Справа № 2-486/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          25 лютого 2011 року Овідіопольський районний суд Одеської області  в складі:

          головуючого судді Кочко В.  К.

          при секретарі Шестопалова О. Ю.,

за участю позивача –ОСОБА_1,

представника позивача –ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третьої особи - ОСОБА_4,

представника с/ради – Фороса А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Овідіопольського районного бюро технічної інвентаризації, третя особа –приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8 про визнання недійсним рішень, свідоцтва, держакту, договору дарування; та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Овідіопольського РБТІ, третя особа –приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області –ОСОБА_8, про визнання недійсним рішень, свідоцтва, держакту, договору дарування, суд –

ВСТАНОВИВ:

        29 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Овідіопольського районного бюро технічної інвентаризації, третя особа –приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8 про визнання недійсним довіреності, рішень сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами, договору дарування земельної ділянки, в обґрунтування якого зазначив, що згідно до ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 травня 1988 року по справі №2-206 1988р. була затверджена мирова угода, якою визнане право власності та виділено в натурі сестрі позивача ОСОБА_9 частину домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 яка складається з частини житлового будинку, позначену на плані під номерами 1-4 площею 17,68 м2, літньої кухні з верандою, цистерни для води штахетник, що складає 49/100 ідеальної частки від загальної вартості домоволодіння. За ОСОБА_10 було визнано право власності та виділено в натурі частину вищевказаного домоволодіння, яка складається з частини житлового будинку, а саме з приміщень №1-1 площею 8,33 м2, 1-2 площею 10,83 м2, №1-3 площею 14,62 м2, частина приміщення №1-4 площею 6,8 м2 веранди, сітчатої огорожі земельної ділянки, металевих воріт, що складає 51/100 ідеальної частки від загальної вартості домоволодіння.

         Вказана ухвала суду вступила у законну силу 16 травня 1988 р.  

          Оскільки позивач ОСОБА_10 часто хворів, почував себе погано він не мав можливості звернутися до сільської ради та Овідіопольського районного бюро технічної інвентаризації для оформлення права власності. Сестра позивача ОСОБА_11 теж не зареєструвала своє право власності на частину домоволодіння.

          На той період у позивача часто відпочивала сім’я ОСОБА_7. Відповідач ОСОБА_7 запропонував позивачу свою допомогу в частині проведення реєстрації прав власності на його частку в нерухомості, у зв’язку з чим ОСОБА_10 видав йому довіреність на право здійснення дій по реєстрації прав власності, яка була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 17.10.2002р. за реєстровим №7526.

         Зі слів позивача він не підозрював, що довіреність з розширеними повноваженнями і ОСОБА_7 може розпоряджатися майном від його імені, в тому числі відчужувати його (продавати, дарувати і т.і.). Про те, що довіреність з розширеними повноваженнями ні нотаріус ні ОСОБА_7 йому як людині похилого віку не повідомили, чим привели позивача до помилки.

          У 2004 році ОСОБА_10 від своєї сестри дізнався, що ОСОБА_7 зареєстрував за ним право власності на все домоволодіння, з врахуванням частки ОСОБА_9 та подарував все домоволодіння разом з земельною ділянкою своїй дружині ОСОБА_6.

        Ці факти підтверджуються документами: рішення виконкому Дальницької сільської ради від 30.08.2002р. за № 104, Дальницькою сільською радою 05.06.2003р. було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якого за ОСОБА_10 було оформлено право власності на житловий будинок за №11, загальною площею 33,2 м2, житловою площею 25,5 м2, з господарськими будівлями та спорудами (сарай та споруда 1-3) АДРЕСА_1

          На підставі даного свідоцтва про право власності на нерухоме майно Овідіопольське РБТІ 09.06.2003р. зареєструвало за ОСОБА_10 право власності на нерухоме майно за р.НОМЕР_2, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 планом домоволодіння, експлікацією внутрішньої площі до плану домоволодіння, але згідно до вказаного витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_10 зареєстроване право власності на житловий будинок загальною площею 43,2 м2, а разом з господарськими спорудами та будівлями –загальною площею 80,1 м2.

          13 червня 2003 р. між ОСОБА_7, оскільки він діяв інтересах ОСОБА_10 та дружиною ОСОБА_7 ОСОБА_6 був укладений договір дарування спірного майна, посвідчений 13 червня 2003 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_8, р. №951, при цьому була подарована частка, яка належала сестрі позивача ОСОБА_9 Овідіопольське бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності на надане в дар домоволодіння за р. №1400569 за відповідачкою ОСОБА_6 згідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно серія ВАА № 004809 від 28.08.2003р.

         13.06.2003 року, між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування земельної ділянки 0,250 га., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, р. № 950.

          15.10.2003р. виконавчим комітетом Дальницької сільської ради прийнято рішення за № 210 «Про реєстрацію договору дарування земельної ділянки від 13.06.2003 р. та видачу державного акту на право власності на землю в АДРЕСА_1 ОСОБА_6, згідно якому було вирішено зареєструвати за відповідачкою право власності на вказану земельну ділянку.

На підставі договору дарування земельної ділянки, Дальницька сільська рада видала ОСОБА_6 державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю , р. № 797-04, а саме на земельну ділянку площею 0,250 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1

В зв’язку з тим, що ОСОБА_10 не підозрював про дійсні наміри ОСОБА_7, враховуючи що він не виступав самостійним та єдиним власником спірного домоволодіння, то відносно нерухомого об’єкту Дальницька сільська рада не повинна була приймати рішення щодо видачі правовстановлюючого документу, не перевіривши наявності правових підстав для визнання права власності. Це призвело до  реєстрації права власності в РБТІ на весь об’єкт нерухомості.

Тому позивач ОСОБА_1 та його представники просять суд, визнати незаконним довіреність від 07.10.2002 р., посвідчену приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу, р. № 7526, рішення виконкому Дальницької сільської ради від 30.08.2002 р. за № 104 «про видачу правовстановлюючих документів на домоволодіння з надвірними спорудами в АДРЕСА_1, рішення виконавчого комітету Дальницької сільської ради за № 210 «Про реєстрацію договору дарування земельної ділянки від 13.06.2003 р. та видачу державного акту на право власності на землю в АДРЕСА_1 ОСОБА_6», свідоцтво про право власності на нерухоме майно: житловий будинок №11, загальною площею 33,2 м2, житловою площею 25,5 м2 з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 видане 05.06.2003 р. Дальницькою сільською радою на ім’я ОСОБА_10, державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий Дальницькою сільською радою Овідіопольського району Одеської області 10.06.2004 р. на ім’я ОСОБА_6 за р. №797-04, договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 від 13.06.2003 р., укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, посвідчений 13 червня 2003 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_8, р. №951, договір дарування земельної ділянки, яка знаходиться АДРЕСА_1 укладений 13.06.2003 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, р. № 950.

27 вересня 2010 року ОСОБА_12 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Овідіопольського районного бюро технічної інвентаризації, третя особа –приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8 про визнання недійсним довіреності, рішень сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами, договору дарування земельної ділянки.

На підставі позовної заяви позивач ОСОБА_13 просить суд, визнати частково недійсними:  рішення виконкому Дальницької сільської ради від 30.08.2002 р. за № 104 «про видачу правовстановлюючих документів на домоволодіння з надвірними спорудами в АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності на нерухоме майно: житловий будинок №11, загальною площею 33,2 м2, житловою площею 25,5 м2 з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 видане 05.06.2003 р. Дальницькою сільською радою на ім’я ОСОБА_10, договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 від 13.06.2003 р., укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, посвідчений 13 червня 2003 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_8, р. №951,

Позивач ОСОБА_14 та його представники у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_13 у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі.

Відповідачі –ОСОБА_7, ОСОБА_6 у судове засідання не з’явилися, однак сповіщені належним чином про час і місце судового засідання. Поважних причин не явки у судове засідання суду не надали.

Представник Дальницької с/ради у судовому засіданні просив суд, ухвалити рішення згідно чинного законодавства.

Представник РБТІ та приватний нотаріус у судове засідання не з’явилися, однак сповіщені належним чином про час і місце судового засідання.

Заслухавши пояснення позивачів, представників позивача ОСОБА_10, представника Дальницької с/ради, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

На підставі ст.57 ЦК України (в ред. 1963 року, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації. Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне  йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

Згідно ст. 59 ЦК України (в ред. 1963 року, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з  моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

        Відповідно до ст.243 ЦК України (в ред. 1963 року, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним  або іншим громадським організаціям може бути обумовлено  використанням цього майна для певної суспільно корисної мети.

        Згідно ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті  203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

        Так судом встановлено, що ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 травня 1988 року по справі №2-206/1988р. була затверджена мирова угода, якою визнане право власності та виділено в натурі ОСОБА_9 частину домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 яка складається з частини житлового будинку, позначену на плані під номерами 1-4 площею 17,68 м2, літньої кухні з верандою, цистерни для води штахетник, що складає 49/100 ідеальної частки від загальної вартості домоволодіння. За ОСОБА_1 було визнано право власності та виділено в натурі частину вищевказаного домоволодіння, яка складається з частини житлового будинку, а саме з приміщень №1-1 площею 8,33 м2, 1-2 площею 10,83 м2, № 1-3 площею 14,62 м2, частина приміщення № 1-4 площею 6,8 м2 веранди, сітчатої огорожі земельної ділянки, металевих воріт, що складає 51/100 ідеальної частки від загальної вартості домоволодіння. Вказана ухвала суду вступила у законну силу 16 травня 1988 р.

Згідно до ст.124 Конституції Україні «…рішення судів є обов’язковими до виконання на всій території України». Стаття 41 Конституції України та ст.ст. 4, 19 Закону України «Про власність»закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.   

         ОСОБА_10 часто хворів, почував себе погано та не мав можливості звернутися до сільської ради та Овідіопольського районного бюро технічної інвентаризації для оформлення права власності. Сестра позивача ОСОБА_9 не зареєструвала своє право власності на частину домоволодіння.

          На той період у позивача часто відпочивали відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ОСОБА_7 запропонував позивачу свою допомогу в частині проведення реєстрації прав власності на його частку в нерухомості, у зв’язку з чим ОСОБА_1 видав йому довіреність на право здійснення дій по реєстрації прав власності, яка була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 17.10.2002р. за реєстровим № 7526.

         При видачі довіреності або іншого документу (оскільки позивач не знав, який документ він підписував) ОСОБА_7, на його вмовляння, позивач не усвідомлював, що підписана ним довіреність є генеральною, і відповідач має право самостійно розпоряджатися домоволодінням та земельною ділянкою, в тому числі відчужувати їх, оскільки не нотаріус ні ОСОБА_7 не повідомили ОСОБА_1 про повноваження, якими позивач наділив ОСОБА_7 Між позивачем та ОСОБА_7 перед наданням йому довіреності була досягнута згода про те, що він позивачу допоможе лише зареєструвати право власності на домоволодіння належним чином в найкоротший термін. Видаючи довіреність, позивач розпорядився щодо оформлення права власності лише своєї частки і відповідачам було відомо, що право власності на домоволодіння за рішенням суду визнано за ОСОБА_1 та його сестрою ОСОБА_9 Також позивач ніяким чином не висказував наміру продавати або іншим чином відчужувати будинок з землею (заповіт на ім’я ОСОБА_15 від 28 квітня 2004 року за реєстровим №2918), оскільки в нього є рідна дочка, онука, сестра та інші родичі, які близькі йому, які доглядають за ним та надають матеріальну допомогу, помагають по господарству. Відповідач намагався схилити ОСОБА_1 до продажу йому будинку за копійки.

          Таким чином, ОСОБА_7 діючи з корисних мотивів, шляхом обману з метою привласнення дорогого майна примусив ОСОБА_1 видати йому довіреність і скориставшись його неусвідомленістю, не писемністю вчинив правочин, яким подарував своїй дружині не тільки його законну частку у спірному будинку з земельною ділянкою, а й частку –ОСОБА_9, до якої позивач не має відношення.

        На підставі цього 21 грудня 2005 року прокурором Овідіопольського району Одеської області відносно ОСОБА_7 було порушено кримінальну справу по факту заволодіння шляхом введенням в оману та зловживання довірою по ознакам злочину передбаченого ст..190 ч.2 КК України.

        Позивач не знав, що відповідач передбачає ціль саме привласнити будинок, а якщо б н знав то ніколи не видав довіреності та не допустив його відчуження в тому числі за оплату.

        Також ОСОБА_4 сестра позивача, ОСОБА_9 не надавала відповідачам згоди на відчуження своєї частки, але ст.243 ЦК України РСР передбачає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає безоплатно іншій стороні (обдарованій) майно у власність. Таким чином, подарувати майно іншим особам є виключним правом власника. З цього витікає правовий висновок, що надати згоду на відчуження всього домоволодіння позивач не міг, оскільки володіє лише 51% його складу.

          За таких обставин договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями по вул.. Хуторській, 11, в с.Санжейка Овідіопольського району Одеської області від 13.06.2003р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений 13 червня 2003  року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_8, р. №951, договір дарування земельної ділянки, яка знаходиться АДРЕСА_1 укладений 13.06.2003р. між позивачем та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, р. №950 є незаконними, оскільки вчинені під впливом помилки та обману.

Однією з підстав виникнення зобов’язань закон називає договір (ч.2 ст.151 ЦК УССР). Договором називається угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Отже договір як юридичний факт має такі ознаки: виявлення волі не однієї особи (сторони), а двох чи кількох осіб, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинні збігатися і відповідати одне одному; спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов’язків. У випадку, коли дії фізичної особи хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій або вимогам закону, або вчинені без внутрішньої волі на їх вчинення, або внутрішня воля особи сформувалася невірно, такі договори є оспорюваними і можуть бути визнані в судовому порядку недійсними або частково недійсними.

Згідно до ст.59 ЦК України(в ред. 1963 року) угода (правочин), укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Правочини, вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, у відповідності до ст.56 ЦК УРСР, є недійсними, оскільки не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, оскільки внутрішня воля сторони не відповідає її зовнішньому прояву –волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом помилки. Під помилкою, згідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р. за №3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена”. ОСОБА_1, діючи під впливом помилки, не усвідомлював, що відповідач може на підставі довіреності від 07.10.2002р., посвідченої приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу, р. №7526 розпорядитися не тільки його власністю, а й власністю сестри позивача, оскільки воля ОСОБА_1 була сформована на підставі необ’єктивних відомостей. Тобто в цій ситуації ОСОБА_1 діяв необережно і не усвідомлював, щоб досягти мети і оформити право власності на частку в майні необхідно було видати спеціальну довіреність на право здійснення дій щодо реєстрації права власності своєї частки домоволодіння.

Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, згідно до ст.57 ЦКУРСР може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації. За таких підстав договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 від 13.06.2003р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений 13 червня 2003 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_8, р.№ 951 та договір дарування земельної ділянки, яка знаходиться АДРЕСА_1 укладений 13.06.2003р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, р. № 950 є недійсними.

Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі –відшкодувати його вартість (двостороння реституція).

У відповідності до ст.59 ЦК України (в ред. 1963 року) угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладання: спірне майно є єдиним та можливим  місцем мого проживання. Іншого нерухомого майна, яке б належало позивачу на праві приватної власності в нього не має тому він хоче дожити до кінця своїх днів у рідному будинку, який залишився йому з сестрою у спадок після батьків. Фінансової можливості придбати інше майно в позивача не має і мої рідні не можуть надати мені таку можливість.

Згідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав. Суд вважає, що строк для звернення до суду пропущений ОСОБА_1 з поважних причин у зв’язку з тим, що після того як позивач дізнався, що відповідачем був подарований спірний будинок та земельна ділянка він звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом «Про визнання довіреності від 07.10.2002р. та договору дарування недійсними». Сестра позивача ОСОБА_9 у грудні 2004 р. зверталася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 «про визнання недійсним рішень сільської ради, свідоцтва про право власності, договорів дарування», в зв’язку з чим свій позов ОСОБА_1 залишив без розгляду, що підтверджується ухвалою Овідіопольського районного суду від 11 травня 2005 р. по справі № 2-78\05 р.  ОСОБА_1 звертався до прокуратури Одеської області (відповідь від 22.12.2005р. за № 04\2-4037-03), до Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією при ОСОБА_16 України (відповідь від 17.11.2005р. за №06-18\12-4697) з метою захисту своїх прав. Таким чином з 2004 року позивач намагався поновити свої законні права всіма можливими засобами. Також ОСОБА_1 похила людина та має статус дитини війни і часто хворіє, що також перешкоджало йому своєчасно звернутися до суду. Позивач вимушений був звертатися до лікарні, що підтверджується копією амбулаторної картки, а саме:

- 01.02.2005р.,08.02.2005 р., 18.03.2009 р. звертався до терапевта, амбулаторне лікування, встановлений діагноз : ішемічна хвороба серця, церебральний атеросклероз;

- 16 та 22.04.2005 р. звертався до лікарні у зв’язку із зниженням слуху;

- 19.08.2005 р. –амбулаторне лікування, д-з ІХС, стенокардія;

- з 11.11.2005 р. по 24.12.2005 р. –стаціонарне лікування, діагноз: ІХС, стенокардія, постінфарктний атеросклеротичний кардіосклероз;

- 01.02.2006 р., 27.02.2006 р., 19.10.2006 р.- амбулаторне лікування, діагноз: ІХС, стенокардія;

- з 14.11.2006 р. - 09.12.2006 р. –стаціонарне лікування, діагноз: церебральний атеросклероз, вестибулопатія;

- 06.02.2007 р., 13.03.2007 р., 07.05.2007 р.- амбулаторне лікування, діагноз: ІХС, стенокардія;

- з 31.10.2007 р. по 20.11.2007 р. –стаціонарне лікування, д-з: ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 2 ст.;

- з 29.03.2009 р. по 16.04.2009 р. –стаціонарне лікування, д-з: ІХС, стенокардія напруги ДНШ, постінфарктний та атеросклеротичний кардіосклероз Н2;

- 09.05.2008 р., 12.05.2008 р. - амбулаторне лікування, д-з:  ІХС, стенокардія;

- 16.07.2008 р.,  02.10.2008 р. - амбулаторне лікування, д-з ІХС;

- 12.03.2009 р. , 16.03.2009 р., 27.03.2009 р. амбулаторне лікування, д-з ІХС;

- з 19.08.2009 р. по 01.09.2009 р. –стаціонарне лікування, д-з: ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, недостатність аортального, мітральних клапанів Н-1, з збереженою систолічною функцією лівого желудочка, церебральний атеросклероз с АГ 2ст., остеохондроз хребта без радікулярної симптоматики.

    Суд вважає позовну вимогу позивача про визнання недійсною довіреність видану ОСОБА_1 на ім’я ОСОБА_7, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу від 17.10.2002 року, реєстровий №7526 не підлягаючою задоволенню, так як на момент звернення позивача вийшли строки дії цієї довіреності.

        За таких обставин суд приходить до висновку, що іншій частині заявлених позовних вимог позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_13 підлягають задоволенню і в цьому випадку, відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню з відповідачів.

        Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213, 214-215, 218, 223 ЦПК України, ст.ст. 57, 59, 243 ЦК України (в ред. 1963 року), ст.ст. 21, 215, 216, 236, 258 ч.3 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Овідіопольського районного бюро технічної інвентаризації, третя особа –приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8 про визнання недійсним рішень, свідоцтва, держакту, договору дарування –задовольнити частково.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Овідіопольського РБТІ, третя особа –приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області –ОСОБА_8, про визнання недійсним рішень, свідоцтва, держакту, договору дарування –задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним рішення виконкому Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30.08.2002 року за №104 «про видачу правоустановчих документів на домоволодіння з надвірними спорудами в АДРЕСА_1, рішення виконавчого комітету Дальницької сільської ради за №210 «Про реєстрацію договору дарування земельної ділянки від 1З.06.2003 року. та видачу державного акту на право власності на землю в АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_6.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно: житловий будинок №11, загальною  площею 33,2 м2, житловою площею 25,5 м2 з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 видане 05.06.2003 року Дальницькою сільською радою Овідіопольського району Одеської області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий Дальницькою сільською радою Овідіопольського району Одеської області 10.06.2004 року на ім’я ОСОБА_6 за реєстровим №797-04.

Визнати недійсними договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 від 13.06.2003 року, укладений між ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений 13 червня 2003 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_8, р. №951, договір дарування земельної ділянки, яка знаходиться АДРЕСА_1 укладений 13.06.2003р. між ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, реєстровий №950 та зобов’язати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повернути все отримане майно за вказаними правочинами.

Зобов’язати Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації внести відповідні зміни до реєстру прав власності на нерухоме майно відносно житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 та Овідіопольський районний відділ земельних ресурсів внести відповідні зміни до реєстраційної документації щодо земельної ділянки, яка знаходиться с.Санжейка, вул.Хуторська, ділянка №11 Овідіопольського району Одеської області.

В задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреність видану ОСОБА_1 на ім’я ОСОБА_7, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу від 17.10.2002 року, реєстровий №7526 –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 витрати з судового збору, ІТЗ та витрати за послуги адвоката у розмірі 5000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копій до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя:В. К. Кочко