УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА Іменем України
7 травня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Жизневської А.В.
суддів: Малахової Н.М.
Матюшенка І.В. при секретарі судового
засідання Кульчицькій І.В.
з участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 2 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2до Вересівської сільської ради про визнання незаконним рішення, зустрічним позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, Вересівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку, відшкодування шкоди, -
встановила:
Рішенням Житомирського районного суду від 2 березня 2007 року позов ОСОБА_2. задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Вересівської сільської ради від 25.04.2006 року в частині передачі ОСОБА_1. у приватну власність земельної ділянки у розмірі 0,25 га для обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1. Визнано незаконним державний акт серії ЯА №148147 на право власності ОСОБА_1на земельну ділянку розміром 0,25 га для обслуговування жилого будинку та скасовано його реєстрацію. В решті вимог відмовлено. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1. просить скасувати вказане рішення, справу направити на новий розгляд до того ж суду. Зазначає, що судом не з'ясовано всі обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не звернув уваги на те, що отриманий ОСОБА_2. у спадок після смерті матері будинок є самовільно збудованим без оформлення належної технічної документації та без виділення землі під забудову. На її думку, судом не з'ясовано питання про наявність на спірній земельній ділянці ще одного жилого будинку, який був зареєстрований за ОСОБА_5. у шнуровій книзі Вересівської сільської ради.
Справа №22ц/893 Головуючий у суді 1 -ї інстанції Баренко С.Г.
Категорія 33 Суддя-доповідач Жизневська А.В.
Перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 17.08.1995 року за ОСОБА_4. зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1(а.сп.6-7). Після її смерті вказаний будинок перейшов у спадок її сину ОСОБА_2. згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.10.2006 року (а.сп.32).
У відповідності до положень ст.ст.30,67 ЗК України (в ред. 1991 р.) - при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить право власності або право користування земельною ділянкою для обслуговування жилого будинку без зміни його цільового призначення у сільських населених пунктах у розмірі не більше 0,25 га.
З матеріалів справи вбачається, що право користування земельною ділянкою біля будинку АДРЕСА_1з 1995 року перейшло до ОСОБА_4і від свого права вона не відмовлялася.
Хоча ст.29 ЗК України (в ред. 1991 року) і передбачала можливість припинення права власності або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача, однак, ОСОБА_5. не мала таких повноважень щодо земельної ділянки розміром 0,25 га, яка знаходилася під жилим будинком та призначалася для його обслуговування, оскільки право користування спірною земельною ділянкою перейшло з моменту дарування будинку у 1995 році до ОСОБА_4Крім цього, рішення про припинення права користування останньої спірною земельною ділянкою розміром 0,25 га не приймалося.
За таких обставин, Вересівська сільська рада не мала права передавати земельну ділянку розміром 0,25 га ОСОБА_1. у 2006 році ні в оренду ні у власність.
В той самий час ОСОБА_5., як мешканка с.Вереси, мала право на отримання додаткової земельної ділянки у відповідності до ст.ст.56,57,58,59 ЗК України (в ред. 1991 року) і, відповідно, розпорядження нею. Суду не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4., отримавши у власність будинок та землю 0,25 га у користування для обслуговування будинку, зверталася у сільську раду про надання їй додаткової земельної ділянки відповідно до вищевказаного закону, яким регулювалися на той час спірні відносини. Тому, немає підстав для визнання незаконним рішення сільської ради та державного акту відносно земельної ділянки розміром 0,20 га.
Доводи апелянта про наявність у садибі АДРЕСА_1двох жилих будинків є безпідставними, оскільки таке не підтверджено належними доказами ні в суді 1 інстанції ні в ході апеляційного розгляду. Крім цього, такі доводи спростовані дослідженими в ході судового розгляду документами - свідоцтвом про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1на ім'я ОСОБА_4. від 26.07.1990 р.(а.сп.63), свідоцтвом про право на спадщину за законом на цей будинок після смерті останнього на ОСОБА_5. від 18.05.1995 р. (а.сп.68) та договором дарування від 17.08.1995 р. будинку ОСОБА_5. ОСОБА_4(а.сп.6-7). А тому суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення
позову про відшкодування майнової та моральної шкоди за знесення одного з будинків.
Виходячи з вищевикладеного суд 1 інстанції дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2. та відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1
Рішення постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 305,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 2 березня 2007 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.