УХВАЛА

31 січня 2022 року

м. Київ

справа № 160/3633/21

адміністративне провадження № К/990/1954/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нездійснення нарахування та виплати йому з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі п`ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії по інвалідності у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі п`ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум;

- визнати неправомірним застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розміру мінімальної пенси за віком, при нарахуванні пенсії відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, меншого за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховуючи пенсію відповідно до Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19 застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум;

- визнати неправомірним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, за період з квітня 2019 року по травень 2020 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов`язання здійснити нарахування з 01 січня по 02 серпня 2014 р., з 01 січня по 12 березня 2015 р. та з 01 січня 2016 р. по 28 лютого 2019 р. основної пенсії по інвалідності у розмірі, не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01 січня 2018 р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про Ддержавний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум.

Ухвалено в цій частині нове рішення, залишивши вказані вище позовні вимоги частині без розгляду.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року змінено, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови.

Не погодившись з цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 14 січня 2022 року.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Колегія суддів перевірила наведені в касаційній скарзі обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження у справі, дослідила додані до скарги матеріали і дійшла висновку про наступне.

Частиною 3 статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Таким чином, справа в силу пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України віднесена до справ незначної складності та суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Судові рішення, ухвалені у справах незначної складності, підлягають касаційному оскарженню у випадках, виключний перелік яких передбачений підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що зазначена справа має виняткове значення для нього та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Крім того, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Тому таке твердження також не може бути враховане судом касаційної інстанції.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Зазначене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на частину четверту статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень прийнятих у малозначній справі, не виключає застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі та не підтверджені відповідними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Цей висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) 19 грудня 1997 року, згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Суд також враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 257, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик Т.Г. Стрелець