Справа № 2-14/11

                                                               РІШЕННЯ

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          "09" березня 2011 р.          Томашпільський районний суд Вінницької області                 

в складі: головуючого                     Пилипчука О.В.

           при секретарі                                         Сауляк Р.С.,

          з участю адвокатів                          ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в смт. Томашпіль справу за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом посилаючись на те, що 30 серпня 2010 року вона дізналася, що 27 серпня 2010 року ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності, виданої йому ОСОБА_4, уклав договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8

Позивачка ОСОБА_3 вважає, що договір купівлі-продажу необхідно визнати недійсним з таких підстав.

Комплексом будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1 являється будівля вівчарника, позначена на  поверховому плані літерами: А-вівчарник площею 798,4 м.кв., а-прибудова вівчарника площею 229,6 м.кв., а1-кормоцех площею 61,0 м.кв., а2-піднавіс площею 116,9 м.кв., який вона та ОСОБА_4 придбали 29 липня 1998 року під час перебування в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується нотаріально посвідченим договором обміну.

26 березня 2002 року шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_4 був розірваний і з того часу вони проживають окремо. Все спільне сумісне майно подружжя вони розділили добровільно. За їхньою спільною домовленістю ОСОБА_3 у власність залишилася і вищевказана будівля, а тому ОСОБА_4 передав їй технічну документацію на будівлю вівчарика.

З 2002 року позивачка використовує будівлю вівчарика для власних потреб і до даного часу між бувшим подружжям не було ніякого спору з приводу володіння та розпорядження цією будівлею.

В зв»язку з тим, що позивачка ОСОБА_3 дізналася, що без її відома ОСОБА_4 має намір продати дану будівлю, вона звернулася до Крижопільського районного суду із позовом про визнання за нею права власності на частину спільного майна подружжя, однак рішенням Крижопільського районного суду від 3 червня 2010 року їй було відмовлено в задоволенні позову за пропущенням строку позовної давності звернення до суду.

25 серпня 2010 року Крижопільський районний суд розглянув заяву ОСОБА_4 про скасування заходу забезпечення позову та вирішив скасувати захід забезпечення позову, застосований на підставі ухвали Крижопільського районного суду від 26 лютого 2010 року. На дану ухвалу 30 серпня 2010 року позивачкою була подана апеляційна скарга, а тому ухвала суду від 25 серпня 2010 року не набрала законної сили і арешт з вищевказаної будівлі знятий не був.

Крім цього, 10 серпня 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Крижопільського районного суду із позовом про визнання за нею права власності на вищевказану будівлю та попросила суд поновити їй строк звернення до суду.

За таких обставин позивачка вважає, що 27 серпня 2010 року не міг бути укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке перебувало під арештом, однак ці обставини були приховані, а нотаріусу були надані неправдиві відомості про відсутність накладеного арешту.

ОСОБА_3 посилається на ст. 230 ЦК України, яка говорить, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається недійсним Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Крім цього, позивачка ОСОБА_3 вважає, що даний правочин є таким, що порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на порушення її конституційних прав і свобод як людини і громадянина, незаконне заволодіння майном, яке фактично належить їй. А тому просить  визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1, укладений 27 серпня 2010 року Дем»янчуком О.П. від імені ОСОБА_4 між останнім та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені законодавством.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, попросили їх задоволити та позивачка доповнила, що після розлучення та добровільного розподілу їх майна, відповідач ОСОБА_4, сам приніс і віддав їй всі документи на спірний корівник, і з того часу він перебував у її користуванні. Відповідач ОСОБА_4, жодних претензій до неї не мав. В 2009 році ОСОБА_6, звертався до позивачки, щоб вона продала йому приміщення корівника. Після того як вона йому відмовила, ОСОБА_6,  дане питання вирішив через колишнього її чоловіка ОСОБА_4, виготовивши невідомо яким чином дублікати документів на спірне приміщення.

          Відповідач ОСОБА_4 та представник відповідачів по справі ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали, заперечили проти позову, попросили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_4, являвся власником комплексу вівчарика і мав право на розпорядження власним майном на свій розсуд. Посилання позивачки на те, що ОСОБА_4, не мав права розпоряджатися спірним майном, так як воно перебувало під арештом не являється підставою для задоволення позову ОСОБА_3,  оскільки накладення арешту на вівчарик було пов»язане із позовом ОСОБА_3, про визнання за нею права власності на частину вівчарика і постановляючи рішення по справі суд мав би вирішити питання про скасування забезпечення позову, що і було зроблено ухвалою суду від 25 серпня 2010 року.  Рішення  суду та ухвала про скасування забезпечення позову були оскаржені до апеляційного суду Вінницької області і залишені без змін, а в разі залишення їх без змін апеляційною інстанцією вони вважаються законними не з дня проголошення ухвали апеляційним судом, а з дня постановлення їх судом першої інстанції, тому слід вважати, що арешт на будівлю вівчарика скасовано 25 серпня 2010 року і ОСОБА_4, мав право на розпорядження власним майном. Крім того, заявляючи позов про визнання договору купівлі-продажу вівчарника недійсним позивачкою не надано жодного доказу про своє право на спірне майно. Крім цього відповідач ОСОБА_4, доповнив, що спірне приміщення вівчарника було придбане ним по договору обміну в 1998 році в період перебування його з позивачкою в шлюбі. Однак після розлучення він дав доручення позивачці продати їх нерухомість в м.Херсон, що й вона зробила. Також нею було продано 48 голів великої рогатої худоби, трактор та інше майно яке належало їм обом. Гроші вона залишила всі собі. Тому вважає, що майно між ними було розділене не в усні , а в письмовій формі. Собі він залишив лише спірне приміщення корівника. Документи на спірне приміщення він їй не приносив, вони були в неї вдома. Приміщення вівчарика позивачка завалила і продавала будівельні матеріали, тому він продав лише прибудову  за 20000 грн, і своїм чотирьом дітям дав по 200 доларів США . Ухвалу про зняття арешту з спірного приміщення він з суду не брав.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню зі слідуючих підстав.

Позивачка ОСОБА_3, та відповідач ОСОБА_4, з 1974 року перебували у зареєстрованому шлюбі. У 2002 році шлюб між ними було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розлучення  серії АМ №079859 від 26 березня 2002 року.

29 липня 1998 року між Ковалем Віталієм Михайловичем-діючим від імені КСП «Нове життя» с.Радянське Крижопільського району та ОСОБА_4 було укладено договір обміну, згідно якого КСП «Нове життя» с.Радянське Крижопільського району обміняв комплекс вівчарника, що знаходиться в с.Красне Крижопільського району, який належить КСП «Нове життя» с.Радянське на підставі реєстраційного посвідчення, виданого Тульчинським БТІ 06.07.98 р. за № 14 на підставі рішення виконкому Голубецької сільської ради 02.06.98 р. за № 16, зареєстрованого в Тульчинському інвентар бюро за № 14 06.07.98 р. на трактор «Казахстанець» 1991 року, державний номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію машини НОМЕР_2, виданого Крижопільським райдержтехнаглядом 09.02.98 р.,  а також на вузли та агрегати: гусениця ДТ-75, каретка ДТ-75, задній міст в зборі Т-75, двигун А-41.

          29 липня 1998 року ОСОБА_4 було видано реєстраційне посвідчення на комплекс вівчарника в с.Красне Крижопільського району.

          Відповідно до ст. 60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважних причин самостійного заробітку.

          Отже, комплекс вівчарника в с.Красне Крижопільського району був придбаний ОСОБА_4 під час перебування останнього в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, тому є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

          25 серпня 2010 року ухвалою Крижопільського районного суду було скасовано захід забезпечення позову, застосований на підставі ухвали судді Крижопільського районного суду Пителя С.М. від 26 лютого 2010 року, яким з метою забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину спільного сумісного майна подружжя, постановлено заборонити відповідачу ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії відносно спірного майна будівлі вівчарика, розташованого в с.Красне Крижопільського району Вінницької області та накласти арешт на цю будівлю до вирішення справи по суті.

Як вбачається із договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 27 серпня 2010 року між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_5, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 купила комплекс будівель та споруд, розташований за адресою АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці 1,40 га.

           В пункті 1.4 даного договору зазначено, що продавець гарантує, що згаданий  об»єкт, який є предметом цього договору, на момент його підписання боргом не обтяжений, іншому не проданий, не подарований, не відчуджений іншим особам, не заставлений, не знаходиться в податковій заставі, в спорі не перебуває, заборона (арешт) щодо нього відсутні, як внесок до статутного фонду (капіталу) суб»єктів господарювання не переданий, прав що до нього у третіх осіб немає.

          Отже, при здійсненні договору купівлі-продажу вівчарника продавцем (відповідачем по справі), покупця не було повідомлено про те, що на спірне приміщення вівчарника накладено арешт і дане питання перебувало на розгляді в суді , посилання  на те, що відповідно до ухвали Крижопільського районного суду від 25 серпня 2010 року арешт з будівлі був знятий, оцінюються судом критично, оскільки на таку ухвалу було подано ОСОБА_3 30 серпня 2010 року апеляційну скаргу і вона на той час ще не була розглянута

Таким чином, на момент вчинення правочину, ухвала про звільнення майна з під арешту не набула законної сили .

На підставі викладеного, враховуючи, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме  будівлі вівчарника, позначена на по поверховому плані літерами: А-вівчарник площею 798,4 м.кв., а-прибудова вівчарника площею 229,6 м.кв., а1-кормоцех площею 61,0 м.кв., а2-піднавіс площею 116,9 м.кв., укладений між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_5, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 купила комплекс будівель та споруд, розташований за адресою АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці 1,40 га був укладений 27 серпня 2010 року, а на той час арешт на дане нерухоме майно  знятий не був, а також те, що на момент укладення даного договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_4, знав про те, що арешт  накладений на спірне майно у встановленому законом порядку ще не знятий, оскільки ухвала Крижопільського районного суду від 25 серпня 2010 року ще не вступила в законну силу і про це він покупцю  промовчав та повідомив протилежне,  тому керуючись ст.ст.  203, 215,  228, 230 ЦК України, ст.ст.  213-215  ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

           Позов задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1, укладений 27 серпня 2010 року ОСОБА_6 від імені ОСОБА_4. між останнім та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8-  недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до апеляційного суду Вінницької області через Томашпільський районний суд Вінницької області.

Суддя:О. В. Пилипчук