АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.11.2010 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов’язання зняти з реєстрації,-
встановила:
Позивачі звернулися з вказаним позовом до суду, в якому просили зобов’язати відповідачів не чинити перешкоди у здійсненні ними права власності, що пов’язане з квартирою АДРЕСА_1, Біляївського району, Одеської області та зобов’язати відділ ВГІРФО Біляївського РВ УМВС України в Одеській області зняти їх з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги позивачі, посилаючись на ст. 48 Закону України „Про власність” обґрунтовували тим, що їм на праві приватної власності у рівних частинах належить вищевказана квартира. У квартирі зареєстровані відповідачі, але не проживають у ній, ОСОБА_6 з 2005 року, а ОСОБА_7 з лютого 2009 року по теперішній час, так як виїхали на інші місця проживання. До теперішнього часу відповідачі не виконали свого зобов’язання по зняттю з реєстрації із зазначеної квартири.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, позивач – ОСОБА_3 та представник позивачів підтримали позовні вимоги і на задоволенні позовних вимог наполягали, відповідач – ОСОБА_6 в судовому засіданні не був присутній, надав до суду заяву, в якій з позовними вимогами погодився та просив розглянути справу без його присутності, відповідач – ОСОБА_7 позовні вимоги стосовно неї не визнала. Представник відділу ВГІРФО Біляївського РВ УМВС України в Одеській області в судовому засіданні не був присутній.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18.11.2010 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_6 не чинити перешкоди у здійсненні позивачами права власності, що пов’язане з квартирою АДРЕСА_1. Зобов’язано відділ ВГІРФО Біляївського РВ УМВС України в Одеській області зняти ОСОБА_6 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.11.2010 року, в якій просять рішення суду частково скасувати і ухвалити нове рішення, яким зобов’язати ОСОБА_7 не чинити перешкоди у здійсненні ними права власності, що пов’язане з квартирою АДРЕСА_1, Одеської області, зобов’язати Біляївське відділення у справах міграції та реєстрації фізичних осіб Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області зняти ОСОБА_7 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що рішення суду, в частині незадоволення позовних вимог, стосовно ОСОБА_7, є незаконним, так як воно, постановлено з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні позивач – ОСОБА_3 та представник позивачів апеляційну скаргу підтримали, відповідачка – ОСОБА_7 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині мотивувальної частини з наступних підстав.
При цьому, судова колегія зазначає, що апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, стосовно відповідачки – ОСОБА_7, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду, стосовно відповідача – ОСОБА_6
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є, зокрема порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги стосовно відповідачки – ОСОБА_7, суд першої інстанції, посилаючись на ч. 4 ст. 156, ч. 2 ст. 167 ЖК України, виходив з наступного.
Позивачами не були надані до суду переконливі докази, які б свідчили про те, що відповідачка – ОСОБА_7 обрала інше постійне місце проживання, оскільки із спірної квартири вона не знімалася з реєстраційного обліку, іншого житла у неї не має, проживання в іншому місці є тимчасовим та вимушеним. Ці обставини не спростовуються актами від 15.01.2010 року та 19.07.2010 року, а також показаннями свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 У зв’язку з цим, суд вважав, що вказівка позивачів в позовній заяві на те, що до теперішнього часу відповідачі не виконали свого обов’язку по зняттю з реєстрації з вищевказаної квартири є безпідставною, так як зняття з реєстрації – це право зареєстрованої особи, яке реалізується за її заявою, а не її обов’язок.
Так, згідно ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Позивачами також не було доведено та не було належним чином обґрунтовано чим саме відповідачка – ОСОБА_7, окрім того факту, що вона на законних підставах зареєстрована у вказаній квартирі, чинить перешкоди у здійсненні ними права власності.
З урахуванням викладеного, суд вважав, що позов, в частині, яка стосується вимог щодо відповідачки – ОСОБА_7, задоволенню не підлягає, так як він є незаконний, необґрунтований та не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, стосовно відповідачки – ОСОБА_7 дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази та прийшов до правильного висновку, залишивши без задоволення позовні вимоги в цій частині.
Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.
Однак, судова колегія не погоджується з мотивувальною частиною рішення суду.
Оскільки, відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України, тобто дружина власника квартири, їх діти і батьки, а також інші особи.
Тобто, члени сім’ї власника квартири, в тому числі і колишні, користуються жилим приміщенням нарівні з власником. Їх право користування жилим приміщенням урегульовано житловим законодавством, згідно з яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 9 ЖК України).
В судовому засіданні встановлено, підтверджується матеріалами справи та сторонами, що позивачі є співвласниками спірної квартири (а. с. 11), відповідачка – ОСОБА_7, як член сім’ї позивачів була зі згоди позивачів вселена та зареєстрована в спірній квартирі (а. с. 32), а тому відповідачка в установленому законом порядку набула права користування жилим приміщенням.
Особа, яка вселилася у будинок (квартиру) як член сім’ї власника цього будинку (квартири), не може бути позбавлена права на користування цим житлом після припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) на підставі правових норм, якими регулюється право власності.
Відповідно до позовної заяви позивачі обгрунтовували свої позовні вимоги Законом України „Про власність”, який до речі втратив чинність на час звернення позивачів з позовом до суду, а не нормами житлового законодавства.
Крім того, в позовній заяві позивачі до участі у справі залучили Біляївське відділення у справах міграції та реєстрації фізичних осіб Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області в якості третьої особи, а просили вирішити питання про його права та обов’язки, як відповідача, зобов’язати останнє зняти відповідачку з реєстраційного обліку в спірній квартирі.
Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що Біляївське відділення у справах міграції та реєстрації фізичних осіб Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області має статус юридичної особи.
Тому, враховуючи викладене, судова колегія вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов’язання зняти з реєстрації необхідно відмовити з вищезазначених підстав, а мотивувальна частина рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.11.2010 року підлягає зміні в цій частині, в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, враховуючи його часткове оскарження.
Таким чином, судова колегія частково погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо порушення судом принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) при розгляді справи.
Інші доводи апеляційної скарги, судова колегія не може прийняти до уваги, враховуючи вищевикладене, оскільки вони не спростовують висновки суду.
Крім того, з позивачів необхідно стягнути солідарно, не сплачені в повному обсязі при подачі апеляційної скарги (а. с. 68), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 2 грн.
Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.11.2010 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов’язання зняти з реєстрації. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 2 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступакова
В.А. Станкевич