Справа № 2-257/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

10 березня 2011 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Ніткевич А. В. ,

при секретарі  Коваль Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення вартості майна,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення вартості майна, в обґрунтування позову вказав, що з відповідачкою проживали разом до листопада 2005 року, шлюб між ними розірвано 03.09.2009 року. За час спільного подружнього життя нажили майно, яке відповідно до норм сімейного законодавства вважає спільною сумісною власністю подружжя, а також набуто майно, що належало йому особисто. З 18.11.2005 року по 20.12.2005 року він внаслідок виробничої травми лікувався стаціонарно у Львівській обласній психіатричній лікарні. Скориставшись його відсутністю та малолітнім віком дітей, відповідач в цей період забрала з квартири наступне майно: телевізор марки «Електрон – 451 Д» вартістю 2500 грн., пенал меблевий – 50 грн., картини малі та великі на загальну суму – 1212 грн., настінний годинник - 60 грн., шкатулку з грошима на суму – 200 грн., ювелірні вироби із золота  (5 ланцюжків, печатку, каблучку, перстені) на загальну суму – 4435, 45 грн., статуетки – 120 грн., електрочайник – 70 грн., парасолю – 30 грн., настільну електроплиту – 35 грн., посуд (каструлі, горнята, тарілки) на загальну суму – 250 грн., мобільний телефон «LG» - 600 грн., загалом майно на суму 11060,45 грн. Вважав такі дії відповідачки викраденням майна, тому 21.01.2006 року звернувся із заявою в Червоноградський МВ, на що отримав відповідь № 473 від 09.02.2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи із рекомендацією звернутися з вирішенням спору в цивільному порядку. 03.09.2008 року звернувся в Сокальський районний суд із позовом до відповідачки про відшкодування майнової та моральної шкоди в порядку цивільного судочинства. Рішенням суду від 25.10.2010 року по справі № 2-51/10 у задоволенні його позову відмовлено. У рішенні констатовано, що спір треба вирішувати за правилами сімейного законодавства. Своєю особистою власністю вважає телевізор «Електрон», який йому подарували колеги по роботі, магнітофон, який придбав до шлюбу, меблевий пенал, картини, електрочайник, посуд, які придбав особисто. Настінний годинник подаровано особисто йому, ювелірні вироби належали йому особисто та неповнолітнім дітям, мобільний телефон належав сину ОСОБА_3 Це майно просить визнати його особистою власністю. На його думку, до майна, яке спільно нажите під час шлюбу, належить дводверна шафа, кухонна плита, шкатулка з грошима, статуетки, парасоля, настільна електрична лампа. На підставі ст.ст. 57,60,69-71 СК України просить визнати за ним право особистої власності на телевізор «Електрон»-451Д вартістю 2500 грн., магнітофон – 400 грн., пенал меблевий – 50 грн., картини на загальну суму – 1212, настінний годинник - 60 грн., плиту кухонну – 850 грн., шкатулку з грошима на суму 200 грн., ювелірні вироби із золота (5 ланцюжків, печатку, каблучку, перстені) на загальну суму – 4435, 45 грн., статуетки – 120 грн., електрочайник – 70 грн., парасолю – 30 грн.,  настільну електроплиту – 35 грн., посуд на загальну суму – 250 грн., мобільний телефон «LG» - 600 грн.; право спільної сумісної власності подружжя на шафу дводверну – 250 грн., шкатулку з грошима на суму – 250 грн., плиту кухонну – 850 грн., статуетки – 120 грн., парасолю – 30 грн., настільну електричну лампу – 35 грн. Стягнути з відповідачки в його користь суму вартості його особистого майна та половину вартості спільно набутого майна, забране майно відповідачкою залишити в її користуванні.

У запереченні на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 вказала, що згідно рішення Сокальського районного суду від 25.10.2010 року позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки встановлено, що все перелічене майно є їх спільною сумісною власністю. Дане рішення ніким не оскаржувалося і набрало законної сили. Відповідно, вважає безпідставним посилання позивача на те, що вона виносила з квартири належне йому майно, яке він просить визнати його особистою власністю. Просить врахувати, що при подачі позову ОСОБА_1 не враховано те, що є інше майно, яке є  їх спільною сумісною власністю та яке знаходиться у позивача. Вважає дані позовні вимоги безпідставними і просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав,  в обгрунтування повідомив, що з відповідачкою одружився 14.09.1991 року, від даного шлюбу мають двоє дітей,  один син вже повнолітній, навчається стаціонарно, інший, неповнолітній, проживає з ним. Шлюб між ними розірвано 03.09.2009 року, проте вже з листопада 2005 року не проживали однією сім’єю. З 18 листопада по 20 грудень 2005 року лікувався у Львівській обласній психіатричній лікарні. Дружина скориставшись його відсутністю вивезла з квартири майно, частина якого є його особистою приватною власністю, а друга частина є в спільній сумісній власності подружжя. В січні 2006 року він звернувся в Червоноградський МВ ГУМВСУ із заявою про викрадення майна і 01.02.2006 року отримав відповідь про те, що в порушенні кримінальної справи відмовлено. Що стосується переліку майна, повідомив, що телевізор бригада шахтарів подарувала йому на весілля, проте, подарунок був йому особисто, незважаючи на те, що вручено під час святкування весілля. Працівники його бригади були запрошені на весілля. Магнітофон він купив ще до весілля у 1980-тих роках, тому це є його особиста власність. Пенал меблевий є складовою кухонного гарнітуру. Картини малі та великі на суму 1212 грн. він купляв як подарунок для себе коли приїзджав у великі міста, наприклад, Ленінград, Москва, Київ. Платіжних документів на придбання він немає. Настінний годинник вартістю 60 грн. йому подарував ОСОБА_4 на день народження. Плита кухонна вартістю 850 грн. придбана одночасно із купівлею квартири. Шкатулка з грошима в сумі 200 грн. є його особистими збереженнями. Що стосується ювелірних виробів: ланцюжок з хрестиком у 2002 році придбали куми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для сина ОСОБА_3, вартість 95 грн.: ланцюжок з хрестиком придбані у 2004 році ОСОБА_7 та кумою на ім.»я ОСОБА_6 для сина ОСОБА_8, вартість 200 грн.: ланцюжок з відображенням Матері Божої придбав у 2003 році ОСОБА_4, для сина ОСОБА_3, вартість 300 грн.; ланцюжок з кулончиком придбав у 2005 році ОСОБА_4 за 200 грн. як подарунок йому (позивачу) на 35-ти річчя, а також подарував перстень за 340 грн.; ще один ланцюжок з відображенням Матері Божої придбала його мама у 2004 році для сина ОСОБА_8, ціна 100 грн; каблучку купив він для ОСОБА_2 у 2005 році за 220 грн., але не встиг подарувати. Статуетки різних фігур купив за ціною 120 грн., платіжних документів немає; електрочайник купив за 70 грн., рік не пригадує, платіжних документів немає. Від стягнення вартості парасолі та настільної електроплити він відмовляється. Посуд купив його дядько ОСОБА_4 для нього особисто, платіжних документів немає. Мобільний телефон вартістю 600 грн. купив він для сина ОСОБА_3, на пропозицію забрати телефон від неї він відмовився, оскільки в телефоні несправна акумуляторна батарея. Шафу дводверну зробив сам. Настільну електролампу вартістю 35 грн. купив для дітей. Виявив, що ці речі пропали тоді, коли повернувся з лікарні. Позовні вимоги просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, підтримала обґрунтування, подане у письмовому запереченні, додатково повідомила, що не пригадує, щоб сину ОСОБА_3 хтось дарував ланцюжок. Також, не пригадує, щоб позивачу дарував ланцюжок і перстень ОСОБА_4 Ланцюжок з хрестиком подарували сину ОСОБА_8 на хрестини у 1996 році, але цей ланцюжок вона не забирала. Телевізор подарували співробітники позивача на день одруження, цей телевізор останнім часом був у неробочому стані, заважав у квартирі, тому разом із ОСОБА_1 завезли до її батьків в м. Великі Мости, готова повернути цей телевізор чоловіку. Також, в неробочому стані перебував магнітофон, завезли до батьків, готова повернути позивачу. Нічого не забирала собі із кухонного гарнітуру, в тому числі пенал. Не пригадує, щоб у квартирі були картини на суму 1212 грн., в наявності були картини-фотографії, найдорожча 35 грн., цих картин не забирала. Не брала настінного годинника, взагалі не пригадує, щоб такий був. Плита кухонна придбана разом із картиною, не забирала собі цю плиту. В квартирі були шкатулки, не забирала собі, а також не забирала жодних грошей ОСОБА_1 Не пригадує, щоб ОСОБА_4 дарував сину ОСОБА_3 на причастя ланцюжок, а також позивачу ланцюжок та каблучку. За час подружнього життя позивач подарував їй 5 каблучок, які всі залишили йому. Не пригадує, щоб в них були статуетки, якщо і були, їх не забирала. Електрочайник був, ще під час подружнього проживання, став несправним, викинула такий. Посуд не забирала. Мобільний телефон їй подарував ОСОБА_1 під час шлюбу, ним користувалася, тому і забрала собі,  в судовому засіданні повернула позивачу. Чи була дводверна шафа, не пригадує, такий не забирала.  Настільну електролампи не брала. У позовних вимогах просить відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, підтримав обгрунтування, наведене відповідачкою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомив, що є дядьком позивача ОСОБА_1 На його 35-ти річчя у 2005 році подарував перстень вагою 3,5 грам. Крім цього, у 2004 році він подарував позивачу кулончик з відображенням святого Миколая. На 10-ти річчя ОСОБА_3 подарував йому ланцюжок з відображенням Матері Божої. Це всі золоті прикраси, які дарував сім»ї позивача. Документи на придбання цих речей у нього не збереглися.

Свідок ОСОБА_3. в судовому засіданні повідомив, що його батько ОСОБА_1 привіз йому із Москви мобільний телефон LG-5310, цей телефон потім ОСОБА_2 забрала. На святкування першого Причастя йому подарували ланцюжок із хрестиком, а на десять років дядько ОСОБА_4 подарував ланцюжок з кулончиком. Ці всі речі вважає своїм особистим майном.  Також, йому відомо, що багато речей забрала ОСОБА_2, якій допомагав виносити речі ОСОБА_12. Зокрема, з квартири пропали картини, мальовані від руки, пенал від кухонного гарнітуру, шафа дводверна. Цю шафу зробив батько.

Неповнолітній свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_2 забрала з квартири ряд речей, зокрема, телевізор, магнітофон, картини, а перед Новим Роком забрала газову плиту. Особисто бачив як ОСОБА_2 забирала в машину в розібраному стані шафу, як це відбувалося, пригадати не може.

Заслухавши позивача, відповідача та її представника, показання свідків, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення частково з таких підстав.

З досліджених в судовому засіданні паспорта позивача ОСОБА_1 та свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.09.1991 року по 23.10.2009 року.

Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до роз»ясень, викладених у п. 23 постанови Пленому Верховного Суду України№ 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з»ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім»я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Що стосується позовних вимог про визнання за позивачем права особистої власності на конкретне майно, а також про визнання права спільної сумісної власності на іншу частину майна, судом встановлено наступне.

З пояснень позивача, відповідача та з дослідженого гарантійного талону до кінескопу 51ЛК2Ц-У встановлено, що датою придбання телевізора Електрон є 07.09.1991 року.

В свою чергу, як позивач, отак і відповідач вказують на те, що цей телевізор співробітники позивача подарили під час святкування одруження сторін.

Разом з тим, позивач вказує на те, що телевізор подарували йому особисто.

У ст. 7 ЦК України передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, яке є установленим у певній сфері відносин.

Згідно із встановленого в Україні звичаю, під час святкування одруження подарунки передаються двом із подружжя, а не одному.

Таким чином, позовна вимога про визнання за позивачем права особистої власності на телевізор «Електрон» не підлягає до задоволення.

Крім цього, сторони в судовому засіданні визнали той факт, що магнітофон придбаний позивачем до одруження, тому, відповідно до ст. 57 СК України, є особистою власністю позивача.

Пенал меблевий вартістю 50 грн., як складова кухонного гарнітуру, плита газова вартістю 850 грн., електрочайник вартістю 70 грн., посуд на загальну суму 250 грн., які придбані сторонами під час подружнього життя, в силу ст. 60 СК України, не можуть бути особистою власністю позивача, відповідно, така вимога не підлягає до задоволення.

Разом з тим, в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомив, що подарував позивачу на його 35-ти річчя у 2005 році перстень вагою 3,5 грам, а у 2004 році він подарував позивачу кулончик з відображенням святого Миколая. Ці показання відповідають поясненням позивача ОСОБА_1

В силу ст. 57 СК України, суд визнає особистою власністю позивача ОСОБА_1 ці ювелірні вироби.

Разом з тим, як свідок ОСОБА_4, так і свідок ОСОБА_3 вказали на те, що хрестик із кулончиком подарований особисто ОСОБА_3 на його 10-ти річчя. На даний час ОСОБА_3 є повнолітнім, відповідно, цей хрестик із кулончиком, як і мобільний телефон LG-5310 є особистою власністю ОСОБА_3

Що стосується іншого переліку майна, на яке позивач просить визнати право особистої власності, а саме картини на загальну суму – 1212 грн., настінний годинник - 60 грн., шкатулку з грошима на суму 200 грн., інші ювелірні вироби, окрім зазначених вище, статуетки – 120 грн., парасолю – 30 грн.,  настільну електроплиту – 35 грн., позивачем не подано документи, які б підтверджували факт придбання та наявність цих речей на час припинення ведення спільного господарства, тому, у задоволенні позовних вимог про визнання цього майна особистою власністю позивача, суд відмовляє.

В свою чергу, з переліку майна, яке позивач просить визнати спільною сумісною власністю, в судовому засіданні встановлено наявність на час подружнього проживання шафи дводверної, плити кухонної, парасолі, настільної електричної лампи. Оскільки це майно придбане за час шлюбу, тому, відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю.

Що стосується іншого майна, а саме шкатулки з грошима на суму 250 грн., статуеток на суму 120 грн., позивачем не подано документи, які б підтверджували факт придбання та наявність цих речей на час припинення ведення спільного господарства, тому, у задоволенні позовних вимог про визнання цього майна спільною сумісною власністю сторін, суд відмовляє.

В свою чергу, під час дослідження матеріалів цивільної справи № 2-51/10 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що доказів того, що ОСОБА_2 викрала речі у ОСОБА_1 не здобуто, немає документів правоохоронних органів щодо підтвердження викрадення цих речей. Вказані обставини відображено у рішення суду від 25.10.2010 року, яке набрало законної сили.

Таким чином, в силу приписів ч. 3 ст. 61 ЦПК України, ці обставини не потребують доказування в ході розгляду даної цивільної справи.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідачки в його користь суму вартості його особистого майна та половину вартості спільного набутого майна, при цьому все майно залишити в користуванні відповідачки.

Способи та порядок поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені у ст. 71 СК України.

Зокрема, законодавець передбачає присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, лише за згодою особи, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України, за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як зазначено вище, позивач просить навпаки стягнути з відповідача суму вартості як його особистого майна, так і половину вартості спільно набутого майна, що не передбачено чинним законодавством, при цьому, не ставить питання про витребування майна із чужого володіння згідно із приписами глави 29 ЦК України.

З наведених підстав, позовна вимога стягнути з відповідачки в користь позивача суму вартості його особистого майна та половину вартості спільного набутого майна, все майно залишити в користуванні відповідачки, не підлягає до задоволення.

В свою чергу, під час дослідження в судовому засіданні речових доказів, а саме телевізора «Електрон» та магнітофона, які надала на огляд відповідач ОСОБА_2, встановлено, що зазначені речі перебувають у неробочому стані. На пропозицію забрати ці речі, ОСОБА_1 відмовився.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на магнітофон, перстень вагою 3,5 грам, ланцюжок із кулончиком.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на шафу дводверну, плиту кухонну, парасолю, настільну електричну лампу.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Сокальський районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі але не були присутні під час оголошення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий:                                                                                       А.  В.  Ніткевич