ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                              ПОСТАНОВА

                                                      ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

 "04" березня 2011 р.                                                Справа № 2а-1/11/0970

 м. Івано-Франківськ  

          Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

         секретаря Тріщука М.В.,

          за участю: представників позивача –Терефенко О.Р., Терефенко Н.Р., Чиж Г.К.,

                         представника відповідача -  Ковтун Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом приватного підприємства «Галнафтогазмонтаж»до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

          04.01.2011 року приватне підприємство «Галнафтогазмонтаж»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень. В ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, окрім зазначеної вимоги просив також визнати протиправними дії посадових осіб по складанню акту перевірки від 11.05.2010 року. Позовні вимоги мотивувало тим, що внаслідок протиправних дій відповідача, на підставі акту перевірки від 11 травня 2010 року  № 749/23-2/32604960 відповідачем винесено незаконні податкові повідомлення рішення.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали. Представник позивача Терефенко О.Р. суду пояснила, що невиїзна документальна перевірка проведена з порушенням ЗУ «Про державну податкову службу»та Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджених Наказом ДПА України № 350 від 18.08.2005 року. Крім того перевіряючими не дотримано порядку оформлення актів за результатами перевірки. Представник позивача не погоджується також із висновками перевірки викладеним в акті, вважає їх необґрунтованими, непідтвердженим належними засобами доказування. Наголосила на тому, що на момент укладення позивачем договору з ТзОВ «Новотехпроеткбуд», правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів, дотримано вимог щодо письмової форми правочину. Висновки перевірки ґрунтувались на поясненнях певних фізичних осіб, які на думку представника позивача не мали жодної приналежності до діяльності платника податку та його контрагента, а тому не можуть бути доказом того, що ТзОВ «Новотехпроектбуд»не проводились жодні роботи. Безпідставними є також посилання відповідача на те, що договори та інші документи були підписані не директором ТзОВ «Новотехпроектбуд»а іншою особою, оскільки висновок спеціаліста, зроблений на основі звірки підписів в копіях документів.

          Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що перевірка проводилась у відповідності до вимог ч.1 ст.11 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні». В ході перевірки встановлено, що за перевірений період на виконання умов договорів підряду, укладених з основними замовниками, позивачем укладені договори субпідряду з суб’єктам господарювання з ознаками фіктивності, а саме ТзОВ «Новотехпроеткбуд». Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування»передбачений обов’язок зі сплати податків, зборів, обов’язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов’язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладений договір  має протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

          Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити.

          Судом встановлено, що з 26.04.2010 року по 11.05.2010 року Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено невиїзну документальну перевірку за період з 01.01.2008 року по 30.09.2008 року щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків.

За результатами перевірки складено акт № 8749/23-2/32604960 від 11.05.2010 року, в якому зафіксовані наступні порушення:

1.          пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого виявлено заниження суми податку на прибуток підприємства у розмірі 1199217 грн., в тому числі за 3 квартал 2008 року в сумі 1199217 грн.;

2.          підпункту 7.2.1 та підпункту 7.2.6 пункту 7.2., підпункту 7.4.1 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1, пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

3.        заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет  в сумі 122687 грн., в тому числі за вересень 2008 року на суму 122687,0 грн.;

4.          завищення ряд. 26 «залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»на суму 343074,0 грн., в тому числі за вересень 2008 року на суму 343074,0 грн.

З даного акту перевірки вбачається, що ПП «Галнафтогазмонтаж»зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 25 липня 1993 року. У період за який проводилась перевірка ПП «Галнафтогазмонтаж»було зареєстровано платником ПДВ: свідоцтво від 18.08.2003 року № 12876530 та від  26.11.2006 року № 100001287.

На підставі вищевказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську винесено податкові повідомлення-рішення № 0001022302/0, яким нараховано податкове зобов’язання по ПДВ в сумі 122687 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 61344 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0001012302/0, яким нараховано податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1199217 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 599609 грн. Не погоджуючись із даними рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем по справі винесено податкові повідомлення-рішення  0001012302/3 від 23.12.2010 року та № 0001022302/3 від 23.12.2010 року, які в подальшому оскаржені в судовому порядку.

Щодо правомірності проведення перевірки слід зазначити наступне.

У відповідності до статті 11 Закону України «Про Державну податкову службу»органи Державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, має право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

Згідно пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого Наказом № 327 від 10.08.2005 року за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання - довідка. Акт –службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової  перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання. Довідка –службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання і є носієм доказової інформації про не встановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2010 року ДПІ в м. Івано-Франківську на адресу позивача було направлено повідомлення № 10994/10/23-247/5366 про запрошення посадових осіб ПП «Галнафтогазмонтаж»з’явитися до ДПІ в м. Івано-Франківську 11 травня 2010 року на 15 год. для ознайомлення та підписання акта про результати невиїзної документальної перевірки, хоча з акту перевірки вбачається, що сама перевірка проводилась тільки з 26.04.2010 року по 11.05.2010 року.

Таким чином, працівники ДПІ в м. Івано-Франківську вже 23 квітня 2010 року, ще навіть не приступаючи до проведення самої перевірки, вже визначили, що ПП «Галнафтогазмонтаж»допустило порушення у зв’язку з чим буде складено саме акт про результати невиїзної документально перевірки, а не довідку про відсутність порушень. Суд критично розцінює такі дії відповідача та зазначає, що не припустимим є встановлення результатів перевірки, ще до початку проведення самої перевірки.

У відповідності до пункту 2.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого Наказом № 327 від 10.08.2005 року вступна частина акту невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинна містити підстави для проведення перевірки відповідно до Закону України «Про Державну податкову службу в Україні»та інших законодавчих актів.

Згідно пункту 2.3. Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених Наказом № 355 від 27.05.2008 року невиїзні документальні перевірки можуть проводитися посадовими особами органу ДПС з письмового дозволу керівника органу ДПС про проведення перевірки.

Суд зазначає ту обставину, що в акті від 11.05.2010 року про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Галнафтогазмонтаж»посадовими особами ДПІ в м. Івано-Франківську не зазначено на підставі чого проводиться невиїзна документальна перевірка, що є порушенням вищевказаних нормативних актів.

Відповідно до п.4.1 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом ДПА України № 266 від 03.07.2001 року документальна невиїзна перевірка триває протягом 30 днів від дати віднесення платника до другої категорії за результатами первинного автоматизованого співставлення. Відповідно до цього ж Порядку  другою категорією визнаються платники, в яких виявлено розбіжності при звірці  показників податкової звітності контрагентів, у результаті яких задекларовано податкових зобов’язань менше, ніж податкового кредиту контрагентами.

Проте об’єкти, щодо заниження оподаткування яких було винесено рішення були здані ПП «Галнафтогазмонтаж»ще в 2008 році. Під час неодноразової звірки з ТзОВ «Новотехпроеткбуд»жодних розходжень не було встановлено.  

Зокрема згідно висновків акту № 2180/23-2/32604960 від 17.02.2009 року  планової виїзної  перевірки ПП «Галнафтогазмонтаж»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 року по 30.09.2008 року,  встановлено відсутність порушень податкового законодавства щодо заявлення бюджетного відшкодування  з податку на додану вартість.

За таких обставин позовна вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення невиїзної документальної перевірки є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо висновків перевіряючих про наявність порушень згідно акту перевірки від 11.05.2010 року № 8749/23-2/32604960 слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що між позивачем та Івано-Франківським обласним управління по меліорації та водному господарству  укладено наступні договори: договір № 8 від 19.08.2008 року –ліквідація наслідків паводка на річці Саджава, в с. Глибівка Богородчанського району, договір  №  10 від 19.08.2008  року –ліквідація наслідків паводка на річці Саджава, в с. Саджава Богородчанського району, договір № 95 від 19.08.208  року –відновлення кріплення дамби на р. Бистриця-Надвірнянська в с. Грабовець, Богородчанського району, договір № 96 від 19.08.2008 року –ліквідація наслідків паводку на річці Бистриця-Надвірнянська, в с. Тисменичани, Надвірнянського району, договір № 9 від 04.09.2008 року –ліквідація наслідків паводка на річці Манява, в с. Маркова, Богородчанського району, договір № 11 –ліквідація наслідків паводка на річці Манява, в с. Манява, Богородчанського району, договір № 47 від 08.09.2008 року –ліквідація наслідків паводка на річці Бистриця Надвірнянська, в с. Зелена, Надвірнянського району, договір № 102 –ліквідація наслідків паводка на річці Бистриця, Солотвинська, в смт. Солотвин, богородчанського району, договір № 92 від 16 вересня 2008 року –ліквідація наслідків паводка на річці Лімниця, в с. Ясень, Рожнятівськго району, договір № 1 від 19.06.2008 року з врахуванням додаткової угоди від 20.06.2008 року № 1 до контракту від 19.06.2008 року № 1 –виконання будівельно-монтажних робіт по будівництву водопроводу в с. Олеша, Тлумацького району. Також між позивачем та ДП «Ворохтянське лісове господарство»було укладено договір № 37 від 10.06.2008 року –виконання земельних та загально-будівельних робіт по влаштуванню земельного полотна лісовозної автодороги на об’єкті урочище «Явір»Озерянського лісництва. Для виконання частини робіт, які зазначені в договорах, позивачем залучено ТзОВ «Новотехпроектбуд», що підтверджується договором № 20 від 01.08.2008 року. Виконання ТзОВ «Новотехпроектбуд»робіт наведених в вищезазначених договорах підряду підтверджується актами виконаних робіт за вересень 2008 року наявними в матеріалах справи. (а.с. 79, 84,  89). При цьому роботи, які виконувались ТзОВ «Новотехпроеткбуд»як залученим контрагентом, так і безпосередньо позивачем, прийняті замовником Івано-Франківським обласним виробничим управлінням по меліорації і водному господарству, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, наявними в матеріалах справи (том І а.с. 234-246, том ІІ а.с. 5-6, 8-9, 11-12,  17-18, 23-25, 27-28, 30-31, 33-34, 39-40, 42-43, 48-49, 54-55, 60-61, 69-70).

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення–рішення базуються на висновках відповідача щодо нікчемності раніше укладеного між позивачем та ТзОВ «Новотехпроеткбуд»правочину № 20 від 01 серпня 2008 року .

В основу висновку відповідача лягли ті обставини, що в 2010 році вищезазначене підприємство не виявлено за його місцемзнаходженням, та є свідченням відсутності у вищезазначеного підприємства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в м.Івано–Франківську дійшло не зважаючи на факт наявності оригіналів всіх первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що відповідні обсяги робіт виконаних вищевказаним підприємствам паралельно підтверджені відповідними актами приймання–передачі підписаними позивачем, як підрядною організацією із замовниками відповідних робіт. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідний правочин його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Однак такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

З відомостей які містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України вбачається, що ТзОВ «Новотехпроеткбуд»було зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Львівської міської ради 20.10.2005 року, а 01.07.2009 року внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом.

Згідно відомостей, які містяться в базі даних державної податкової служби, ТзОВ «Новотехпроектбуд»було зареєстровано як платник податків, а також як платник податку на додану вартість, про що йому видано відповідне свідоцтва, яке скасоване за ініціативою податкового органу 08.07.2009 року.

Таким чином, як вбачається із вищенаведеного припинення юридичної особи та анулювання свідоцтва  платника податку на додану вартість було здійснено більш ніж через рік після того коли були здійсненні відповідні господарські операції, договір  по яких відповідач вважає нікчемним.   

Окрім того, зважаючи на специфіку своєї діяльності (будівельно –ремонтні роботи), які були предметом правочину, що не визнаються відповідачем, вищезазначене підприємство мало відповідну ліцензію № АВ 316889 на здійснення даного виду діяльності, що підтверджується Наказом Мінрегіонбуду № 8-Л від  16.06.2007 року

Вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов’язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідного правочину відображено у договорі вчиненому у визначеній законом формі, а відповідні акти приймання–передачі, платіжні документи, які пов’язані з цим договором відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов’язань, свідчать що волевиявлення сторін правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

Окрім того, оскільки позивач не являється кінцевим споживачем відповідних товарів та послуг, які були предметом відповідних правочинів, а факт передачі цих товарів та послуг від ТзОВ «Новотехпроеткбуд»до позивача підтверджується договором № 20 від 01.08.2008 року, який разом з усіма додатками укладений у визначеній законом формі і підписаний сторонами, а тому суд вважає, що немає жодних підстав для посилання відповідача на частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не зазначає чим саме зміст заперечуваного ним правочину суперечить чинному законодавству та яким самим нормам. Також, відповідач не зазначає чим саме даний правочин суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам. Суд вважає, що дії чи бездіяльність третьої особи, які не пов’язані безпосередньо з виконання своїх договірних зобов’язань, а стосуються виключно його прав та обов’язків як платника податків, не можуть впливати на іншу сторону правочину, однак можуть породжувати ті чи інші правові наслідки виключно для особи, яка допустилася відповідних порушень.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб’єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку”та “недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб’єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов’язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Посилання відповідача на пояснення окремих фізичних осіб, які не являлися посадовими особами ПП «Галнафтогазмонтаж»і не володіли будь–якою інформацією про те, які із залучених працівників є штатними працівниками підприємства, а які працівниками залученого підприємства і які особи виконували роботи в час, коли дані працівники не знаходилися на об’єктах, також не можуть бути належними доказами будь–чого, в тому числі доказом, що конкретний правочин укладався без мети настання реальних наслідків.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи пояснення окремих осіб та працівників, які були задіяні в роботах на різних об’єктах, суд виходить із того, що ці пояснення не відображають в повному об’ємі дані про виконані роботи, їхню вартість та витрати, оскільки особи, які їх надавали не володіли і не могли володіти даними бухгалтерського обліку та його відображення у податковій звітності позивача та інших залучених контрагшентів. Крім того в судовому засіданні встановлено, що більша частина допитаних осіб не мали жодного відношення до діяльності ПП «Галнафтогазмонтаж»і навіть не були задіяні на виконанні робіт, наприклад голова сільської ради с. Глибівка ОСОБА_1., голова Манявської сільської ради ОСОБА_2., голова Саджавіської сільської ради ОСОБА_3,, голова Грабівецької сільської ради ОСОБА_4., голова Марківської сільської ради ОСОБА_5.,  ОСОБА_6, голова сільської ради с. Тисменичани, та багато інших.

Також в акті невиїзної документальної перевірки вказано, що використовуються матеріали отримані на 19.04.2010 року від податкової міліції, проте в акті перевірки також містяться свідчення отримані 24-25.04.2010 року.

Як вбачається з рішень податкових органів, які приймалися різними інстанціями за результатами розгляду апеляційних скарг позивача, саме висновок відповідача про те, що конкретні правочини укладалися без мети настання реальних наслідків згідно статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України є підставою визнання таких правочинів нікчемними.

Проте, вищевказані норми чинного законодавства кардинально суперечать висновкам відповідача, оскільки у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний  правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону,  або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено  учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу  державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однак, як вже зазначалося судом ніхто з даного приводу до суду не звертався, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На виконання умов договору, ТзОВ «Новотехпроектбуд»виконало всі будівельні роботи передбачені умовами договору, на підставі чого було підписано відповідні акти виконаних робіт та видано податкові накладні наявні в матеріалах справи. Однак дані первинні документи не взяті відповідачем до уваги.

Що стосується актів приймання виконаних робіт, укладених між ПП «Галнафтогазмонтаж»та ТзОВ «Новотехпроеткбуд», то суд проаналізувавши зазначені акти приходить до висновку, що вони повністю відповідають встановленій Державним комітетом статистики України і Державного комітету з будівництва та архітектури формі акту КБ–2в та КБ–3.

Посилання  Державної податкової інспекції на висновок спеціаліста СБУ в м. Івано-Франківську, де зазначено, що податкові накладні були підписані не директором ТзОВ «Новотехпроектбуд»ОСОБА_7 не беруться судом до уваги з наступних обставин.

Розділом 3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року експертиза проводиться на основі відібраних експериментальних зразків підписів, виконаних особисто особо, підпис якої ідентифікується. Даною інструкцією не передбачений порядок проведення експертизи на основі звірки підписів в копіях документів.

З самого висновку спеціаліста СБУ в м. Івано-Франківську від 24 березня 2010 року № 04-ДПА вбачається, що дослідження було проведено на основі навіть не оригіналів, а просто копій документів, що є неприпустимим.

Згідно частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Оскільки зазначену експертизу головний спеціаліст експертного сектору Експертної служби СБУ в Івано-Франківській області Дума Я.М. проводив як спеціаліст, а не як експерт, а при цьому висновки зроблені на підставі копій документів без відібрання експериментальних зразків підписів у ОСОБА_7., то суд не бере до уваги дані докази. Крім того експертиза проведена не експертом не може розцінюватись як доказ в силу ст.. 82 КАС України.

У відповідності до п.5.1. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”(далі–Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника  податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку  для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,   продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами  5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними  розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз.4 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону).

Згідно пункту 7.1. статті Закону України “Про податок на додану вартість”(далі–Закон) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з   додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника  податку  на  податковий кредит вважається:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів   (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого  (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені  податковими накладними чи митними деклараціями (іншими  подібними документами  згідно з підпунктом 7.2.6 цього  пункту).

Враховуючи те, що виконання позивачем робіт зазначених в договорах підтверджено належно оформленими документами, пов’язаних з оплатою даних договорів, віднесення валових витрат здійснене у відповідності до норм Закону України “Про оподаткування підприємств”, а тому висновок відповідача щодо заниження суми податку на прибуток є безпідставним та таким, що не відповідає нормам закону. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт на підставі складених договорів, а тому висновок відповідача щодо нарахування податкового кредиту є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

Що ж до висновку відповідача про нікчемність податкових накладних, то суд спростовує з наступних підстав.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену  назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце  податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис   (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву,  зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку  податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи та поданих позивачем копій податкових накладних, вони містять всі необхідні реквізити, які передбачені підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а тому висновок відповідача що дані накладні не є підставою для нарахування податкового кредиту, є безпідставним та такими, що не відповідає нормам чинного законодавства.  

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення позивачем договору з ТзОВ «Новотехпроектбуд», так і в процесі його виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочину є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. При цьому суд зазначає, що з врахуванням вищезазначеного позивачем не було допущено заниження суми податку на прибуток та правомірно віднесено до податкового кредиту відповідну суму коштів після виконання робіт передбаченими відповідними договорами з дотриманням всіх вимог чинного законодавства.

Суд вважає висновки перевіряючих про укладення договору субпідряду між ПП «Галнафтогазмонтаж»та ТзОВ «Новотехпроектбуд»без погодження з Івано-Франківським обласним виробничим управлінням по меліорації  і водному господарству необґрунтованими, адже між контрагентами був укладений договір саме про надання послуг. Дані договори регулюють різні відносини  відповідно до Цивільного Кодексу України, тому положення Договору про погодження субпідрядника з не поширюється на дані договірні відносини, адже даний договір не є договором субпідряду. Представники позивача наголосили в судовому засіданні на тому, позивач погоджував з Івано-Франківським обласним виробничим управлінням по меліорації  і водному господарству про укладення відповідного договору. В той же час представники відповідача зазначену обставину не спростували.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що слідчим відділом ПМ ДПА в Івано-Франківській області порушено кримінальну справу стосовно директора ПП «Галнафтогазмонтаж»ОСОБА_8 за ч. 3 статті 212 КК України за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, суперечать статті 62 Конституції України, де вказано, що особа вважається невинуватою у вчиненні  злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Умисел, а також безпосередньо факт вчинення злочину, є обставинами взаємовідносин контрагентів і не можуть бути встановлені інакше, ніж за наслідками обвинувального вироку суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до пунктів 1,2,3,4,5,6 частини 3 статті Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах  повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

За таких обставин податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих, необ’єктивних висновків акту перевірки, а тому, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення–рішення № 0001022302/3 від 23.12.2010 року та №0001012302/3  від 23.12.2010 року слід скасувати.

У відповідності до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Оскільки зазначені податкові повідомлення-рішення скасовані в судовому порядку, то і податкові повідомлення–рішення  № 0001022302/0 від 25.05.2010 року та №0001012302/0  від 25.05.2010 року, № 0001022302/1 від 03.08.2010 року, № 0001012302/1 від 03.08.2010 року, №0001012302/2 від 14.10.2010 року, № 0001022302/2 від 14.10.2010 року, також вважаються такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства та в силу закону підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст.11, ч.2 ст.71, ст. 86, 137, ч.3 ст.160, ст.162 КАС України, суд,

                                                         ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити.

Визнати дії посадових осіб Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську та Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області щодо проведення невиїзної документальної перевірки приватного підприємства «Галнафтогазмонтаж» з приводу підтвердження відомостей з ТзОВ «Новотехпроектбуд» за період з 01.01.2008 року по 30.09.2008 року протиправними.

Cкасувати податкові повідомлення-рішення № 0001022302/3, № 0001022302/3 від 23.12.2010 року.  

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова в повному обсязі складена 09.03.2011 року.

          Суддя                                                                                                     Шумей М.В.