ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" лютого 2011 р. Справа № 2a-181/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Чуприни О.В.
за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.
представника позивача: Спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування –Хоминця Б.М.
представника відповідача: управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську –Кушніра О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання нечинними та скасування рішень за №№ 5363, 5364, 5365, 5366, 5367, 5368 від 31.12.2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування (далі –позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі –відповідач) про визнання нечинними та скасування рішень за №№ 5363, 5364, 5365, 5366, 5367, 5368 від 31.12.2010 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків.
Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач 31.12.2010 року в порушення вимог статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, статті 250 Господарського кодексу України рішеннями про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків за №№ 5363, 5364, 5365, 5366, 5367, 5368 протиправно застосував до позивача фінансові санкції та нарахував пеню із пропущенням шестимісячного терміну на застосування адміністративно-господарської санкції.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та пояснив суду, що поновлення порушених прав та інтересів позивача підлягає шляхом визнання оскаржуваних рішень протиправними та їх скасуванням. Додатково зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень, орган пенсійного фонду незважаючи на цільове призначення чергових платежів по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, визначених позивачем самостійно у платіжних документах про сплату внесків, відповідач безпідставно здійснював зарахування сплачених коштів в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій, що виникли в минулих періодах, тобто змінював призначення бюджетного платежу, без згоди платника розпоряджатися його коштами. В результаті вказаного з вини відповідача здійснено неправильний розподіл (зарахування) коштів по сплаті внесків, на підставі чого управління пенсійного фонду зробив висновок про несвоєчасну сплату позивачем страхових внесків.
Представник відповідача подав суду письмове заперечення проти позову та пояснив, що оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені прийняті згідно вимог чинного законодавства на підставі даних картки особового рахунку платника страхових внесків у зв’язку із несвоєчасною сплатою (несвоєчасним перерахуванням) позивачем страхових внесків, фінансової санкції та пені. Крім того, з посиланням на положення частини 15 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, вказав, що строк позовної давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Зазначив, що у відповідності до вимог статті 5 вищевказаного Закону, дія інших нормативно-правових актів на спірні правовідносини може поширюватись лише у випадках, передбачених Законом, або в частині, що йому не суперечить, у зв’язку з чим вважає позовні вимоги в цій частині безпідставними. Крім того, з посиланням на положення частину 5 статті 106 зазначеного вище Закону, вказав, що за умови облікування у позивача заборгованості по страхових внесках, фінансових санкціях та пені, яка виникла у попередні періоди, відповідачем за рахунок сум, що надходять від страхувальника в рахунок сплати поточних зобов’язань, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши і оцінивши докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Судом встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську 31.12.2010 року прийнято рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за № 5363 (за період 20.01.2010 року по 24.09.2010 року), за № 5364 (за період 22.02.2010 року по 01.10.2010 року), за № 5365 (за період 22.03.2010 року по 15.11.2010 року), за № 5366 (за період 20.04.2010 року по 28.12.2010 року), за № 5367 (за період 20.08.2010 року по 01.10.2010 року) та за № 5368 (за період 20.09.2010 року по 01.12.2010 року).
Суд зазначає, що правовідносини з приводу предмету адміністративного позову між позивачем та відповідачам були врегульовані Законом України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’ в редакції його положень чинних на час їх дії.
Виключно Законом України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Статтею 5 вказаного Закону його дію поширено на регулювання відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 1 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’визначено, що страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 даного Закону страхувальниками відповідно є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Частина 2 статті 17 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’встановлює обов'язки страхувальників, пункт шостий якої передбачає, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно вимог частини 6 статті 19 вказаного Закону страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач є страхувальником, платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, на якого покладені обов’язки нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення базового звітного періоду, що дорівнює календарному місяцю для даного страхувальника.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем, в порушення частини 6 статті 20 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’допущена заборгованість по сплаті самостійно розрахованих страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування по особовому рахунку 32%, 4%, 42% та 1-5% Розділу І за період з 20.01.2010 року по 28.12.2010 року (рішення за №№ 5363, 5364, 5365, 5366, 5367, 5368). Дана обставина підтверджується відомостями, які містяться в картках особового рахунку страхувальника –Спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 47-52).
Стаття 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’встановлює відповідальність страхувальників, частиною 1 якої передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Відповідно до пункту 13 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинам 9 і 10 цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом 3 робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.
Підпунктом 9.3.2 пункту 9.3 розділу 9 та пунктом 10.1 розділу 10 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року за №21-1, передбачено, що у разі, коли страхувальник не сплачує (не перераховує) або несвоєчасно сплачує (несвоєчасно перераховує) страхові внески, у тому числі донараховані ним самостійно або органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10% своєчасно несплачених сум.
На суми простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків (недоїмки) та своєчасно не сплачені (не перераховані) фінансові санкції нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Згідно змісту розрахунків фінансової санкції та пені по особовому рахунку 32%, 4%, 42% та 1-5% Розділу І до оскаржуваних рішень по Спеціалізованому комбінату комунально-побутового обслуговування, позивачем погашалась заборгованість по сплаті страхових внесків різними платежами і в різні періоди, однак з простроченням терміну її сплати, передбачених статтею 20 та 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’.
Відповідно до частини 2 статті 106 вказаного Закону, суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків (недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Суд, погоджується з посиланням представника позивача на положення статті 250 Господарського кодексу України, а саме те, що спірні суми фінансових санкцій є адміністративно-господарськими санкціями. Однак, приходить до висновку, що управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську, штрафні санкції накладено в межах встановлених строків, виходячи з наступного.
За змістом статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскаржуване рішення за № 5363 прийняте за період з 20.01.2010 року по 24.09.2010 року, рішення за № 5364 - з 22.02.2010 року по 01.10.2010 року, рішення за № 5365 - з 22.03.2010 року по 15.11.2010 року, рішення за № 5366 - з 20.04.2010 року по 28.12.2010 року, рішення за № 5367 –з 20.08.2010 року по 01.10.2010 року та рішення за № 5368 - з 20.09.2010 року по 01.12.2010 року.
Як вбачається із розрахунку фінансової санкції та пені по особовому рахунку 32%, 4%, 42% Розділ І до рішення за № 5363 заборгованість, яка виникла 20.01.2010 року в розмірі 1 520,01 грн., повністю погашена позивачем 24.09.2010 року; по рішенню за № 5364 заборгованість, яка виникла 22.02.2010 року в розмірі 34 494,81 грн., повністю погашена 01.10.2010 року; по рішенню за № 5365 заборгованість, яка виникла 22.03.2010 року в розмірі 36 873,50 грн., повністю погашена 15.11.2010 року; по рішенню за № 5366 заборгованість, яка виникла 20.04.2010 року в розмірі 33 062,62 грн., повністю погашена 28.12.2010 року; по рішенню за № 5367 заборгованість, яка виникла 20.08.2010 року в розмірі 1 468,57 грн., повністю погашена 01.10.2010 року; по рішенню за № 5368 заборгованість, яка виникла 20.09.2010 року в розмірі 3 196,83 грн., повністю погашена 01.12.2010 року (а.с. 13, 15, 17, 19).
Відповідно до абзацу 3 підпункту 9.3.2 пункту 9.3 розділу 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року за №21-1, при застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення після сплати (погашення) у повному обсязі недоїмки окремо за кожний базовий звітний період незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період.
А тому, враховуючи вищевикладене, суд констатує, що строк застосування адміністративно-господарських санкцій визначений статтею 250 Господарського кодексу України, слід обчислювати з дати повного погашення заборгованості (недоїмки) по конкретному періоду, а не з моменту її виникнення.
Таким чином, суд приходить до висновку щодо правомірності винесення оскаржуваних рішень управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що вказана заборгованість, в тому числі несвоєчасне сплата страхових внесків, виникла в результаті зарахування коштів сплачених позивачем в рахунок минулої заборгованості по страхових внесках, штрафних санкціях та пені, оскільки відповідно до частини 5 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Крім того, аналогічні вимоги, які регулюють питання зарахування органами пенсійного фонду сум, які сплачуються страхувальниками, за умови наявності у нього заборгованості по недоїмці, яка виникла у попередніх періодах, у зв’язку із несвоєчасною чи неповною сплатою страхових внесків, фінансової санкції чи пені, визначені також підпунктом 10.11 пункту 10 розділу 10 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України. А тому, з огляду на вказане, твердження позивача про протиправну зміну призначення бюджетного платежу, без згоди платника розпоряджатися його коштами, є необґрунтованими.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону кореспондована у частину 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вказане, суд приходить до переконання, що управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську, при винесені оскаржуваних рішень, діяло на підставі та в межах наданих йому повноважень, а позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову Спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання нечинними та скасування рішень за №№ 5363, 5364, 5365, 5366, 5367, 5368 від 31.12.2010 року, - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Чуприна О.В.
Постанова в повному обсязі складена 21.02.2011 року.