ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
26.01.11
об 15 год. 25 хв.
каб. № 3Справа №2а-3613/10/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
судді Єфременко О.О.,
при секретарі Авчиян К.Е.
за участю представників:
позивача – Касаткіна Олега Вікторовича, довіреність № 41 від 14.12.2010,
відповідача – Новікової Анжели Борисівни, довіреність б/н від 01.01.2011,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СГС ПЛЮС»
до Державної екологічної інспекції в м.Севастополі
про визнання протиправними та нечинними окремих положень припису,
суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СГС ПЛЮС»(далі –ТОВ «СГС ПЛЮС») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції в м.Севастополі про визнання протиправними та нечинними пунктів 2 та 3 Припису Державної екологічної інспекції в м.Севастополі № 302 від 01.11.2010.
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені пункти Припису є такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України, оскільки прийняти необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.
Ухвалою від 29.11.2010 відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою від 29.11.2010 закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
В ході судового розгляду представник позивача на позовних вимогах наполягав.
Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченні від 08.12.2010, вважає, що позивачем порушені норми діючого законодавства, тому ТОВ «СГС ПЛЮС»обґрунтовано пунктами 2, 3 припису № 302 від 01.11.2010 приписано усунути встановлені порушення природоохоронного законодавства (а.с.108-111).
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.12.2010 по 12.01.2011, з 12.01.2011 по 17.01.2011, з 17.01.2011 по 26.01.2011.
Відповідно до статей 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України представникам сторін роз’яснені процесуальні права і обов’язки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд -
встановив
З 11.10.2010 по 29.10.2010 на підставі направлення № 519 від 11.10.2010 посадовими особами Державної екологічної інспекції в м.Севастополі проведена планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ «СГС ПЛЮС»за наслідками якої складений акт, прикладений до матеріалів справи (а.с. 10-15).
Перевіркою встановлено, зокрема:
- порушення статей 19, 24 Кодексу України про надра, що виразилося у використанні ділянки надр для розміщення обладнання «об’єкта К»без спеціального дозволу на користування ділянкою надр з метою, не пов’язаною із видобуванням корисних копалин;
- порушення статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», що виразилося у здійсненні викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від хлораторної очисних споруджень без отримання відповідного дозволу.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 7, 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на підставі акту планової перевірки, проведеної з 11.10.2010 по 29.10.2010, з метою усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства, ТОВ «СГС ПЛЮС»винесений припис № 302 від 01.11.2010, пункт 2 якого приписував експлуатувати «об’єкт К»при наявності спеціального дозволу на користування ділянкою надр.
Пункт 3 зазначеного припису приписує позивачу отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від хлораторної очисних споруджень.
Відповідно до положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, провівши оцінку представленим доказам, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Порядок регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами визначено у статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».
Частиною п’ятою статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»встановлено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Згідно частини дев’ятої статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" встановлено, що порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 13.03.2002 (далі –Порядок) передбачено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.
При цьому, абзацом 2 пункту 2 Порядку встановлено, що дозвіл видається суб'єкту господарювання - власнику стаціонарного джерела викиду, з якого надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що 27.04.2010 позивачем отриманий дозвіл Держаного управління охорони навколишнього природного середовища в м.Севастополі на спеціальне водокористування № 160/10/Сев зі строком дії до 01.01.2013, в якому зазначено, що ТОВ «СГС ПЛЮС»використовує очисні спорудження механічної очистки, до складу яких входять 2 ємшера, відстійник, хлораторна, контактний резервуар.
Отже, ТОВ «СГС ПЛЮС»здійснює експлуатацію стаціонарного джерела забруднення атмосферного повітря –хлораторної очисних споруджень, без отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Позивач наполягав, що відповідачем неодноразово проводилися планові та позапланові перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, приймалися приписи, в яких ТОВ «СГС ПЛЮС»не приписувалося отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від хлораторної очисних споруджень.
Але ці доводи судом до уваги не приймаються, виходячи з наступного.
Приписом № 313 від 24.12.2009, прийнятого за наслідками планової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища проведеної з 30.11.2009 по 18.12.2009, ТОВ «СГС ПЛЮС»приписувалось провести коректування звіту з інвентаризації джерел викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел та документів, в яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами ТОВ «СГС ПЛЮС»з урахуванням неврахованих джерел викиду, зокрема, хлораторної очисних споруд та провести коректування дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел ТОВ «СГС ПЛЮС»(а.с.51-52).
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги стосовно визнання протиправним пункту 3 припису № 302 від 01.11.2010, факт того, що хлораторна не експлуатується суду не доведений, а надані відповідачем письмові пояснення та матеріали є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, пункт 3 припису № 302 від 01.11.2010 прийнятий Державною екологічною інспекцією в м.Севастополі у відповідності із вимогами діючого законодавства, підстав для визнання його протиправним та скасування, не вбачається.
При цьому, суд вважає, що пункт 2 припису № 302 від 01.11.2010 щодо експлуатації «об’єкта К»при наявності спеціального дозволу на користування ділянкою надр є протиправним, виходячи з наступного.
03.12.2008 між Інкерманською міською Радою та ТОВ «СГС ПЛЮС»укладений договір оренди земельної ділянки № 07/08-3, відповідно до умов якого ТОВ «СГС ПЛЮС»прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 9,3141 га для обслуговування будівель та споруд пикової котельної - ділянка № 9 цілісного майнового комплексу структурного підрозділу «Севастопольська ТЕЦ»ДП «Кримські генеруючи системи», розташованої по вул.Ангарська, 10 в м.Інкерман Балаклавського району м.Севастополя.
Договір укладений строком до 01.01.2014 (пункт 3.1 договору № 07/08-3 від 03.12.2008).
01.01.2004 між ТОВ «СГС ПЛЮС»та ДП «Кримські генеруючи системи»укладений договір оренди № 121, відповідно до умов якого ДП «Кримські генеруючи системи»передав, а ТОВ «СГС ПЛЮС»прийняв у строкове платне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу ДП «Кримські генеруючи системи»«Севастопольська ТЕЦ», що розташований за адресою м.Севастополь, вул.Ангарська, 10.
Цей договір укладено строком на десять років, що діє з 01.01.2004 по 01.01.2014 включно (пункт 10.1 договору).
Пунктом 1.6 передбачено, що ТОВ «СГС ПЛЮС» виступає правонаступником прав та обов’язків ДП «Кримські генеруючи системи»у частині активів і пасивів останнього, переданих відповідно до розподільчого балансу підприємства.
Актом прийому-передачі майна структурного підрозділу ДП «Кримські генеруючи системи» «Севастопольська ТЕЦ», ТОВ «СГС ПЛЮС»передано, зокрема, приміщення підземки (пункти 95-99), що є «об’єктом К»та сторонами на спростовувалось (а.с.94-97).
В ході судового розгляду представник позивача пояснив, що «об’єкт К»розташований в штольнях, в господарської діяльності ТОВ «СГС ПЛЮС»не використовується, тільки для розподілу електричної енергії.
Статтею 14 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; задоволення інших потреб.
Відповідно до частини третьої статті 19 Кодексу України про надра користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 23 Кодексу України про надра встановлено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Крим того, положеннями пункту 5 Порядку надання у 2010 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 596 від 23.06.2010 передбачено, що дозволи надаються на такі види користування надрами, зокрема, будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, зокрема для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин та відходів виробництва, скидання стічних і супутніх вод та відкачування дренажних (шахтних) вод.
Зазначений перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач є землекористувачем земельної ділянки за адресою вул.Ангарська, 10, підземна споруда - «об’єкт К», не експлуатується для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, а використовується для господарських потреб ТОВ «СГС ПЛЮС»- розподілу електричної енергії, вимога Державної екологічної інспекції в м.Севастополі щодо експлуатації «об’єкта К»при наявності спеціального дозволу на користування ділянкою надр є неправомірною.
За таких обставин, частина вимог щодо визнання протиправним пункту 2 припису № 302 від 01.11.2010 підлягає задоволенню.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття пункту 2 припису № 302 від 01.11.2010 покладено на Державну екологічну інспекцію в м.Севастополі.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не довів правомірності вимоги експлуатувати «об’єкт К»при наявності спеціального дозволу на користування ділянкою надр.
Крім того, суд вважає за необхідним зазначити наступне.
Як визначено положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, якій не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач просив суд визнати протиправним та нечинним пункт 2 Припису Державної екологічної інспекції в м.Севастополі № 302 від 01.11.2010.
Згідно пункту 1 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і про скасування або визнання їх нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб’єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування. Аналогічний висновок міститься у листі Вищого адміністративного суду України № 973/03/13-09 від 06.07.2009.
Тобто, належним способом захисту права позивача на судовий захист є саме визнання протиправним та скасування пункту 2 Припису Державної екологічної інспекції в м.Севастополі № 302 від 01.11.2010.
Згідно положень частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за можливим в цієї частині вийти за межі заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 31 січня 2011 року о 16-00.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, –
п о с т а н о в и в:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 2 Припису Державної екологічної інспекції в м.Севастополі № 302 від 01.11.2010.
3. Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31113095700007 в ГУДКУ у м.Севастополі, одержувач Державний бюджет Ленінського району м.Севастополя 22090200, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СГС ПЛЮС»(м.Севастополь, вул. Ангарська, 10, код ЄДРПОУ 32294088) витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.).
4. У решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя О.О. Єфременко