РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №2-487/07

16 травня 2007 року Київський районний суд м.  Донецька в складі: головуючого - судді Андрєевої О.М. ,  при секретарі - Дзюбі А.Л.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1 ,  представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.  Донецьку справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4,  3-я особа шоста Донецька державна нотаріальна контора,  про визнання недійсним договору дарування квартири,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 .3вернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 в м.  Донецьку,  посилаючись на те,  що зазначена квартира належала позивачці на праві власності,  а 19 листопада 2003 року між позивачкою та відповідачкою був укладений договір дарування цієї квартири. При цьому відповідачка обіцяла,  що вона буде допомагати позивачці та повністю утримувати до смерті. Але після оформлення позивачкою квартири на ім'я відповідачки вона не надавала позивачці жодної допомоги,  у той час як позивачці 86 років,  вона страждає численними захворюваннями,  потребує медичної допомоги та догляду,  має поганий зір,  й тому лише через свої хвороби вона погодилася на пропозицію відповідачки доглядати за нею. Через свій вік та стан здоров'я вона не розуміла,  що позбавляє себе житла. Після оформлення договору дарування відповідачка не стала оплачувати квартплату,  тому що позивачка проживала в спірній квартирі,  а в теперішній час ОСОБА_4. виживає позивачку з квартири.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3. та її представник позовні вимоги підтримали. При цьому позивачка стверджувала,  що у січні 2003 року для того,  щоб ОСОБА_4. за нею доглядала,  поїхала з ОСОБА_4. до нотаріуса,  якому повідомила,  що бажає заповісти свою квартиру ОСОБА_4. Після цього нотаріус склала якийсь документ,  в якому вона та ОСОБА_4. розписалися. Потім від сусідів вона довідалася,  що за документами вона подарувала квартиру ОСОБА_4. Спочатку стверджувала,  що договір дарування вона не підписувала,  а підписувала заповіт,  окрім як у січні 2003 року до нотаріуса не їздила і з нотаріусом не зустрічалася. Пояснила,  що просить визнати договір дарування недійсним,  оскільки ОСОБА_4. за нею не доглядає. Після пред'явлення позивачці договору дарування (а.с. 11) визнала,  що підпис в договорі виконаний нею,  тобто вона підписувала зазначений документ,  але стверджувала,  що це сталося в травні 2006 року у неї вдома,  коли вона була вдвох з ОСОБА_4.,  й відповідачка ввела її в оману. Пояснила,  що до травня 2006 року вона перебувала у нарних стосунках з ОСОБА_4.,  відповідчка вносила плату за користування спірною квартирою,  а в травні 2006 року між ними стався конфлікт через пенсійні гроші позивачки. Представник позивача в судовому засіданні просив визнати договір дарування спірної квартири недійсним,  оскільки в момент вчинення угоди ОСОБА_3. Думала,  що вчинює заповіт,  а не дарування.

Відповідач ОСОБА_4. та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та пояснили,  що спочатку за взаємною домовленістю в жовтні 2003 року ОСОБА_3. оформила на ОСОБА_4. заповіт на спірну квартиру,  після чого ОСОБА_4. систематично годувала,  купала позивачку,  вбирала,  прала,  готувала для неї їжу,  після чого позивачка сама запропонувала подарувати їй квартиру. Тому вона та позивачка прибули до приміщення нотаріуса,  де ОСОБА_3.3аявила нотаріусу про своє бажання подарувати відповідачці квартиру. Нотаріус пояснила наслідки цієї угоди: щодо переходу права власності на квартиру до відповідачки безкоштовно без будь-яких умов,  але позивачка підтвердила своє бажання укласти договір дарування,  не висловлюючи вимог щодо надання їй догляду,  після чого нотаріус склала та зачитала вголос текст договору дарування,  а позивачка,  розуміючи сенс своїх дій,  підписала договір. За домовленістю між сторонами позивачка залишилася проживати в спірній квартирі,  квартирну плату з

2

дня оформлення заповіту та до теперішнього часу вносить відповідачка,  вона перевезла до квартирі свої меблі,  буває в квартирі кожен день,  доглядає за позивачкою,  але влітку 2006 року ОСОБА_3. раптово відмовилася від допомоги відповідачки та бажає повернути собі квартиру.

Представник третьої особи шостої Донецької державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився,  про час та місце проведення засідання були належним чином повідомлений,  направив заяву,  у якій просив розглянути справу у його відсутності (а.с. 51),  в зв'язку з чим суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи на підставі наявних даних.

Суд,  заслухавши пояснення сторін,  свідків ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8 ,  ОСОБА_9,  дослідивши письмові докази,  що є в матеріалах справи,  вважає,  що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд встановив,  що на підставі договору дарування від 19 листопада 2003 року,  посвідченого державним нотаріусом шостої Донецької державної нотаріальної контори,  ОСОБА_3. подарувала,  а ОСОБА_4. прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 в м.  Донецьку,  що підтверджується копією зазначеного договору (а.с. 11) та копією технічного паспорту,  виданого на підставі цього довору комунальним підприємством «Бюро тенічної інвентарізації м.  Донецька» (а.с. 9-10).

Відповідно до ч.1  ст. 229 ЦК України якщо особа,  яка вчинила правочин,  помилилася щодо обставин,  які мають істотне значення,  такий правочин може бути визнаний судом недійсним.  Істотне значення має помилка щодо природи правочину,  прав та обов'язків сторін,  таких властивостей і якостей речі,  які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.  Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення,  крім випадків,  встановлених законом.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» № 3 від 28 квітня 1978 року,  з наступними змінами та доповненнями,  угода може бути визнана судом недійсною,  як укладена внаслідок помилки,  що має істотне значення,  тільки за позовом сторони (громадянина чи організації),  що діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта,  предмета чи інших істотних умов угоди,  що вплинуло на її волевиявлення,  при відсутності якого за обставинами справи можна вважати,  що угода не була б укладена.

Суд встановив,  що договір дарування,  укладений між ОСОБА_3. та ОСОБА_4. 19 листопада 2003 року,  за змістом та формою повністю відповідає вимогам закону,  будь-яких обов'язків обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-які дії майнового або немайнового характеру не містить. Наявність свого власноручного підпису під цим договором визнала сама позивачка ОСОБА_3.

Доводи позивачки та її представника про те,  що ОСОБА_3. в момент вчинення спірної угоди мала на увазі складання заповіту,  спростовуються усіма матеріалами справи,  насамперед,  змістом договору дарування,  укладеним особисто позивачкою та посвідченим державним нотаріусом шостої Донецької державної нотаріальної контори. При цьому доводи позивачки про те,  що вона неправильно сприймала зміст укладеної нею угоди,  є непереконливими,  оскільки вона є грамотною досвідченою особою,  правильно орієнтувалася в судовому засіданні,  повністю розуміла суть того,  що відбувалося в суді,  та адекватно реагувала на хід судового процесу.

Зазначені доводи позивачки також повністю спростовуються поясненнями в судовому засіданні в якості свідка державного нотаріуса ОСОБА_7,  яка підтвердила,  що позивачка з'явилася до нотаріальної контори з наміром укласти саме договір дарування,  нотаріус перевіряла її дієздатність,  чітко та недвозначно роз'яснювала наслідки укладення договору,  в тому числі щодо позбавлення позивачки права власності на квартиру внаслідок укладення договору дарування. При цьому наданий позивачкою під час оформлення спірної угоди витяг з реєстру прав власності містив відмітку,  що цей витяг отриманий ОСОБА_3. в БТІ для укладення договору дарування,  що також підтверджує намір позивачки на укладення саме договору дарування.

Ті обставини,  що ОСОБА_3. повністю розуміла,  що нею був оформлений саме договір дарування квартири,  повністю підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_8  та ОСОБА_9,  які проживають по сусідству з позивачкою та не довіряти показанням яких суд не має жодних підстав.

За таких обставин суд встановив,  що доводи позивачки про її необзнаність щодо суті та наслідків договору,  укладеного нею 19 листопада 2003 року,  є неспроможними.

3

Той факт,  що після укладення договору дарування позивачка продовжує проживати в спірній квартирі,  не дає позивачці законних підстав вимагати визнання цього договору недійсним,  оскільки продовження користування квартирою попереднім власником за згодою нового власника не свідчить про те,  що правочин не був спрямованим на реальне настання правових наслідків,  що цим правочином обумовлені. А виникнення неприязних відносин між сторонами майже через три роки після укладення договору дарування не може бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав,  передбачених  ст. 229 ЦК України.

Відповідно до ч.3  ст. 10,  чч.1,  2  ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,  крім випадків,  встановлений цим Кодексом.  Докази подаються сторонами та іншими особами,  які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1  ст. П ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  поданим відповідно до цього кодексу,  в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  як беруть участь у справі.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи,  сторонам,  в тому числі позивачці та її представнику,  під час розгляду справи було роз'яснено їх права та обов'язки,  зокрема положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів,  сторонам,  в тому числі позивачу та її представнику,  було надано всі можливості для заявления необхідних клопотань та надання доказів,  що підтверджується матеріалами справи та протоколом судового засідання.

Разом з тим,  позивач ОСОБА_3. та її представник в судовому засіданні заявили,  що ніяких інших клопотань та доказів позовних вимог вони не мають,  та не заперечували проти закінчення дослідження доказів.

За таких обставин суд встановив,  що позивачка не надала суду та в матеріалах справи відсутні будь-які докази про неправильне сприйняття позивачкою суб'єкта,  предмета чи інших умов правочину,  що вплинули на її волевиявлення.

Таким чином,  суд встановив,  що позовні вимоги ОСОБА_3. про визнання недійсним договору дарування квартири є необгрунтованими,  порушують право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру,  гарантовані ч.ч.1,  4  ст. 41 Конституції України,  в зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного,  чч.1,  4  ст. 41 Конституції України,  ч.1  ст. 203,  ч.1  ст. 215,  ч.1  ст. 229 ЦК України,  керуючись  ст.  ст. 10,  11,  60,  61,  212,  213,  214,  215 ЦПК України,  -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 в м.  Донецьку,  посвідченого державним нотаріусом шостої Донецької державної нотаріальної контори 19 листопада 2003 року,  відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м.  Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м.  Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.