Справа № 2-27/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28.01.2011р., Сихівський  районний  суд м.Львова в складі: головуючої-судді-Волоско І.Р., при секретарі-Слободі В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2, ОСОБА_3, третіх осіб –ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_5  про визнання  недійсними  догоорів купівлі-продажу та за позовними вимогами  ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2,  приватного нотаріуса Київського міського  нотаріального округу  ОСОБА_6  про визнання  недійсними  договору  іпотеки  та  договору позики,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся  до суду  із  позовними вимогами  про визнання недійсними договорів купівлі-продажу:  земельної ділянки, загальною площею 0,2484 га, що по АДРЕСА_1, у м. Львові, укладеного  між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; нежитлової будівлі позначеної літерою «Д-2», загальною площею 1070,0 кв.м., що у м. Львові  по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; нежитлової будівлі позначеної літерою «Д-3», загальною площею 581,3 кв.м., що у м. Львові по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та  ОСОБА_3 Свої вимоги  мотивує тим, що 09.04.2010 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого він  позичив у ОСОБА_2 кошти в розмірі 4 755 780 грн. 00 коп., що на момент укладення даного договору у еквіваленті до долара США становило 600 000 доларів США. Строк повернення позичених коштів було встановлено 09 червня 2010 року, о 12 годині; в  забезпечення даного договору позики між ними 09 квітня 2010 року було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Згідно умов даного договору  ним передано в іпотеку належне йому на праві власності   нерухоме майно по АДРЕСА_1 в м.Львові, а саме:  земельну ділянку площею 0,2484 га, нежитлову будівлю під площею 1070,0 кв.; нежитлову будівлю під літерою площею 581,3 кв.м. Згідно п. 2.1. Договору іпотеки сторонами було визначено, що вартість предмету іпотеки становить 5 548 410 грн. 00 коп., що на момент укладення договору іпотеки еквівалентно 700 000 доларів США. В зв’язку із тим, що ним не було вчасно виконано умови договору позики та не повернуто у встановлений  строк  кошти,   відповідачем ОСОБА_2 відчужено предмет іпотеки  відповідачу ОСОБА_3 за ціною 3 760410  грн. 00 коп., що суперечить умовам договору та нормам чинного законодавства; ціна  оспорюваних  договорів купівлі-продажу нерухомого майна не просто нижча його  ринкової  вартості, яка була встановлена п. 1.2. Договору іпотеки на момент його укладення, а фактично втричі нижча його ринкової вартості; ціна, по якій було реалізовано предмет іпотеки також майже на 40% нижча ціни, яку сторони погодили у п. 2.1. Договору іпотеки. Відповідач ОСОБА_2 не погоджував з ним ціни продажу, не повідомив його про таку , як цього вимагає  Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій \ п.65 \. Вважає, що відповідачі своїми діями щодо відчуження предмету іпотеки за цінами, що значно нижчі за звичайні ціни на аналогічні об’єкти нерухомого майна, порушили його охоронювані законом права та інтереси, оскільки у такий спосіб позбавили права власності на нерухоме майно, не покривши таким чином навіть розміру позики. Просить позов задоволити, визнати також за ним  право власності на спірне майно.

В  судовому засіданні  представник позивача –ОСОБА_7, вимоги повністю підтримав, надав пояснення  аналогічні, викладеним у фабулі позовної  заяви.

Відповідач  ОСОБА_2  проти  позову  заперечив та пояснив, що  укладені між ним та ОСОБА_1 договір позики та договір іпотеки відповідають чинним нормам цивільного  законодавства; позивач  не виконав своїх  обов”язків, не повернув у визначений час коштів, тому  за  умовами  іпотеки було  звернено стягнення  на майно передане в іпотеку  на умовах, визначених  п.п.5.3,5.2  Закону  України “Про іпотеку”;  відповідно до ст.ст. 35, 38 вказаного Закону, ОСОБА_2, як іпотекодержатель 10.06.2010р. надіслав іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення, виконання умов договору позики та попередив, що у разі невиконання вимоги  стягнення  буде  звернено на предмет іпотеки; після спливу 30-денного строку позивач та поручителі не виконали  не відреагували на його вимогу, тому він реалізував своє право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки іншій особі –відчужив  майно  відповідачу  ОСОБА_3 Щодо ціни  договорів купівлі-продажу предмету іпотеки, то така за умовами договору іпотеки \ п. 5.3. \ визначається за ринковою вартістю на момент підписання  даного договору та  встановлюється  у розмірі  відповідно до п.2.1. даного договору; однак , п.2.1. у договорі  іпотеки  відсутній.  Згідно  ст.38 п.6 ЗУ “Про іпотеку” ціна продажу предмету іпотеки  встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб”єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому  за  звичайні  ціни  на  цей  вид майна. При укладенні оспорюваних договорів, у встановленому порядку, було вжито заходів до з”ясування звичайної ціни на предмет іпотеки, відповідно до якої була визначена їх ціна; зокрема, за висновками оцінювача ОСОБА_8 щодо вартості земельної ділянки та оцінювача ОСОБА_9- щодо  вартості  нерухомого  майна - нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 в м.Львові. Вважає, що права ОСОБА_1 не порушував, просить в позові відмовити.

             Представник  ОСОБА_3 проти позову заперечив; пояснив, що  договори  купівлі-продажу  земельної  ділянки пл. 0,2484 по АДРЕСА_1 в м. Львові  та  нежитлових будівель пл. 1070,0 кв.м. та пл. 581,3 кв.м. за цією ж адресою  є  законними; правових підстав для визнання їх недійсними немає; ОСОБА_3 є добросовісний набувач; ціна продажу нерухомого майна підтверджена спеціалістами- оцінювачами  і відповідає  звичайній ціні  на цей вид товару на ринку; прав ОСОБА_1 відповідач  не порушував, тому просить  в  позові  відмовити.

Третя особа –приватний нотаріус Київського міського нотаріального  округу ОСОБА_5 в судове засідання не з”явився, просить розглядати справу в його відсутності; щодо позовних  вимог, то вважає такі необгрунтованими, оскільки оспорювані договори купівлі-продажу від 08.10.2010р. посвідчені ним  відповідно до норм цивільного законодавства та  з дотриманням   ст. 38 Закону України “Про іпотеку” та п.65 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій.

Третя особа ОСОБА_10 позов підтримала. Крім цього, звернулась до суду із самостійними  вимогами  про  визнання  недійсними:   договір  позики,  укладений  09 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 4 755 780 грн. 00 коп., що еквівалентно 600 000 доларів США; договір іпотеки, укладений 09. 04. 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про передачу в іпотеку нерухомого майна –земельної ділянки, загальною площею 0,2484 га, що по АДРЕСА_1 в м.Львові; нежитлової будівлі під літерою «Д-2», загальною площею 1070,0 кв.м., та  нежитлової будівлі  під літерою «Д-3», загальною площею 581,3 кв.м., що розташовані за цією ж адресою. Свої вимоги  обгрунтовує тим, що під  час укладання  договору позики, її  чоловік  ОСОБА_1 використав  її  письмову  згоду  на отримання кредиту та передачу майна в іпотеку, не  повідомивши про це; нотаріально посвідчена  письмова згода  від 29.01.2010р. стосувалась  отримання  кредиту у банківській  установі; велись переговори про   банківський кредит на досить тривалий термін - до 20 років, його розмір, відсоткову ставку  та умов його забезпечення;  щодо отримання  позики у фізичної  особи ОСОБА_2  позивач   ОСОБА_1 їй нічого не повідомляв, відтак, про такий договір стало відомо лише в даний час. Вважає, що укладення договору позики, а на його забезпечення -  договору іпотеки, порушує її права; зазначені правочини  різняться за своїм предметом, змістом, порядком укладення та ін.; письмової  згоди на  передачу в іпотеку земельної ділянки  площею 0,2484 га. по АДРЕСА_1 в м. Львові  вона не давала взагалі. Дана земельна ділянка отримана чоловіком ОСОБА_1 у власність відповідно до договорів купівлі-продажу укладених у 2003-2004 роках, право власності підтверджено актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 341044 від 21.12.2005 р., в зв’язку з чим вона також належить до спільної сумісної власності подружжя, та на розпорядження якою сторони повинні були отримати її нотаріально засвідчену згоду.

              Третя особа - приватний нотаріус  ОСОБА_6 в судове засідання не з”явилась, подала суду письмове пояснення щодо предмету спору, в якому  вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 09.04.2010 р. вважає  безпідставними.

Суд, з”ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, заслухавши сторони, їх представників, вважає, що заявлені вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступного.

 Відповідно  до ст. ст. 1, 3 , 4 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб; кожна особа має право в порядку , встановленому  ЦПК України, звернутись до суду за захистом своїх  порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд  захищає такі права у спосіб, визначений законами України.

Встановлено, що 09 квітня 2010 року між  ОСОБА_1, та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого  позивач  позичив у  відповідача  кошти в розмірі 4 755 780 (чотири мільйони сімсот п’ятдесят п’ять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 00 коп., що на момент укладення даного договору у еквіваленті до долара США становило 600 000 (шістсот тисяч) доларів США. Строк повернення позичених коштів було встановлено о 12 годині 09 червня 2010 року.

В забезпечення виконання  означеного договору позики 09.04.2010 року, між сторонами було укладено договір іпотеки, який   посвідчений  приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Згідно умов даного договору ОСОБА_1, передав у іпотеку: земельну ділянку для обслуговування складських приміщень, площею 0,2484 га, що по АДРЕСА_1 в м. Львові \  експертна грошова оцінка якої становить 1 590 588 \ один мільйон п’ятсот дев’яносто тисяч п’ятсот вісімдесят вісім грн. 00 коп.; нежитлову будівлю під літерою «Д-2», загальною площею 1070,0 кв.м., що по АДРЕСА_1 в м. Львові,  грошова оцінка якої становить 8 148 462 \ вісім мільйонів сто сорок вісім тисяч чотириста шістдесят дві грн. 00 коп.; та нежитлову будівлю під літерою «Д-3», загальною площею 581,3 кв.м., що розташована за цією ж адресою; грошова оцінка якої становить 4 426 823 \ чотири мільйони чотириста двадцять шість тисяч вісімсот двадцять три грн. 00 коп. Відповідно п. 2.1. Договору іпотеки,  сторонами було визначено  вартість предмету іпотеки  -  5 548 410 \ п’ять мільйонів п’ятсот сорок вісім тисяч чотириста десять грн. 00 коп., що на момент укладення договору іпотеки еквівалентно 700 000 доларів США.

Позивачем ОСОБА_1 не було вчасно виконано умови договору позики та не повернуто у встановлений строк  кошти, тому  відповідачем  ОСОБА_2 08. 10.2010р. було відчужено предмет іпотеки відповідачу ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2484 га., нежитлової будівлі «Д-2», площею 1070,0 кв.м. та нежитлової будівлі «Д-3», загальною площею 581,3 кв.м., які  посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК  України зміст правочину не може суперечити нормам  цивільного кодексу, іншим  актам цивільного законодавства;  підставою  недійсності   правочину  є недодержання  в  момент  вчинення правочину стороною                  сторонами \ вимог,  які   встановлені  ч.1-3, 5-6  ст. 203 ЦК України.

Проаналізувавши оспорювані договори купівлі-продажу предмету іпотеки та обставини їх укладення, суд приходить до висновку, що такі  укладені   із порушенням вимог  чинного  законодавства, виходячи  із  наступного.

Відповідно  ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні  не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Пунктом  5.3. договору іпотеки  від 09.04.2010 року встановлено, що у разі реалізації предмета іпотеки Іпотекодержателем у задоволення  вимог згідно договору позики від 09.04.2010 року ціна договору купівлі-продажу предмету іпотеки визначається за ринковою вартістю на момент підписання даного договору та встановлюється у розмірі відповідно до п. 2.1. даного Договору.

Згідно п. 1.2. Договору іпотеки ринкова вартість предмету іпотеки становила 14 165 873 грн. 00 коп.; за домовленістю сторін, п. 2.1. Договору іпотеки, вартість предмету іпотеки склала 5 548 410, 00 грн.

Таким чином, в порушення вимоги п. 5.3. Договору іпотеки предмет іпотеки було реалізовано за ціною, що не тільки  нижчої  ринкової вартості майна, яка була встановлена     п. 1.2. Договору іпотеки на момент його укладення, а фактично втричі нижчою  його ринкової вартості. Ціна, по якій було реалізовано предмет іпотеки майже на  40% нижча ціни, яку  сторони погодили у п. 2.1. Договору іпотеки.

Покликання відповідачів на те, що в договорі іпотеки  конкретно не визначено пункту 2.1. є неспроможним, оскільки за  змістом даного правочину саме такий пункт  визначає  вартість  предмету іпотеки.

Виходячи із положень  п.6 норми ст. 38 Закону «Про іпотеку», законодавець визначив  пріорітетність при  визначенні ціни продажу предмета іпотеки, ціну, яка обумовлена  згодою  іпотекодавця  та  іпотекодержателя, в даному випадку,  у  п.2.1. Договору.

Відповідно до положень  п. 65 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій  нотаріусами України  передбачено,  якщо договором  про задоволення вимог  іпотекодержателя  передбачено право іпотекодержателя на продаж  предмету іпотеки будь-якій особі – покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами  посвідчення договорів  відчуження.

Згідно ст. 35 ч.1 Закону України «Про іпотеку»,  у разі  порушення основного зобов”язання   або  умов  іпотечного договору,   іпотекодержатель надсилає  іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу  про усунення порушень; в цьому документі зазначається стислий зміст порушених  зобов”язань, вимога про виконання  порушеного зобов”язання у  строк не менш ніж 30 днів та попередження  про звернення стягнення на предмет іпотеки у  разі   невиконання  цієї   вимоги.

Для  посвідчення  такого договору, відповідно до ст.38 Закону “Про  іпотеку”,  іпотекодержатель   зобов”язаний  за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово  повідомити іпотекодавця  та всіх осіб,  які мають зареєстровані  у встановленому законом порядку, права  чи вимоги на предмет іпотеки, про свій  намір укласти такий договір із зазначенням ціни та інших умов, на  яких продається предмет іпотеки. У такому разі  нотаріус, у відповідності  до п. 65 Інструкції, повинен упевнитись у тому, що іпотекодержатель повідомив осіб, які мають зареєстровані права вимоги  чи вимоги на предмет іпотеки.

Перед укладенням договорів купівлі-продажу від  08.10.2010р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3,  іпотекодержатель ОСОБА_2,  відповідно до вимог ст. 35, 38 Закону України “Про іпотеку”   був зобов”язаний надіслати два повідомлення  іпотекодавцю ОСОБА_1

Відповідно  до  ч.1 ст. 38  Закону України “ Про іпотеку “, якщо  рішення  суду  або договір  про  задоволення  вимог   іпотекодержателя   передбачає  право  іпотекодержателя   на продаж предмета іпотеки будь-якій особі –покупцеві, іпотекодержатель зобов”язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому порядку права  чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Саме щодо  до  другого повідомлення і передбачені вимоги ст. 65 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, які недотримані  в даному випадку.

Із листа –повідомлення  ОСОБА_2 від 08.10.2010 року вбачається, що ним останній повідомив ОСОБА_1 лише про  реалізацію предмета іпотеки-нерухомого майна, не  вказавши  ціни  такої  реалізації, що суперечить  вимогам  Закону.

Як вбачається із матеріалів справи, порівняльного аналізу вартості  нерухомого майна –предмету іпотеки  немотивовано та безпідставно  протягом півроку, за висновками суб”єктів оцінювання, ціна  суттєво різниться, в той час як  за  загальновстановленою  статистикою  за  цей період  часу   пів року \  вартість нерухомого майна на  ринку  нерухомості  суттєво   не  мінялась .

Допитані  в  судовому  засіданні    спеціалісти –оцінювачі  ОСОБА_8 та  ОСОБА_9  не  заперечили   цієї  обставини; щодо своїх  звітів  з   визначення   вартості    майна, то не змогли  переконливо ствердити суду, що такі  відображають  саме  ринкову  чи звичайну  ціну на даний вид нерухомого майна; надані висновки  є  лише  їхнім суб”єктивним міркуванням щодо вартості товару на ринку; порівняльний аналіз ними  не проводився; аргументів  щодо суттєвої  різниці  у  вартості майна  оцінювачі  не  навели.

Крім  того, як вбачається із п.1.2. договору  іпотеки від 09.04.2010р., ОСОБА_1 передав в іпотеку  ОСОБА_2 нежитлову будівлю під літ. «Д-3»; однак, за договором купівлі-продажу від 08.10.2010р. ОСОБА_2 продав  ОСОБА_3 замість будівлі під літ. ”Д-3” будівлю “Д-3, штрих-“3”,  яка  не була предметом  договору іпотеки; визначаючи   вартість  будівлі “Д-3”, суб”єкт оціночної діяльності  ОСОБА_9 у висновку про вартість майна  надав  оцінку  будівлі “Д-3“, а  не  будівлі “Д”штрих-3”, яка продавалась.

Проаналізувавши обставини справи, суд прийшов до висновку, що вартість нежитлової будівлі «Д-2»та нежитлової будівлі «Д-3»по АДРЕСА_1 у м. Львів, згідно експертних оцінок  даних об’єктів нерухомості  фактично не є  вищою за інвентаризаційну, що не відповідає  звичайній вартості на аналогічні об’єкти нерухомості. Так, нежитлову будівлю «Д-2»було оцінено у  2 107 620 грн. 00 коп. \ інвентаризаційна вартість 1 880 512грн. 00 коп.\. Згідно п. 1.2. Договору іпотеки від 09 квітня 2010 року  вартість даного об’єкту встановлювалася у 8 148 462 грн. 00 коп., реалізовано його за 2 110 400 грн. 00 коп., що  у  чотири  рази  менше ніж звичайна ціна на аналогічний об’єкт нерухомості.

Нежитлову будівлю «Д-3»було оцінено у 1 145 010 грн. 00 коп. \ інвентаризаційна вартість 868 342 грн. 00 коп.\. Згідно п. 1.2. Договору іпотеки від 09 квітня 2010 року  вартість даного об’єкту встановлювалася у 4 426 823  грн. 00 коп., реалізовано його за        1 150 010 грн. 00 коп., що у чотири рази менше ніж звичайна ціна на аналогічний об’єкт нерухомості.

Таким чином, встановлено, що в момент укладення договорів купівлі-продажу не було дотримано вимог чинного законодавства щодо встановлення такої істотної умови договору,  як його ціна, слід прийти до висновку,  що  зміст  оспорюваних правочинів не відповідає  вимогам чинного законодавства, а тому вони підлягають до визнання недійсними.

Щодо  позовних  вимог  ОСОБА_4 про визнання недійсними  договору позики та договору іпотеки, то  судом, крім  вищенаведених доводів,   встановлено  наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203,  ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, на які суд вже покликався  в  даному рішення,  зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства;  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України –при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним,  як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового;  згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У п. 3.1. Договору іпотеки вказано, що нерухоме майно належить, ОСОБА_1, на праві спільної сумісної власності, згода на передачу в іпотеку надана дружиною ОСОБА_4, у вигляді заяви, підпис на якій засвідчено ОСОБА_11, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 29.012010 року за реєстровим № 22.

Відповідно до положення ч. 44  Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»- договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, …можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути нотаріально засвідчена. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.

Встановлено, що 29.01.2010 р. ОСОБА_4 було надано нотаріально засвідчену згоду дружини на отримання чоловіком, ОСОБА_1, кредиту та передачу в іпотеку нерухомого майна. Даною заявою остання  дала згоду на передачу в іпотеку нерухомого майна, перелік якого чітко визначено, а саме,  це –нежитлова будівля під літерою «Д-2», загальною площею 1070,0 кв.м., та нежитлова будівля під літерою «Д-3», загальною площею 581,3 кв.м., що розташовані у м. Львів по АДРЕСА_1.

Однак, разом з тим, в іпотеку передано також  і  інше майно, згоду на передачу якого у  іпотеку ОСОБА_4  не надавала, зокрема, земельну ділянку загальною площею 0,2484 га, яка розташована в м. Львів по АДРЕСА_1, яка отримана її чоловіком ОСОБА_1  у  власність відповідно до договорів купівлі-продажу укладених у 2003-2004 роках, право власності підтверджено  актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 341044 від 21.12.2005 р., в зв’язку з чим земельна ділянка також належить до спільної сумісної власності подружжя, та на розпорядження якою сторони повинні були отримати нотаріально засвідчену згоду ОСОБА_4

Оскільки, як зазначено вище, нотаріально засвідчена згода на передачу в іпотеку земельної ділянки ОСОБА_4 не надавалася, а зміст Договору іпотеки безпосередньо стосується всіх разом об’єктів нерухомого майна переданого в іпотеку, відтак, зміст даного правочину суперечить вимогам чинного законодавства в цій частині  та порушує охоронювані законом права ОСОБА_4, зокрема, охоронюване законом право спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає до визнання недійсним.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України”Про іпотеку”, якщо будівля \ споруда \, що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така бідівля \ споруда  підлягає передачі разом із  земельною двлянкою, на якій вона розташована.

Згоду на укладення договору  іпотеки земельної ділянки   ОСОБА_1 -  ОСОБА_4  не надавала; закон вимагає надання   такої згоди письмовою нотаріально засвідченою заявою;  та не передбачає, що така згода-заява може бути  замінена  договором, на що покликається сторона відповідачів.

Як  встановлено судом, спірна земельна ділянка належить  на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4; як вбачається із кварталу земельної ділянки  по АДРЕСА_1  в м.Львові, площею 0,2484 га., на такій   знаходиться  кілька нежитлових приміщень, в т.ч. і спірне; для  обслуговування предмету  іпотеки -  нежитлових приміщень пл.  1070,0 кв.м. та 581,3 кв.м.  необхідною є земельна ділянк, що складає 24%  від  її загальної  площі.; крім того, на цій ділянці розміщено нежитлове приміщення  пл.73,3 кв.м., яке належить на праві власності  ОСОБА_12, для  обслуговування  якого необхідним є  відповідно до ДБН  також  виділення   частини  спірної  земельної  ділянки.

Щодо вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними договору  позики від 09.04.2010р. та договору іпотеки в частині передачі  в іпотеку нежитлових  приміщень, то такі  вимоги  задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Як вбачається із договору поруки від  09.04.2010р.  ОСОБА_4 взяла на себе зобов”язання по договору позики  ОСОБА_1 перед ОСОБА_2, що забезпечуються порукою виконання  зобов”язання щодо позики в сумі 4 755 780,00 грн., відтак, позивачка  була обізнана у  боргових зобов”язаннях свого чоловіка ОСОБА_1,  взяла на себе зобов”язання  щодо  погашення  боргу  у  разі  його несвоєчасного  повернення.

Тому  неспроможними є  доводи ОСОБА_4 про те, що договір позики та договір іпотеки порушує  її  охоронювані законом  права, зокрема, право спільної  сумісної  власності  подружжя.

Крім  того, як   встановлено  в   судовому  засіданні  ОСОБА_4 була  присутня  при  укладенні   її   чоловіком  ОСОБА_1  09.04.2010р. означених  договорів; із нотаріально  посвідченої   згоди  від 29.01.2010р. вбачається, що  позивачка дала  згоду своєму  чоловікові   на  те, щоб умови  іпотеки нерухомого майна належного їм на праві спльної   сумісної    власності, зокрема, нежитлових приміщень по вул.Бузковій, 2 в м.Львові,  визначались її  чоловіком ОСОБА_1 самостійно, без додаткового погодження цих питань з нею; вважала, що будь- які його дії, спрямовані на отримання  кредиту та передачу майна   в   іпотеку, відповідають інтересам їх сім”ї та  спільному  волевиявленню.

Таким  чином, суд вважає, що доводи ОСОБА_4  про визнання  недійсними договору  позики та  договору  іпотеки  в   частині  нерухомого майна - нежитлових приміщень, є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

               Керуючись   ст. ст.1,3, 209 ,212-215 ЦПК  України, на підставі ст.ст.15,16, 203, 215 ЦК України, ст.ст.6, 38 Закону України “Про іпотеку”, ст.65 СК України, суд,  -

                                                  ВИРІШИВ:

       Позовні   вимоги   ОСОБА_1 та  ОСОБА_4  задоволити  частково.

       Визнати  недійсними:

     - договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2484 га. по АДРЕСА_1 в м. Львові, укладений 08.10.2010р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним   нотаріусом  Київського нотаріального  округу  ОСОБА_5;

     - договір купівлі-продажу  нежитлової будівлі  під літ.” Д-2” загальною площею 1070,0 кв.м., що по АДРЕСА_1 в м. Львові, укладений 08.10.2010р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Киїівського нотаріального округу  ОСОБА_5;

     - договір купівлі-продажу  нежитлової  будівлі  під  літ.”Д*-3”, площею 581,3 кв.м., що по АДРЕСА_1 в м. Львові, укладений 08.10.2010р. між ОСОБА_2 та   ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу  ОСОБА_5

      Визнати недійсним  договір іпотеки, укладений 09.04.2010р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині передачі в іпотеку нерухомого майна  - земельної ділянки, загальною площею 0,2484 га., що АДРЕСА_1

      Стягнути   з  ОСОБА_2 та   ОСОБА_3 на   користь    ОСОБА_1 1700 грн.  судового збору   та  120,0 грн. витрат  на  ІТЗ.

      Термін  оскарження  рішення   суду –10 днів  з моменту його проголошення     до    Львівського  апеляційного  суду  через  Сихівський    районний  суд м. Львова.

       ГОЛОВУЮЧА :

Рішення є оригіналом і зберігається у цив. справі № 2-27/11 р.