Справа № 308/4869/18

Закарпатський апеляційний суд

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2022                 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 та його представника - адвоката ОСОБА_9 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/122/21 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_8 та його представника - адвоката ОСОБА_9 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.12.2020.

Цим вироком:        

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, неодружений, з середньою освітою, працюючий сторожем на підприємстві «Грінвуд», у відповідності до ст.89 КК України, не судимий,  засуджений:

 - за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді виправних робіт на строк 06 (шість) місяців за місцем його роботи (Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінвуд 2005», код ЄДРПОУ 33485172, 88000 Закарпатська область м.Ужгород вул.Гуци,14) із відрахуванням в дохід держави десяти відсотків від його заробітку.

На підставі п.2 ч.1 ст.49,  ч.5 ст.74 КК України,  ОСОБА_6 звільнений від покарання, призначеного ч.2 ст.125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

- за ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки 06 (шість) місяців.

На підставі ст.75 КК України  ОСОБА_6 звільнений від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, якщо він протягом 01 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов`язки.

Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України на ОСОБА_6 покладено обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Стягнуто з  ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати по справі в сумі 41 001 грн. 65 коп., в тому числі 742,2 грн. за проведення судової дактилоскопічної експертизи, 4449,15 грн. за проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів (дослідження нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів) та 35810,30 грн. за проведення судової молекулярно-генетичної експертизи.

-2-

Речові докази: чотири автомобільних шини R13 (Мішелін), R14 (Континентал), R15 (Мішелін), R14 (Кормолан), ніж з пластмасовою рукояткою чорного кольору довжиною леза 24 см; викрутку з ручкою коричневого кольору загальною довжиною 19 см., запальничку червоного кольору з написом «Крікет», запаховий слід із запальнички, запаховий слід з викрутки, запаховий слід з ножа, чотири змиви речовин бурого кольору з ґрунтового шару землі на території домоволодіння, з доріжки що біля дверей, з доріжки на подвір`ї, 10 упаковок чорного молотого перцю з доріжки з-під будинку, упаковку сірників, сумку з-під протигазу з плямами червоного бурого кольору, фомку з залишками речовини бурого кольору, 5 пластикових пляшок ємністю 0,5 , 1,5, 2 л з рідиною жовто-зеленого кольору з різким запахом паливно-мастильних матеріалів, шапку чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору на зовнішній поверхні, матерчатий мішок, 20 волосин вилучених з шапки чорного кольору, 3 сліди бурого кольору, які зберігаються в камері зберігання речових доказів Ужгородського РВП – знищено.

Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

ОСОБА_6 близько 04 год. 28.10.2017, на неогородженій території магазину ПП « ОСОБА_11 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх суспільно – небезпечні наслідки та бажаючи настання останніх, з метою знищення шляхом підпалу майна, належного ОСОБА_8 загальною вартістю 180050 грн., одягнувши вогнетривку камуфляжну форму та закривши обличчя шапкою з прорізами для очей, розмістив три автомобільних шини біля дерев`яних стін будівлі вказаного вище магазину АВС, одну автомобільну шину на підлозі дерев`яної конструкції тераси на другому поверсі будівлі перед входом до кімнати, та облив підлогу вказаної тераси бензином із однієї пляшки і поклав одну із пляшок, наповнених нафтопродуктами, об`ємом 1 літр у вказану шину, з метою подальшого їх підпалу та розповсюдження полум`я. Після чого ОСОБА_6 , спустився з тераси другого поверху на вулицю, облив з однієї із пляшок з нафтопродуктами дерев`яні стіни будівлі (зруб) та за допомогою запальнички підпалив ще одну пляшку з нафтопродуктами та кинув її в дерев`яні стіни будівлі.

В цей час був помічений потерпілим ОСОБА_8 , якому на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у зв`язку з виявленням його протиправних дій щодо підпалу дерев`яної будівлі магазину, намагався нанести удар металевим предметом, схожим на лом, однак ОСОБА_8 вибив металевий предмет, при цьому знявши шапку з вирізами для очей та штовхнув ОСОБА_12 на землю.

ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що він помічений потерпілим ОСОБА_8 , наніс останньому непроникаючі удари ножем загальною довжиною 24 см з пластиковим руків`ям, довжина леза якого становить 125 мм, чим спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження.

Продовжуючи реалізувати свій злочинний намір, спрямований на знищення чужого майна шляхом підпалу, ОСОБА_6 кинув палаючу пляшку з нафтопродуктами у бік ОСОБА_8 , в результаті чого спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді опіку тулубу та лівої частини стегна. Скориставшись моментом, поки потерпілий ОСОБА_8 загасив полум`я, ОСОБА_6 намагався піднятися на терасу другого поверху, однак був зупинений потерпілим ОСОБА_8 , який разом зі своєю дружиною із застосуванням фізичної сили стягнули його по сходам вниз. Після чого ОСОБА_6 зник в невідомому напрямку.

Згідно висновку судово-медичного експерта №862 від 28.10.2017, на момент судово-медичного обстеження на тілі ОСОБА_8 виявлено накладену асептичну бинтову пов`язки та вшиті вузловими швами рани на спині в поперековій ділянці зліва та справа,

-3-

право – боковій поверхні черева, обох нижніх кінцівок, яка є наслідком надання кваліфікованої медичної допомоги, а також виявлено тілесне ушкодження у вигляді синця та опікової поверхні на шкірних покривах тулубу та лівого стегна. Згідно даних амбулаторної картки у ОСОБА_8 виявлено множинні непроникаючі рани тулубу та нижніх кінцівок. Вказані тілесні ушкодження згідно даних амбулаторної картки могли виникнути внаслідок дії гострих предметів по механізму тертя – ковзання. Тілесні ушкодження у вигляді опікової поверхні в області поперекової ділянки справа могли виникнути внаслідок місцевої недовготривалої дії високої температури. По давності виникнення вище вказані тілесні ушкодження можуть вкладатися в час події, яка мала місце 28.10.2017 при обставинах, на які вказує потерпілий. Громадянину ОСОБА_8 було нанесено не менше шести тілесних ушкоджень. Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_8 , виключена можливість виникнення внаслідок падіння з висоти власного росту. Дані тілесні ушкодження потягли за собою розлад здоров`я на час більше 6, але менше 21 дня і по цій ознаці згідно п.2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

В апеляційній скарзі потерпілий та його представник - адвокат ОСОБА_9 , не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_6 у пред`явленому йому обвинуваченні та кваліфікацію його дій, а також рішення суду в частині звільнення ОСОБА_6 від покарання за ч.2 ст.125 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України, при цьому посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок його м`якості, а саме необґрунтоване застосування ст.75  КК України,  просять вирок суду в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України у виді позбавлення волі на строк 03 (три) років 06 (шість) місяців. Вказують на те, що призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд не врахував тяжкість вчиненого ним злочину, який відносить до категорії тяжких, являється особою, яка не вперше вчиняє кримінальне правопорушення, хоча судимість погашена, не має інвалідності, не являється особою похилого віку. Окрім того, ОСОБА_6 вину у вчиненому не визнав, не розкаявся, шкоду не відшкодував, слідству не сприяв, що свідчить про відсутність обставин, які б давали підстави для застосування ст.75 КК України. Той факт, що ОСОБА_6 раніше двічі притягався до кримінальної відповідальності за вчинення ним злочинів, не сприяло позитивним змінам в його особистості та не створило в нього готовності до самокерованої право слухняної поведінки у суспільстві, оскільки він знову вчинив умисний злочин проти власності. Наведені у вироку суду дані про особу обвинуваченого – працевлаштованість, позитивна характеристика з місця роботи й проживання, не є достатніми підставами для застосування положень ст.75 КК України

Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого та його представника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та стверджували, що вирок суду є законним і обґрунтованим, думку прокурора ОСОБА_5 , яка не заперечила проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши докази, які характеризують особу обвинуваченого, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного  Конституцією України 

-4-

принципу верховенства права. Тому суду слід неухильно додержуватись вимог про законність, обгрунтованість та вмотивованість вироку і ухвали в кримінальному провадженні.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Цих вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 судом першої інстанції дотримано не в повній мірі.

Відповідно до ст.404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Як встановлено матеріалами кримінального провадження, досудове розслідування і судовий розгляд по ньому проведені з дотриманням вимог розділів ІІІ, ІV КПК України.

Викладені у вироку висновки про винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125 та ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України при обставинах, вказаних у вироку ґрунтуються на зібраних та досліджених судом першої інстанції доказах і ніким з учасників судового провадження не оспорюються, а тому апеляційним судом не перевіряються.

Діяння обвинуваченого ОСОБА_6 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України як закінчений замах на умисне знищення чужого майна, вчинений шляхом підпалу, а також за ч.2 ст.125 КК України як умисне нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Доводи апеляційної скарги потерпілого та його представника щодо неправильного застосування судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів, вважає обґрунтованими, і такими, що заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Згідно ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Такий висновок узгоджується з позиціями, висловленими в постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17).

-5-

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У відповідності до вимог ч.3 ст.374 КПК України, а також враховуючи роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п.1,2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 23.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, при призначенні покарання з іспитовим строком необхідно враховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, застосовуючи до обвинуваченого  ОСОБА_6 ст.75 КК України не дотримався вказаних вимог кримінального закону.

Відповідно до вимог ст.75 КК України, при вирішенні питання про можливість виправлення засудженого від відбування покарання з випробуванням, суду належить врахувати не лише тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, а й інші обставини, які дають підстави вважати, що виправлення винної особи буде можливим без реального позбавлення волі.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд призначаючи ОСОБА_6 покарання, виконав вимоги ст.65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, які згідно ст. 12 КК України є кримінальним проступком за ч.2 ст.125, а за ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням, дані про особу винного, який, працюючи в ТОВ «Грінвуд 2005» на посаді сторожа, в період з 2012 року по теперішній час зарекомендував себе з позитивної сторони, є працьовитим, сумлінним і добросовісним працівником, порушень трудової дисципліни не має; позитивно характеризується по місцю проживання, на спеціальних обліках у лікарів психіатра, нарколога та фтизіатра не перебуває, являється особою, яка відповідно до ст.89 КК України не має судимості. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

-6-

При цьому враховано приписи ч.3 ст.68 КК України, а також тяжкість вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця та які не залежали від волі обвинуваченого.

Окрім того, судом першої інстанції обґрунтовано прийнято рішення про звільнення ОСОБА_6 від призначеного йому покарання за ч.2 ст.125 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, з огляду на те, що з дня вчинення обвинуваченим кримінального проступку ( 28.10.2017) на день ухвалення вироку судом минуло три роки і такий строк не зупинявся та не переривався. 

Разом з тим, як обґрунтовано зазначено в апеляційній скарзі потерпілого та його представника, звільняючи обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням в порядку ст.75 КК України, суд не достатньо мотивував такі висновки, оскільки не зазначив у чому полягають фактичні обставини, що істотно знижують суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України і свідчать про можливість виправлення ОСОБА_6   без реального відбування покарання.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_6 скоїв в тому числі кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів,  не врахував підвищену небезпечність вчиненого ним кримінального правопорушення, спосіб вчинення кримінального правопорушення, зокрема те, що ОСОБА_6 , будучи поміченим потерпілим за вчинення ним протиправних дій щодо підпалу будівлі магазину, умисно наніс останньому численні удари ножем та наслідки вчиненого, які не настали тільки тому, що потерпілий та його дружина чинили обвинуваченому активний опір у доведенні його злочинного умислу до кінця. До того ж, як правильно зазначено в апеляційній скарзі потерпілого та його представника, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, судом не в повній мірі враховано і те, що останній вину у вчиненому не визнав, не розкаявся, шкоду не відшкодував, слідству не сприяв, що свідчить про відсутність обставин, які б давали підстави для застосування ст.75 КК України. ОСОБА_6 раніше двічі притягався до кримінальної відповідальності за вчинення ним злочинів, не спряв позитивним змінам в його особистості та не створив готовності до самокерованої право слухняної поведінки у суспільстві, знову вчинив умисний злочин проти власності. Наведені у вироку суду дані про особу обвинуваченого – працевлаштованість, позитивна характеристика з місця роботи й проживання, не є достатніми підставами для застосування положень ст.75 КК України

Таким чином, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст.75,76 КК України, оскільки враховуючи особу обвинуваченого, ступінь тяжкості і характер вчиненого ним кримінального правопорушення, а також інші обставини кримінального провадження, зазначені судом обставини не є, в даному конкретному випадку, такими, на підставі яких можна дійти однозначного та беззаперечного висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування призначеного йому покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням.

На думку апеляційного суду, зазначення у вироку суду даних щодо працевлаштованості обвинуваченого, позитивної характеристики з місця роботи та місця проживання, відсутність відомостей про перебування на спеціальних обліках у лікарів психіатра, нарколога та фтизіатра, відсутність судимості з огляду на положення ст.89 КК України, не дає підстав вважати можливим виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без відбування покарання з випробуванням, оскільки судом не було враховано всіх засад при призначенні покарання.

-7-

Так, посилання у вироку на те, що призначаючи покарання ОСОБА_6 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є формальним і фактично не охоплюють характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке віднесеного законом до тяжкого злочину, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі. Також суд належним чином не врахував конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_6 спочатку намагався нанести металевим предметом схожим на лом удар потерпілому, який виявив його протиправні дії щодо підпалу дерев`яної будівлі, а після зняття шапки з прорізами для очей та, будучи у такий спосіб викритим потерпілим, наніс останньому серію непроникаючих ударів ножем, внаслідок яких потерпілий отримав тілесні ушкодження, захищаючи своє майно від підпалу.  

Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції не дотримався вказаних положень закону, внаслідок чого застосував щодо ОСОБА_6 кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст.ст.75,76 КК України, та неправильно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки у кримінальному провадженні відсутні будь-які підстави для прийняття такого рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України є необгрунтованим.

Відповідно до ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

У ході апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України не визнав, не розкаявся, вибачення у потерпілого не попросив, заподіяну шкоду не відшкодував.

При призначенні  покарання ОСОБА_6 апеляційний суд враховує як відсутність обставин, що пом`якшують покарання, так і обставин, що обтяжують покарання, а також те, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення відповідно до ст.12 КК України є тяжким (ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України), характер суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення та дані про його особу, який у силу ст.89 КК України не судимий, характеризується позитивно.

Обставини, які згідно ст.ст.66, 67 КК України пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено.

При цьому, колегія суддів враховує обставини вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, згідно яких, під час його викриття потерпілим, останній чинив потерпілому активний опір, в ході якого намагався нанести йому металевим предметом схожим на лом удар та наніс останньому серію непроникаючих ударів ножем, внаслідок яких потерпілий отримав тілесні ушкодження, захищаючи своє майно від підпалу.  

Виходячи з даних обставин кримінального провадження, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, колегія суддів приходить до переконання про неможливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк у межах, передбачених санкцією ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України, з урахуванням положень ч.3 ст.68 КК України, яке обвинувачений повинен відбувати реально.

-8-

Законних підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 положень ст.75 КК України колегія суддів не вбачає.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Тому, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги потерпілого та його представника – адвоката ОСОБА_9 про необхідність призначення обвинуваченому реального покарання, без застосування положень ст.75 КК України.

З врахуванням наведеного, у  відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.420 КПК України вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6  в частині звільнення його від відбування покарання підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом в цій частині нового вироку, а апеляційна скарга потерпілого та його представника -  задоволенню.

Керуючись ст.ст.374, 3376, 404,405, 407, 409, 413,420 КПК України, апеляційний суд

                                        У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 та його представника – адвоката ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатській області від 29.12.2020 щодо обвинуваченого ОСОБА_13 в частині звільнення його від відбування покарання -  скасувати, ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) 06 (шість) місяців.

Строк відбування покарання обчислювати з дня затримання ОСОБА_6 в порядку виконання вироку апеляційного суду.

В решті вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.12.2020 щодо ОСОБА_6 залишити без змін.

Вирок апеляційного суду може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційним судом, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді :