АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2011 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Процик М.В., Заїкіна А.П.,
при секретарі: Непомнящій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Гаражного товариства «Метро» на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до Гаражного товариства «Метро» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Гаражного товариства «Метро» (далі ГТ «Метро») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Уточнивши позовні вимоги, позивач зазначав, що 29 червня 2004 року він був обраний головою ГТ «Метро» строком на 5 років. Однак наказом в.о.голови ГТ «Метро» № 48-К від 3 серпня 2006 року Шумакова В.В. він був переведений охоронцем-двірником, з 15 жовтня 2006 року по 31 жовтня 2006 року знаходився на лікарняному, а після хвороби не був допущений до роботи. Протягом листопада, грудня 2006 року і січня 2007 року він виходив на роботу в свою зміну, однак в.о. голови Шумаков В.В. не допускав його до роботи, і лише у січні 2007 року йому стало відомо, що він звільнений за прогул по п.4 ст.40 КЗпП України. Наказ про звільнення з роботи та трудова книжка йому не були вручені, розрахунок не проведений. Вважаючи звільнення з роботи незаконним, позивач просив суд поновити його на роботі охоронцем-двірником, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10000 грн., завдану неправомірними діями відповідача, порушенням його трудових прав, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і які вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідач позов не визнав, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 обґрунтовано звільнений з роботи наказом від 10 листопада 2006 року за прогул без поважних причин, від ознайомлення з наказом про звільнення відмовився, після звільнення не виходив на роботу і у встановлений законом строк не звернувся до суду. Посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, відповідач просив в задоволенні позову відмовити.
____________________________________________________________________________
Головуючий у 1 інст. Добров П.В. Справа № 22ц-1431/2011
Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП - 52
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Постановлено визнати незаконним наказ ГТ «Метро» № 60-к від 10 листопада 2006 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул 9 листопада 2006 року, поновити ОСОБА_1 на роботі охоронцем-двірником, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 18800 грн. та судові витрати 2000 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду і залишити позовну заяву без розгляду з тих підстав, що суд неповно з’ясував обставини справи, не допитав свідків, не дав належної оцінки наданим доказам, ухвалив необґрунтоване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач рішення суду не оскаржив.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що позивач був звільнений за прогул 9 листопада 2006 року без законних підстав, оскільки згідно графіка роботи 9 листопада 2006 року він не повинен був працювати. Суд також керувався тим, що після звільнення відповідач не вручив позивачеві копію наказу про звільнення та трудову книжку, тому строк звернення до суду ним не пропущений.
Такі висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 3 серпня 2006 року працював охоронцем - двірником ГТ «Метро» і наказом № 60-к від 10 листопада 2006 року звільнений з роботи за прогул 9 листопада 2006 року без поважних причин. (а.с.132)
Режим роботи працівників ГТ «Метро» встановлений графіками змінності, затвердженими головою ГТ «Метро» Шумаковим В.В. Згідно з графіком чергувань на листопад 2006 рік, дні роботи ОСОБА_1 визначені 2,7,12,17,22,27 листопада 2006 року. (а.с.133)
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
За змістом закону звільнення на цій підставі допускається в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул без поважних причин. Оскільки згідно встановленого графіка 9 листопада 2010 року не був робочим днем ОСОБА_1, підстав вважати, що він вчинив в цей день прогул немає, тому він був звільнений за прогул за п.4 ст.40 КЗпП України необґрунтовано.
Крім того, звільнення за вчинення прогулу за п.4 ст.40 КЗпП України є дисциплінарним стягненням і допускається з додержанням правил, встановлених для застосування таких стягнень. Згідно з ч.1 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Однак відповідач до застосування дисциплінарного стягнення не зажадав від працівника ОСОБА_1 письмового пояснення. Відсутність такого пояснення та акта, складеного на підтвердження відмови позивача дати пояснення по суті порушення трудової дисципліни, свідчать також про порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення - звільнення за прогул.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки актам про невихід позивача на роботу 2 і 7 листопада 2006 року, та акту від 10 листопада 2006 року, який підтверджує пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, не можуть бути прийняті до уваги з таких підстав.
З актів від 2 листопада 2006 року та 7 листопада 2006 року, затверджених головою ГТ «Метро» Шумаковим В.В., вбачається, що 2 і 7 листопада 2006 року ОСОБА_1 не вийшов на роботу в свою зміну з невідомих причин.(а.с.129,130).
Разом з тим, відсутність на роботі ОСОБА_1 2 і 7 листопада 2006 року не стала підставою для його звільнення за прогул. Будь-яких доказів вчинення позивачем прогулу без поважних причин 9 листопада 2006 року відповідач суду не надав, і цим обставинам суд дав правильну оцінку.
Апеляційним судом оглянутий журнал наказів і розпоряджень по ГТ «Метро», в якому на а.35 знаходиться оригінал наказу № 60-к від 10 листопада 2006 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул 9 листопада 2006 року (24 години) за ст.40 п.4 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позивач, звільнений з роботи 10 листопада 2006 року, звернувся до суду 31 січня 2007 року. В акті від 10 листопада 2006 року, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, зазначено, що 10 листопада 2006 року голова ГТ «Метро» Шумаков В.В. повідомив ОСОБА_1 про те, що він звільнений за прогул і запропонував йому розписатися про ознайомлення з наказом, від чого ОСОБА_1 відмовився.(а.с.128)
Однак відповідач не надав суду доказів про вручення позивачеві наказу про звільнення або трудової книжки, яка містить запис про звільнення. За таких обставин, суд обґрунтовано визнав, що позивач не пропустив строк, встановлений ст.233 КЗпП України.
Таким чином, задовольняючи позов, суд обґрунтовано керувався тим, що позивач звільнений без законної підстави і повинен бути поновлений на попередній роботі на підставі ч.1 ст.235 КЗпП України.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Южного міського суду Одеської області з зазначеним позовом 31 січня 2007 року. Відповідач неодноразово не з’являвся в судові засідання, заявляв клопотання про відкладення розгляду справи на інший строк з різних причин, заявляв відводи суддям Южного міського суду.(а.с.30,53,61,72,74,89,96) У січні 2008 року справу було передано до розгляду Комінтернівського районного суду Одеської області у зв’язку з тим, що після задоволення відводів неможливо утворити новий склад суду.(а.с.101)
Під час розгляду справи Комінтернівським районним судом Одеської області представники відповідача також неодноразово не з’являлися в судові засідання, хоча були повідомлені належним чином, постійно заявляли клопотання про відкладення розгляду справи. (а.с.113,158,163,165-172)
Ці обставини свідчать про те, що заява ОСОБА_1 про поновлення на роботі розглядалася судом більше одного року не з його вини, тому суд обґрунтовано стягнув з відповідача заробітну плату на користь позивача за весь час вимушеного прогулу з листопада 2006 року до жовтня 2010 рік згідно його вимог та відповідно до ст. 235 КЗпП України.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд не перевірив заробітну плату позивача за останні два місяця роботи і помилково визначив середній заробіток, виходячи із заробітку у розмірі 400 грн. за листопад і грудень 2006 року, незважаючи на те, що позивач звільнений з роботи 10 листопада 2006 року.(а.с.136)
Згідно наданої відповідачем довідки, а також довідки пенсійного фонду у жовтні 2006 року позивач хворів, працював неповний місяць і йому виплачена сума лікарняних. Заробітна плата позивача за попередні два місяця роботи складала: у серпні 437,22 грн., у вересні 375 грн.
З урахуванням встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Порядку обчислення середньої заробітної плати» середній заробіток позивача за весь час вимушеного прогулу складає суму, яка перевищує суму, стягнуту судовим рішенням.
Однак позивач рішення суду в частині розрахунку заробітної плати, а також в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, не оскаржив. Апеляційна скарга також не містить доводів щодо розміру стягнутої заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.303 КЗпП України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З тих підстав апеляційний суд погоджується з рішенням суду в повному обсязі.
Стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 2000 грн. підтверджується документально і відповідає матеріалам справи та вимогам ст.88 ЦПК України (а.с.27).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Гаражного товариства «Метро» відхилити.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий А.Є. Федорова
Судді: М.В. Процик
А.П. Заїкін