Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #137960293



ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

26 січня 2022 року Справа №  280/149/22   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді          Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання протиправними дій, та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (далі – відповідач, Управління), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року як учаснику бойових дій, у розмірі який не відповідає статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18);

2) стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 7779,00 гривень, як різницю між належними до виплати грошовими коштами відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та фактично сплаченими грошовими коштами позивачу.

Крім того, просить стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 1000 грн. як витрати на професійну правничу допомогу.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Вороніним І.О., який діє на підставі ордеру серії АР №1033091 від 01.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно виплатив йому, як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році в розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі – Закон №3551-XII). Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 06 січня 2022 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, з наступного: відповідно до положень статті 12 Закону №3551-XII разова грошова допомога до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Позивачу виплачено разову грошову допомогу у 2021 році у розмірі 1 491,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 №325 (далі – Постанова №325). Відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядник коштів - управління, бере на себе зобов`язання та проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, що виділяються Міністерством фінансів України у розмірі встановленому Кабінетом Міністрів України в законі про державний бюджет. Також, заперечує щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, наявність зразкової справи тощо), недоцільні та не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба v вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). Просить у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.09.2019, користується пільгами, передбаченими Законом №3551-XII, у тому числі, є отримувачем щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

У 2021 році Управління виплатило позивачу як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1 491,00 грн.

25.10.2021 представник позивача звернувся до Управління із адвокатським запитом, у якому просив провести позивачу перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, а також надати довідку про облік та виплату.

На відповідний запит представника позивача листом №3225/ від 15.11.2021 Управління повідомило, що у відповідності до частини 4 статті 12 Закону №3551-XII в редакції, що діє на теперішній час, учасникам бойових дій надається виплата у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. На 2021 рік відповідно до Постанови №325 виплата разової грошової допомоги, учасникам бойових дій становить 1491,00 грн. Управління виконує функцію лише виплати допомоги, а не встановлює розмір цих виплат.

Не погодившись з нарахуванням та виплатою разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон №3551-XII. Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII (в редакції   Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI   (набрав чинності 01.01.2008) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008   у справі №1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України  (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Поряд із цим, правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Так, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, частиною 5 якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.09.2020, прийнятому у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, та спростовує твердження відповідача про те, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснюється у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, суд звертає увагу, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач як на підставу правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.

Так, на час виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV та Постанова №325.

Виходячи із визначених у частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1769 гривень.

Отже, відповідно до положень частини 5 статті 12 Закону №3551-XII розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій становить 8 845,00 грн. (1 769,00 грн. х 5).

Таким чином, виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1 491,00 грн. суперечить положенням статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, є протиправними.

Суд не приймає посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через не надходження коштів від головного розпорядника, з огляду на таке.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, та звертає увагу, що стягнення з відповідача недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у конкретно визначеній сумі можливе лише в разі, якщо такий розмір допомоги був нарахований, але протиправно не виплачений.

Разом з тим, за встановленими у даній справі обставинами, відповідачем не було проведено нарахування допомоги в повному обсязі, а тому належним способом поновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір».

У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 1000 грн. як витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано акт наданих послуг від 25.10.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер серії АР №1033091 від 01.12.2021.

Відповідно до акту наданих послуг від 25.10.2021, адвокатом було надано послуги: надання усної консультації, письмової консультації, складання позовної заяви; кількість 3, сума 1000 грн.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №810/2760/17.

В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

До матеріалів справи не надано документів, на підтвердження кількості витрачених годин, договору на надання правової допомоги, квитанцій на оплату послуг адвоката, розрахунків, належним чином складеного платіжного документу на перерахування суми коштів за надання правової допомоги, суду не надано жодного документу, який має посилання на адміністративну справу, в межах якої надавалась правова допомога тп повинні бути сплачені кошти.

При цьому, позовна заява не містить жодних посилань на неможливість подання доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення суду, як і не містить інформації про те, що такі докази будуть надані позивачем після ухвалення рішення суду.

Більш того, після отримання ухвали про відкриття спрощеного провадження, позивач також не надав до суду заяви про те, що будуть надані докази понесення витрат на правничу допомогу.

Досліджуючи надані позивачем документи, суд встановив, що останні не обумовлюють вартість юридичних послуг та порядок розрахунків за надані послуги в суді у даній справі.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 134, 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -


ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

          Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),

Відповідач – Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Михайла Грушевського, буд.10; код ЄДРПОУ 03193057).


Повне судове рішення складено 26.01.2022.


Суддя                                                                                          Б.В. Богатинський

 


 









Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація