печерський районний суд міста києва

Справа № 757/11883/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Ситику Р.В.,

за участю

представника позивача: не з`явився,

відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: ОСОБА_10,

відповідача-3: не з`явився,

третьої особи-1: не з`явився,

представника третьої особи-2: ОСОБА_11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Надії Володимирівни, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2, ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (далі - відповідач-3, ОСОБА_4 ), в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Надією Володимирівною 14.09.2017 року, реєстраційний № 1524; визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Надією Володимирівною 14.09.2017 року, реєстраційний № 168.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.07.2015 року Апеляційним судом Закарпатської області було ухвалено рішення про стягнення з відповідача-1 6 615 180,00 грн. 15.02.2017 року зазначене рішення було скасовано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а 09.06.2017 року було відкрито провадження Верховним Судом України про що сторони були повідомлені. Постановою Верховного Суду України від 13.12.2017 року рішення апеляційного суду залишено в силі. При цьому, починаючи з 01.09.2014 року все майно відповідача-1 перебувало під арештом на підставі ухвали Хустського районного суду Закарпатської області, яка була скасована 18.04.2017 року. Також арешт на майно відповідача-1 в межах суми позову в розмірі 4 077 850,00 грн. було накладено ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області, яка на даний час не скасована., проте не внесена до реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач-1 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування за р. №1620 від 09.07.1997 року, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коварзіна С.П. З метою уникнути повернення боргу позивачу, після ухвалення рішення Апеляційним судом Закарпатської області 03.07.2015 року, відповідач-1, за взаємною згодою з дружиною ОСОБА_6 , у вересні 2015 року розпочав судовий процес по розірванню шлюбу та поділу майна в Печерському районному суді м. Києва, справа № 757/33795/15-ц, проте, після скасування рішення Апеляційного суду Закарпатської області 03.07.2015 року, за заявою ОСОБА_6 позовну заяву про розірвання шлюбу та поділ майна 01.03.2017 року залишено без розгляду. Тобто, позивач вважає, що ОСОБА_6 зверталася в суд без дійсного наміру розірвати шлюб та поділити майно, а переслідувала лише одну мету ? не допустити реалізації виконавчою службою її з відповідачем-1 спільних квартир.

Крім того, після відкриття провадження Верховним Судом України, відповідач-1 14.09.2017 року фіктивно, на думку позивача, продав свою квартиру рідній сестрі ? відповідачу-2. Фіктивність укладення договору підтверджується також тією обставиною, що з квартири відповідач-1 не переїхав та продовжує там проживати і отримувати повістки по іншим справам. Більше того, відповідач-1 дійсного наміру продавати квартиру не мав, відповідач-2 на підписання договору не приїжджала та продовжує проживати в Херсонській області, м. Нова Каховка.

Також позивач зазначає, що рішення Верховного Суду України від 13.12.2017 року відповідач-1 отримав 25.01.2018 року, що підтверджується копією конверта з штемпелем від 23.01.2018 року, у зв`язку із чим, розуміючи, що фіктивний договір купівлі-продажу квартири між відповідачем-1 та відповідачем-2 буде визнано судом недійсним, з метою уникнення продажу квартири з прилюдних торгів, 03.02.2018 року було укладено договір іпотеки між відповідачем-2 та відповідачем-3 (сусідкою відповідача-1), яка проживала в квартирі АДРЕСА_2 .

За таких обставин, позивач вважає, що укладені договори купівлі-продажу та іпотеки після відкриття провадження ВСУ та ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача-1 грошових коштів, вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, а тому зазначені договори, підлягають визнанню недійсними, відповідно до положень статті 234 ЦК України.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.04.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2018 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними та призначено підготовче засідання у справі.

Одночасно з поданням позовної заяви представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2018 року була повернута заявнику.

11.02.2019 року представником позивача повторно подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру НОМЕР_1 , яку ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.02.2019 року повернуто заявнику.

04.04.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Київської міської державної адміністрації, оскільки житловий будинок АДРЕСА_4 є пам`яткою архітектури та для продажу кари тири потрібна згода Департаменту культури Київської міської державної адміністрації.

15.04.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню та просив суд відмовити в позові повністю, оскільки, по-перше, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано на підставі рішення суду від 18.06.2016 року, яким встановлено, що сторони не підтримують шлюбних стосунків та не ведуть спільного господарства з 01.10.2014 року, у зв`язку із чим намір продати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , виник ще у 2014 році; по-друге, провадження за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна порушено 02.10.2015 року (справа № 757/33795/15-ц) та було залишено без розгляду Печерським районним судом м. Києва 11.01.2017 року, тобто за місяць до прийняття рішення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ; по-третє, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було продано за ринковою вартістю на підставі оцінки за ціною 2 997 510,00 грн., зазначена сума була перерахована покупцем на банківський рахунок відповідача-1, жодних судових проваджень станом на день продажу квартири не було, ухвалу Верховного Суду України від 09.06.2017 року відповідач-1 не отримував.

07.06.2019 року від представника позивача на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшла заява про приєднання до матеріалів справи роздруківок світлин з мережі Інтернет, оскільки зазначені докази впливають на вирішення справи та спростовують відзив відповідача, а також представник позивача просив у заяві викликати в суд для допиту в якості свідка ОСОБА_7 .

07.06.2019 року представником позивача повторно подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яку хвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.06.2019 року повернуто заявнику.

10.06.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про витребування доказів, в якій останній просив витребувати з Печерського районного в місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві повний витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_7 та актового запису про народження ОСОБА_4 .

14.06.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача надійшла заява в якій останній зазначає, що на сайті ДОМРіа виявлено оголошення про продаж квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що доводить необхідність вжиття заходів забезпечення позову та арешту квартири.

18.06.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просив в позові відмовити, оскільки продаж квартири було здійснено за ринковою вартістю, яка повністю сплачена покупцем; квартира фактично була передана відповідачу-2; факт перебування квартири під забороною відчуження та арештом під час продажу перевірявся нотаріусом; як новий власник квартири відповідач-2 уклав договори з компаніями - постачальниками комунальних послуг. Крім того, відповідач-1 взяв на себе зобов`язання зняти з реєстраційного обліку в кватирі себе та своїх дітей, проте, протягом 30-ти денного терміну з дати укладення договору, діти відповідача-1 не знялись з реєстраційного обліку та не звільнили квартиру від своїх речей, у зв`язку із чим відповідач-1 була вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав та ухвалою Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі № 757/61397/17-ц. На даний час рішення у справі не винесено.

19.06.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача-2 надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельову Надію Володимирівну.

20.06.2019 року справу знято зі складу у зв`язку із відсутністю вільних залів судових засідань та підготовче засідання призначено на 28.10.2019 року.

28.10.2019 року справу знято зі складу у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці та підготовче засідання призначено на 10.12.2019 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2019 року в задоволені клопотання представника позивача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Київської міської державної адміністрації відмовлено та залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельову Надію Володимирівну (далі - третя особа-1, Приватний нотаріус Кисельова Н.В.) та ОСОБА_5 (далі - третя особа-2, ОСОБА_5 ).

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2019 року в задоволені клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2019 року, у зв`язку із неявкою представника позивача, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання відкладено до 14.02.2020 року.

28.02.2020 від представника позивача на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшла заява про зміну предмета позову, в якій останній просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Надією Володимирівною 14.09.2017 року, реєстраційний № 1524; витребувати від ОСОБА_5 у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

14.02.2020 року справу знято зі складу у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці та підготовче засідання призначено на 11.06.2020 року.

19.05.2020 року від представника третьої особи-2 - ОСОБА_9 , надійшов зустрічний позов про визнання права власності в якому останній просить об`єднати вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом про що постановити відповідну ухвалу та визнати право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Також 19.05.2020 року від представника третьої особи-2 - ОСОБА_9 , надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просив в позові відмовити повністю, оскільки доводи та обґрунтування позивача базуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодним доказом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2020 року зустрічну позовну заяву представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9 повернуто заявнику.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2020 року заяву про зміну предмету позову повернуто заявнику без розгляду, оскільки вона не відповідала вимогам ч. 1 та ч. 2 ст. 183 ЦПК України.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2020 року, у зв`язку із наданням можливості представнику третьої особи-2 ознайомитись з матеріалами справи, відповідно до ч. 5 ст. 198 ЦПК України, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 22.10.2020 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.09.2020 року провадження у справі зупинено до перегляду ухвали Печерського районного суду м. Києва від 10.06.2019 року у справі в порядку апеляційного провадження.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.12.2020 року апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Колотухи Івана Олексійовича задоволено: ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10.06.2019 року скасовано, справу направлено до Печерського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.01.2021 року провадження у справі поновлено та підготовче засідання у справі призначено на 22.04.2021 року.

08.04.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.04.2021 року, у зв`язку із неявкою представника позивача, явка якого визнана обов`язковою, та інших учасників, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 198 та п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, підготовче засідання відкладено до 09.09.2021 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.09.2021 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 29.09.2021 року.

23.09.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача.

29.09.2021 року справу знято зі складу у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному та судове засідання призначено на 09.11.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.11.2021 року, у зв`язку із неявкою сторін та третьої особи-1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, судове засідання відкладено до 13.12.2021 року.

В судове засідання з`явились представник відповідача-2 та представник третьої особи-2. Позивач, представник позивача, представник відповідача-1, відповідач-3 та третя особа-1 не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд ухвалив розглядати справу за відсутності позивача, представника позивача, представника відповідача-1, відповідача-3 та третьої особи-1.

В судовому засіданні представник відповідача-2 та представник третьої особи-2 щодо задоволення позову заперечували та просили в позові відмовити.

Вислухавши вступне слово представника відповідача-2, представника третьої особи-2, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування за реєстраційним номером 1620 від 09.07.1997 року, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коварзіна С.П.

14.09.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, відповідно до якого, відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв у власність належну відповідачу-1 квартиру АДРЕСА_1 .

03.02.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Надією Володимирівною, номер за реєстром 168, предметом якого є оспорювана квартира, а іпотекодавцем є відповідач-2.

В подальшому, 21.06.2019 року між відповідачем-2 та третьою особою-2 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого, відповідач-2 передала, а третя особа-2 прийняла у власність належну відповідачу-2 квартиру АДРЕСА_1 .

У поданій позовній заяві позивач посилається на факт обізнаності відповідача-1 щодо судового рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивача та укладення відповідачем-1 договорів купівлі-продажу та іпотеки з метою ухилення від виконання рішення про стягнення грошових коштів, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.

Судом встановлено, що у вересні 2014 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення на його користь суми боргу за договором позики.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 09.02.2015 року у справі № 309/3458/14-ц в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.

Рішенням Колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 615 180,00 грн. (286000,00 дол.США) суми боргу за договором позики.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15.02.2017 року вказане рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив в силі.

Постановою Верховного Суду України від 13.12.2017 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.02.2017 року скасовано, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2015 року залишено в силі.

Таким чином, оспорюваний договір було укладено та нотаріально посвідчено 14.09.2017 року, тобто фактично на два місяці раніше ухвалення постанови Верховним Судом України у справі № 309/3458/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 615 180,00 грн. (286 000,00 дол. США) суми боргу за договором позики.

Отже, на час укладення оспорюваного договору була чинною ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.02.2017 року, якою залишено в силі рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09.02.2015 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо стягнення боргу.

За таких обставин, станом на 14.09.2017 року - дату укладення оспорюваного договору - у відповідача-1 були відсутні правові підстави для фіктивного відчуження свого майна, оскільки жодного судового рішення про стягнення з відповідача-1 на користь позивача грошових коштів на час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не існувало.

Позивач зазначає, що як тільки Верховним Судом України 09.06.2017 року було відкрито провадження, відповідач-1, розуміючи, що незаконне рішення ВСС України буде скасовано, 14.09.2017 року фіктивно, на думку позивача, продав свою квартиру рідній сестрі ? відповідачу-2.

Тобто, на його думку, підставою для фіктивного укладання договору між відповідачем-1 та відповідачем-2 стала обставина відкриття провадження Верховним Судом України 09.06.2017 року по справі № 309/3458/14-ц.

Разом з тим, як встановлено судом, ухвалу Верховного Суду України у справі № 309/3458/14-ц про відкриття провадження постановлено 09.06.2017 року, в той час, як оспорюваний договір було укладено 14.09.2017 року, більше ніж через 3 місяці з дня постановлення вищевказаної ухвали та відкриття провадження Верховним Судом України, тому припущення позивача про те, що наведена ухвала стала підставою для фіктивного укладення договору, є нелогічним та необ`єктивним.

Фіктивність, на думку позивача, також підтверджується і тією обставиною, що з квартири ОСОБА_2 не переїхав та продовжує там проживати, отримувати повістки по іншим справам. Більше того, відповідач-1 дійсного наміру продавати квартиру не мав, ОСОБА_3 на підписання договору не приїжджала та продовжує проживати в Херсонській області, м. Нова Каховка.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 31.03.2021 року у справі №201/2832/19 визначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14.02.2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08.02.2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Верховного Суду від 13.03.2019 року в справі № 757/12646/16, від 28.02.2018 року у справі №909/330/16, від 01.11.2018 року в справі № 910/18436/16.

Так, оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу квартири вчинено у передбаченій законом формі з нотаріальним посвідченням, перед вчиненням правочину експертом визначено ринкову вартість об`єкту нерухомості, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу. Більше того, спірну квартиру за оспорюваним договором було відчужено вище реальної ринкової вартості, що підтверджується відповідним Звітом про оцінку майна, зареєстрованим в Єдиній базі даних звітів про оцінку Фонду державного майна України, про що зазначено в п. 6 оспорюваного договору.

Розрахунки між сторонами оспорюваного договору з урахуванням вимог Постанови НБУ № 210 від 06.06.2013 року відбувалися у безготівковій формі, про що свідчить долучене до матеріалів справи ОСОБА_3 платіжне доручення № 1808/2/1 від 14.09.2017 року на суму - 2 997 510,00 грн.

Відповідачем-2 на підставі відповідних квитанцій, долучених до матеріалів справи, підтверджується сплата сторонами оспорюваного договору податків та обов`язкових платежів пов`язаних із укладенням Договору (військовий збір, збір до ПФУ).

Разом з цим, право власності належним чином зареєстровано за покупцем - ОСОБА_3 .. Матеріалами справи підтверджується, що факт переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за оспорюваним договором зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окрім цього, в матеріалах справи містяться докази здійснення оплати комунальних послуг безпосередньо відповідачем-2, а також укладені між нею та постачальниками комунальних послуг договори, що підтверджують факт утримання відповідачем-2 квартири, набутої на підставі договору, за рахунок останньої.

Вказані обставини та докази підтверджують реальність правовідносин, що виникли між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, Верховний Суд України звертає увагу судів на те, що - «у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний».

У постанові Верховного Суду від 01.11.2018 року у справі № 910/18436/16, яка згадувалася вище, також містить висновок, який дублює дану позицію Верховного Суду України про те, що у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Вищевикладені обставини, які підтверджені долученими до матеріалів справи доказами, у своїй сукупності свідчать про настання обумовлених договором правових наслідків, в тому числі, оплата за договором купівлі-продажу вартості придбаного майна та передання майна, яке є предметом договору у власність відповідача-2, утримання цього майна за власний рахунок відповідачем-2. Реальність виконання між сторонами договору, розрахунків, сплату сторонами податків та обов`язкових платежів, тощо, матеріалами справи не спростовуються.

Отже, правочин може бути визнано фіктивним лише у разі доведення позивачем у справі наявності відповідних умов (обставин), з якими закон пов`язує фіктивність правочину. Серед таких умов обов`язковими є вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відсутність хоча б однієї з вищенаведених умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно, а також, якщо на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Суд наголошує на тому, що позивачем не доведено жодної з перелічених вище умов, наявність яких, згідно закону, є необхідною для визнання правочину фіктивним. Позивач у поданій позовній заяві посилається лише на припущення щодо наявності у відповідача-1 умислу фіктивно укласти оспорюваний договір через наявність боргу перед позивачем. Проте позивач не зазначає про наявність такого ж умислу і у іншої сторони правочину - відповідача-2. А саме умисел обох сторін вчинити правочин фіктивно є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Згідно положень статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи вищенаведені обставини справи, суд дійшов висновку, що доводи позивача з приводу фіктивності укладення оспорюваного договору ґрунтуються виключно на його припущеннях та не підтверджені відповідними доказами, а наявні у справі докази підтверджують факт реального настання правових наслідків, обумовлених договором.

Разом з цим, на виконання оспорюваного договору від відповідача-1 до відповідача-2 було передано майно - квартиру, що згідно практики вищих судових інстанцій виключає можливість визнання такого договору фіктивним.

Також судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 03.02.2018 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В., номер за реєстром 168, предметом якого є спірна квартира, а іпотекодавцем за яким є відповідач-2, що підтверджується на підставі долученої позивачем до матеріалів справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 114906721 від 22.02.2018 року.

В подальшому, відповідач-2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21.06.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Л.І., номер за реєстром 1650, відчужила спірну квартиру на користь третьої особи-2.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право володіти, користуватися та розпоряджатися майном належить виключно власнику такого майна і реалізація таких прав здійснюється безпосередньо власником за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки може бути нерухоме майно, якщо воно, зокрема, належить іпотекодавцю на праві власності та зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності.

В свою чергу статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Аналізуючи вищенаведені положення закону та обставини справи, суд дійшов висновку, що укладення відповідачем-2 після оспорюваного договору правочинів щодо розпорядження квартирою шляхом передання її в іпотеку, а в подальшому відчуження цієї квартири на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_5 , свідчить лише про те, що ОСОБА_3 діяла як власник вказаного майна, реалізуючи надане їй цивільне право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

При укладенні оспорюваного договору волевиявлення сторін цього правочину було спрямовано на припинення права власності у попереднього власника квартири - відповідача-1 та виникнення такого права у нового власника - відповідача-2, що відповідає правовій природі договору купівлі-продажу. Укладення відповідачем-2 в подальшому договору іпотеки та договору купівлі-продажу є підтвердженням того, що відповідач-2 діяла як власник вказаного майна та, як наслідок, підтверджує реальність настання правових наслідків, що були обумовлені оспорюваним договором.

Більше того, згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом встановлено, що зміна власників квартири відбувалася на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 14.09.2017 року та від 21.06.2019 року, що були укладені в нотаріальній формі у встановленому законом порядку між власниками квартири та її новими набувачами, з оплатою вартості майна продавцями в сумі 2 997 510,00 грн. та 7 929 000,00 грн. відповідно, з проведенням державної реєстрації переходу права власності на квартиру та передачі її у володіння від попередніх власників до нових.

Так, на час розгляду справи об`єкт нерухомості, який є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, належить на праві власності ОСОБА_5 , який набув його у власність на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.2019 року, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 32094284.

Позивачем не ставиться під сумнів добросовісність набуття у власність ОСОБА_5 квартири, яка є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, а в матеріалах справи відсутні докази, які спростовували б вказану обставину.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем оспорюваної квартири АДРЕСА_1 . Попередні власники спірної квартири - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не ставлять під сумнів та не оспорюють набуття права власності та права користування ОСОБА_5 спірною квартирою, вимоги про її витребування не заявляють.

За змістом ст. 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Позивач не є стороною оспорюваного договору.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у п.п. 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04.12.2019 року у справі №910/15262/18, від 11.02.2020 року у справі №922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17, відповідно до якої самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

Звертаючись до суду, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що за рахунок об`єкту нерухомості, який є предметом оспорюваного ним договору купівлі-продажу, позивач міг би у майбутньому задовольнити свої вимоги при стягненні з ОСОБА_2 грошових коштів, у зв`язку із чим просить суд визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Однак,задоволення такої вимоги позивача не є ефективним способом захисту його прав, оскільки не створює для позивача жодних правових наслідків, не захищає та не відновлює його права.

Визнання оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу недійсним створює правові наслідки лише для сторін цього правочину, в той час як позивач не є стороною оспорюваного договору. За таких обставин, захист прав позивача у спосіб, який не створює для останнього жодних правових наслідків, не впливає на обсяг його матеріально - правових благ не може вважатися ефективним.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд відмовляє в позові, то всі судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 5 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 57, 62, 63, 68 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 16, 202, 203, 215, 234,316, 317, 319, 655, 656, 658 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 89, 133, 141, 142, 200, 263-265, 267, 273, 280-282, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Надії Володимирівни, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 17.01.2022 року.

Суддя І.В. Григоренко