Справа № 2-а-135/2011 р.

                                                                         ПОСТАНОВА

  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

          28 лютого 2011  року        Жидачівський   районний суд  Львівської  області   в особі судді Салія В.В.,  розглянувши в порядку скороченого провадження, відповідно до ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у  Жидачівському районі про визнання протиправними дій відповідача щодо неповної виплати належного їй підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов»язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни,-   

                                                                             В С Т А Н О В И В:

    10 лютого 2011 року позивачка  звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі про визнання протиправними дій відповідача щодо неповної виплати належного їй підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов»язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, мотивуючи свої вимоги тим, що відноситься до категорії „діти війни” та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Розмір виплаченого їй підвищення до пенсії не відповідає розміру, встановленому цим законом, просить зобов'язати відповідача здійснити відповідні перерахунки та виплатити їй щомісячне підвищення до пенсії. Ухвалою від 11 лютого 2011 року відкрито провадження по справі в межах строку звернення до адміністративного суду - з  10 серпня 2010 року по   31 грудня 2010 року.

            Наданими суду письмовими запереченнями відповідач заперечив на позов та зазначив, що дії Управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі повністю відповідають чинному законодавству України, відповідач діяв у межах своїх повноважень і у спосіб, встановлений діючим законодавством, а вимоги позивача не можуть бути задоволені, так як вони не ґрунтуються і не відповідають вимогам закону.     

         Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає  задоволенню з таких підстав.

         Позивачка має статус «Дитини війни».  Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Згідно ст. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  Відповідно до положень  ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.    Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.     

Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008р. визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»щодо викладення положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в новій редакції.  Враховуючи преюдиціальне значення рішення Конституційного Суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачці підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18 листопада 2004р. У  2010 році дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не призупинялася, а застосування відповідачем положень Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України.  З матеріалів справи та письмових заперечень відповідача вбачається, що управління будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у 2010 році  не здійснював, а також не проводив виплату. За таких обставин суд вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. За положеннями чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09липня 2003 року №1058-ІV, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.   

Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можуть бути прийняті до уваги та  бути  підставою для відмови в задоволенні вимог позивача, оскільки особливий статус «дітей війни»та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.   Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.      Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.    Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.   Отже, обов'язок по нарахуванню та виплаті  підвищення  до пенсії, яке передбачено Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.  Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення  до пенсії та поклала виконання цього обов'язку  на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але не було вчинено жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати. Відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України, не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.  Згідно п.1, п. 2 ч. 1 ст. 162 КАС України , у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії.   

        Суд вважає, що порушення права позивача на отримання допомоги до пенсії у розмірі, передбаченому законом, може бути поновлено шляхом визнання  протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у  Жидачівському районі та  зобов'язання відповідача виконати певні дії, а саме провести нарахування та відповідні виплати.   

        Відповідно до ст. 256 КАС України, постанови суду, яки прийняті в порядку скороченого провадження, підлягають негайному виконанню.

         Керуючись ст.ст. 19, 22 Конституції України, Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та «Про соціальний захист дітей війни», Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, ст.ст. 99,  158-164, 183-2, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, – 

  П о с т а н о в и в:   

          Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у  Жидачівському районі про визнання протиправними дій відповідача щодо неповної виплати належного їй підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов»язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з  10 серпня  2010 року по  31 грудня  2010  року задовольнити.

          Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі щодо підвищення пенсії   ОСОБА_1 відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».      

          Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі нарахувати та виплатити  ОСОБА_1 підвищення до пенсії, отриманої у період з 10 серпня 2010 року по 31 грудня 2010  року у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, право на яке надане ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого  ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування»з  урахуванням різниці, яка була виплачена, за цей період.

         Допустити негайне виконання постанови.

         Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

         Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом  десяти  днів  з  дня  оголошення  рішення  до  Львівського апеляційного адміністративного суду   через   Жидачівський районний суд.  

Суддя:     підпис

Суддя Жидачівського районного  суду                                Салій В.В.

                                                                                                           Примітка: оригінал постанови  знаходиться   в                      

                                                                                                                                   матеріалах   адміністративної  справи № 2-а-135/2011р.