ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
17 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого Смоковича М.І.,
суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 (далі - ПП ОСОБА_1.) до Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Рівненське МБТІ»), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Рівненської міської ради про зобов'язання здійснити реєстрацію права власності 33/100 частки торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 та видати витяг з реєстру нерухомого майна, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою приватного підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 17 лютого 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2005 року,
в с т а н о в и л а :
У січні 2005 року ПП ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до КП «Рівненське МБТІ» про зобов'язання здійснити реєстрацію права власності 33/100 частки торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 та видати витяг з реєстру нерухомого майна.
Вимоги обґрунтовував тим, що відповідач відмовив йому в реєстрації об'єкту - торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1, оскільки цей об'єкт є будівлею тимчасового характеру.
З такою відмовою позивач не погоджується, зазначає, що названий об'єкт є нерухомістю, що підтверджується біржовим контрактом, який відповідно до статті 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень“ є правовстановлюючим документом, а також матеріалами інвентаризації БТІ міста Рівне. Об'єкт пов'язаний фундаментом із землею, про що вказується у технічному паспорті, а тому відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України він являється нерухомістю. Відповідачем не враховано, що попереднім власником здійснювалось будівництво торгового павільйону на місці тимчасово розміщеного кіоску згідно проекту погодженого в управлінні архітектури, та всіх дозвільних документів, що підтверджує будівництво павільйону як окремого об'єкту нерухомого майна. Доказом, що підтверджує використання торгового павільйону для здійснення підприємницької діяльності є договір оренди № 2 від 12 травня 2004 року.
Тому позивач вважає, що його частку 33/100 торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 повинен відповідач зареєструвати.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17 лютого 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2005 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПП ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати рішення судів та прийняти апеляційну скаргу до розгляду.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ “Орієнтир-3“ згідно Наказу департаменту архітектури Рівненської міської управи від 01 липня 1993 року за № 77 було дозволено тимчасово (на 3 роки) влаштувати павільйони торгівлі за адресою:АДРЕСА_1, та ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно біржового контракту купівлі-продажу майна від 19 липня 1999 року продавець ТОВ “Орієнтир-3“ продав, а покупці ОСОБА_2 та ОСОБА_1. купили торговий павільйон загальною площею 28,2 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1. Об'єкт, що продався, відповідно до біржового контракту купівлі-продажу майна, належав продавцю на підставі Акту прийняття в експлуатацію торгових і побутових кіосків, павільйонів від 12 січня 1994 року.
Зазначений вище об'єкт належав продавцю на підставі Акту прийняття в експлуатацію торгових і побутових кіосків, павільйонів від 12 січня 1994 року, тобто не відносився до об'єктів нерухомого майна.
Цей павільйон встановлений згідно з Розпорядженням міської управи № 804-р від 29 липня 1993 року, відповідно до затвердженого ним “Положення про порядок надання дозволу на установку кіосків і павільйонів для вуличної торгівлі в м. Рівне“ та змонтований ТОВ “Орієнтир-3“ для ведення вуличної торгівлі, він не передбачений генеральним планом забудови м. Рівне, який затверджений даною Радою. Дозвіл на будівництво об'єкту містобудування для ТОВ “Орієнтир-3“ відповідно не надавався; земельна ділянка саме для будівництва об'єкту містобудування ТОВ “Орієнтир-3“ не виділялась.
Зазначеним обставинам суди попередніх інстанцій дали правильну правову оцінку, отже правильним є їх висновок про те, що куплений позивачем об'єкт є тимчасовою спорудою.
Згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, павільйони є будівлями тимчасового характеру.
Статтею 12 Закону України “Про основи містобудування“ визначено, що до компетенції міських рад у сфері містобудування на їх території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих містобудівних програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації, а також визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб. Тобто, повноваження на надання дозволів на встановлення об'єктів нерухомого майна (будівель) відноситься до компетенції органу, який позивачу таких дозволів не надавав.
Згідно до пункту 1.6. “Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно“, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 7 лютого 2002 року № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено, та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.
Відповідно до наказу Держбуду України від 13 жовтня 2000 року №227 “Про затвердження Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності“ павільйон відноситься до малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності. При цьому, стаціонарна мала архітектурна форма - одноповерхова споруда площею до 30 кв. м, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей, - кіоск, одноповерховий павільйон тощо. Наявність фундаменту і підключення комунікацій не є підставою для визнання кіоску об'єктом нерухомості.
Стаття 181 Цивільного кодексу України передбачає, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За таких обставин та положень матеріального права правильними є висновки судів попередніх інстанцій про правомірність відмови в реєстрації об'єкта.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права ухвалюючи оскаржувані рішення, підстав для їх зміни чи скасування немає.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Рівненської області від 17 лютого 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2005 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий Смокович М.І.
судді Весельська Т.Ф.
Горбатюк С.А.
Мироненко О.В.
Чумаченко Т.А.