УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ Іменем України
10 травня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних
справах апеляційного суду Житомирської області
в складі: головуючої - судді Косигіної Л.М.
суддів: Жигановської О.С., Олексієнко М.М.
при секретарі Нечипоренко І.Г.
за участю: представника апелянта ОСОБА_4., позивача ОСОБА_1., адвоката ОСОБА_5.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2до ОСОБА_3про виділ майна шляхом присудження грошової компенсації
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2007 року, -
встановила :
В листопаді 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом, в якому просив виділити йому та дочці 2\3 частини квартири АДРЕСА_1, шляхом присудження на їх користь грошової компенсації. Зазначені 2\3 частини спірної квартири передати відповідачці. В обґрунтування позову вказав, що 27.12.2005 року між ним та відповідачкою розірвано шлюб, дочка залишена йому на виховання. Спірна квартира належить йому, дочці та відповідачці на праві спільної часткової власності Хвнаслідок приватизацій. Квартиру в натурі поділити неможливо. Відповідачка не бажає, щоб їй сплатили компенсацію вартості її частини житла. Враховуючи те, що між ними склалися неприязні стосунки, спільне проживання не можливе, просив позов задовольнити.
В грудні 2006 року позивачі уточнили свої вимоги та крім заявлених просили передати відповідачці 2\3 частини спірної квартири на праві власності, припинити за ними право власності на цю частину квартири та виключити їх з реєстру власників нерухомого майна \а.с. 58-59Х.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2007 року позов задоволено.
Стягнуто з відповідачки на користь ОСОБА_1. та ОСОБА_2. 104380 грн. грошової компенсації за належні позивачам на праві власності 2\3 частини квартири № АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на 2\3 частини вказаної квартири. Визнано за ОСОБА_3. право власності на 2\3 частини квартири № АДРЕСА_1. Анульовано в реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості про ОСОБА_1. та ОСОБА_2 як про співвласників спірної квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3. просила скасувати рішення суду і ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Апелянт посилається
Справа № 22-ц/919 Головуючий у суді 1-ї інстанції Євпак В.В.
Категорія 16, 19 Суддя-доповідач Косигіна Л.М.
на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права. Зокрема зазначила, що суд безпідставно не прийняв до уваги вимоги ст. 358 ЦК України, а також те, що вона за матеріальним становищем не спроможна заплатити позивачам визначену судом компенсацію.
Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1належить ОСОБА_1., ОСОБА_3. та неповнолітній ОСОБА_2на праві спільної часткової власності \а.с. 8 - 11\. Вартість квартири становить 156570 грн., що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 06.12.2006 року за № 2\12 \а.с. 30-42\. З висновку судової будівельно -технічної експертизи за № 9\06 від 06.06.2006 року вбачається, що розділити в натурі спірну квартиру неможливо \а.с. 74-75\. Відповідачка відмовилась від сплати на її користь 1\3 частини вартості квартири, тобто від отримання компенсації за належну їй частку в майні \а.с. 12-13\.
Частинами 2,3 ст. 358 ЦК України передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників- має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до змісту п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 04.10.1991 року \з послідуючими змінами\, тільки при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація.
Як вбачається з матеріалів справи позивачі не звертались до суду з позовом про встановлення порядку користування спірною квартирою, а тому їх вимоги про виділ майна шляхом присудження грошової компенсації є безпідставними.
Крім того ч. 1 ст. 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Отже, незважаючи на те, що у позивачів, відповідно до вимог ст. 264 ЦК України, є право на отримання компенсації вартості частки їх майна, проте, законодавець не покладає на іншого співвласника \відповідачку\ обов^язку щодо придбання \викупу\ їх частки в майні. Власник, відповідно до вимог ст. ст. 4, 19 Закону України "Про власність", має право розпорядитись своїм майном шляхом його продажу, з виконанням вимог ст. 362 ЦК України.
Апеляційний суд також приймає до уваги той факт, що відповідачка іншим житлом не забезпечена, спірна квартира є її постійним місцем проживання, через скрутне матеріальне становище вона не спроможна сплатити визначену судом компенсацію.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1заявленого в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2до ОСОБА_3про виділ майна шляхом присудження грошової компенсації.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.