УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
______________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючого – Комаровської Н.В.,
Суддів –Гончаренко В.М., Короткова В.Д.,
З участю секретаря – Возіян Д.А.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19.08.2010р.,-
в с т а н о в и л а :
29.01.2010р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ВАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те,що 23.05.2007р. він уклав з відповідачем договір «Автопакет»,згідно умов якого банк надає в тимчасове користування 192000 доларів США на придбання автотранспортного засобу з терміном погашення до 22.05.2012р. із сплатою 12,4 % річних за користування кредитом.
Позивач посилався на те,що договір суперечить Закону «Про Національний банк України»,Закону «Про банки та банківську діяльність»,Закону «Про захист прав споживачів» та декрету СМУ від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»,оскільки відповідач не мав права без відповідної ліцензії та дозволу укладати договір в іноземній валюті.
Крім того, після укладення договору курс долара значно змінився,що істотно порушило баланс інтересів сторін та фінансові можливості повернення кредиту.
Відповідач позов не визнав,стверджуючи,що ВАТ КБ «Надра» має ліцензію НБУ України на право здійснення банківських операцій в іноземній валюті,а також відповідний дозвіл.
Що стосується підвищення курсу долара,то укладаючи кредитний договір,сторони брали на себе певні ризики,в тому числі на випадок зміни курсу валюти,тому позов є необґрунтованим.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19.08.2010р. в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення
______________________________________________________________________
Головуючий 1 інстанції - Драніков С.М. Справа № 22ц-235/2011
Доповідач – Комаровська Н.В. Категорія - 27
позову,мотивуючи тим,що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача,доводи апеляційної скарги та заперечення на неї,розглянувши матеріали справи,перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та заявлених вимог,колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1,суд обгрунтовано виходив з того,що позовні вимоги ОСОБА_1 не безпідставними.
Так,відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 зазначеного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на теперішній час такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначені.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5
Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з ліцензією, виданою ВАТ КБ «Надра» Національним банком України 23.08.2002р. (а.с. 29) та дозволом № 21-3(а.с. 30), які діяла на час укладення договору, ВАТ КБ «Надра» має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Не може бути підставою для скасування рішення довод апелянта про те,що договір кредиту має бути визнаний недійсним в зв*язку із знеціненням національної валюти з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 36 Закону України від 20 травня 1999 року “Про Національний банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.
Частиною 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” визначено, що валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
За змістом Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2003 року за № 1094/8415, а також додатку № 1 до нього, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема: долару США, євро та швейцарського франку, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Таким чином, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, як ОСОБА_1,так і ВАТ КБ «Надра» брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
У ОСОБА_1 існувала в момент укладення договору можливість передбачення зміни курсу гривні відносно іноземних валют, ураховуючи динаміку зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні – і її девальвації, та можливість отримання ним кредиту у національній валюті, однак він погодився отримати кредит в іноземній валюті.
Не заслуговує на увагу довод апелянта про те,що банком порушені вимоги Закону «Про захист прав споживачів» щодо проведення переддоговірної роботи, неможливості позивача вивчити текст договору,умисел банку приховати від клієнта умови договору ,оскільки судом безспірно встановлений не тільки факт підписання ОСОБА_1 тексту договору,але й виконання його позивачем,що свідчить про погодження з умовами договору ( а.с.36).
Відповідно до п. 3 ст. 3 ЦК України та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачені (а.с. 15-16).
Не може бути підставою для скасування рішення і довод апелянта про те,що кредитний договір між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» необхідно визнати недійсним і з підстав введення позивача в оману,оскільки відповідно до ст.11 ЦПК України за принципом диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.
Згідно позовної заяви,яка не змінювалась та не уточнювалась позивачем позивачем у встановленому ЦПК України порядку,ОСОБА_1 не пред*являв вимоги про визнання угоди недійсною з підстав,передбачених ст.230 ЦК України.
Доводи апелянта про те,що суд сам має право вибрати підставу позову ( в даному випадку підставу визнання угоди недійсною) із зазначених позивачем в позові декількох підстав визнання угоди недійсною,не ґрунтуються на вимогах цивільно-процесуального закону,тому що статтями 11,31 ЦПК України передбачено право сторони,а не суду визначати межі позовних вимог та змінювати підстави позову або розмір позовних вимог.
Ствердження апелянта на те,що він посилався на введення його банком в оману в « письмових поясненнях на заперечення відповідача на позовну заяву» також не ґрунтуються на вимогах ЦПК України,який не передбачає викладення позовних вимог в будь-якому іншому документі,ніж в позовній заяві,яка повинна відповідати вимогам ст.119 ЦПК України,або заяві про зміну позовних вимог.
Таким чином,судова колегія вважає,що суд повно дослідив обставини справи,правильно застосував норми матеріального права,не допустив порушень процесуального законодавства при розгляді справи ,тому підстав для скасування рішення немає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду,викладених в судовому рішенні,тому вона не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1,п.1.308 ЦПК України,судова колегія,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19.08.2010р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий ( підпис) Н.В.Комаровська
Судді: ( підпис) В.М.Гончаренко
( підпис) В.Д.Коротков
Копія вірна : суддя