ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.02.2022Справа № 910/19127/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ»

до «Моторного (транспортного) страхового бюро України»

про стягнення 10 040,14 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Пасічнюк С.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (далі - позивач, ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до «Моторного (транспортного) страхового бюро України» (далі - відповідач, «МТСБУ») про стягнення 10 040,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-01/2016 від 31.01.2016 та з огляду на положення підпункту п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у позивача виникло право звернення до «МТСБУ» про стягнення заборгованості за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів№ АІ/5680380. Оскільки відповідачем було частково виконано зобов`язання перед позивачем на суму 17 766,82 грн, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача «МТСБУ» 10 040,14 грн, з яких: 1 098,14 грн 3 % річних, 4 500,29 грн інфляційних втрат та 4 441,71 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 позовну заяву ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків позовної заяви.

10.12.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення, направлені до суду засобами поштового зв`язку 07.12.2021, надані на виконання вимог ухвали суду від 25.11.2021, з метою усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/19127/21 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/19127/21.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 про відкриття провадження у справі № 910/19127/21.

04.01.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що МТСБУ повністю виконало зобов`язання перед позивачем щодо відшкодування шкоди відповідно до пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» внаслідок ДТП 27.07.2015 за зобов`язаннями ліквідованого банкрута - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» за Полісом № АІ/5680380 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015. Відповідач також звертає увагу, що Договором про відступлення права вимоги від 25.01.2016 потерпіла особа не передавала право вимоги на пеню, інфляційні втрати та 3% річних. У відзиві відповідач також зазначає, що позивачем був пропущений строк позовної давності щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а тому у позові слід відмовити. У відзиві відповідач також просив зменшити витрати на правову допомогу позивача та розподілити судові витрати відповідно до ст. 134 ГПК України.

14.01.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності щодо пені, відповідно до якого відповідач просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені за Договором обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5680380, що був укладений ПрАТ «СК «Україна» в розмірі 4 441,71 грн.

20.01.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач виклав заперечення на відзив та просив суд позов задовольнити повністю в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності щодо пені, відповідь на відзив та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.09.2015 у справі № 761/24767/15-п встановлено, що 27.07.2015 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Mazda 626», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вулиці Дегтярівській в місті Києві не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем «Opel Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 . ОСОБА_1 порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху України. Під час дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдано матеріальної шкоди.

Згідно вказаної постанови ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Mazda 626», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» на підставі полісу № АІ/5680380.

Згідно Звіту № 142/07/14 про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ), складеного оцінювачем ОСОБА_3 30.07.2015, величина вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого КТЗ, з врахуванням допусків в межах яких відбулася оцінка, з врахуванням ПДВ 20% та інших загально державних податків і зборів (обов?язкових платежів), складає 21 25,98 грн (далі - звіт № 142/07/14 від 30.07.2015).

За твердженням позивача 10.11.2015 ОСОБА_2 подала до Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування.

25.01.2016 між ОСОБА_2 (цедент) та ФОП Шияном Денисом Сергійовичем (цесіонарій) був укладений Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування (далі - Договір цесії від 25.01.2016), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі ст. 512 - 519 Цивільного кодексу України, цедент відступив цесіонарію, а цесіонарій прийняв і зобов?язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв?язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля «Mazda 626», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов??язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015, номер полісу АІ/5680380, в страховій компанії ПрАТ «СК «Україна». Внаслідок укладання цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов?язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках (п. 1.2 Договору цесії від 25.01.2016).

31.01.2016 між ФОП Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (фактор, позивач) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-01/2016 (далі - Договір № 5/31-01/2016 від 31.01.2016), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, зокрема, з Договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 27.08.2015.

В силу цього Договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 Договору № 5/31-01/2016 від 31.01.2016).

Згідно п. 1.3 Договору № 5/31-01/2016 від 31.01.2016, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим Договором: загальна сума боргу 337 098,23 грн.

Пунктом 1.4 Договору № 5/31-01/2016 від 31.01.2016 передбачено, що зобов?язаною особою (боржником) відповідно до Додатку № 1 до цього Договору є страхова компанія ПрАТ «СК «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов`язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.

Отже, починаючи з 31.08.2015 кредитором у договірному зобов?язанні за Полісом № АІ/5680380 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015, яке виникло в результаті ДТП, є Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ».

Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», порушуючи умови Полісу № АІ/5680380 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015 не здійснило виплату грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».

19.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язанням яке виникло на підставі Полісу № АІ/5680380 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015.

19.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна» у справі № 910/842/18, в тому числі за зобов`язанням яке виникло на підставі Полісу № АІ/5680380 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ «СК «Україна» перед ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ», в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі Полісу № АІ/5680380 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015 у розмірі 27 806,96 грн, з яких: 17 766,82 грн - страхове відшкодування, 1 098,14 грн - 3% річних, 4 500,29 грн - інфляційні втрати, 4 441,71 грн - пеня.

Грошові вимоги ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» до ПрАТ «СК «Україна» у зобов`язанні, яке виникло на підставі Полісу № АІ/5680380 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду м.Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

У зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до МТСБУ із заявою від 09.09.2019, відповідно до якої просив здійснити регламентні виплати в розмірі 1 456 018,94 грн, до яких, зокрема, входять виплати по Полісу № АІ/5680380 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.06.2015 в розмірі 27 806,96 грн, з яких: 17 766,82 грн - страхове відшкодування, 1 098,14 грн - 3% річних, 4 500,29 грн - інфляційні втрати, 4 441,71 грн - пеня.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідач 23.09.2019 виплатив позивачу 17 766,82 грн як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27.07.2015 за участю транспортного засобу «Opel Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Позивач зазначає, що МТСБУ лише частково виконало зобов`язання за полісом № АІ/5680380 від 24.06.2015 та не виконало зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» на суму 10 040,14 грн, з яких: 1 098,14 грн 3 % річних, 4 500,29 грн інфляційних втрат та 4 441,71 грн пені, у зв`язку з чим 23.11.2021 позивача звернувся із позовом до Господарського суду міста Києва до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 10 040,14 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 9.1 статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати) (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 20.07.2020 по справі № 910/14293/19).

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов`язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.

У межах справи, що розглядається, суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» визнано кредитором ПрАТ «СК «Україна», в тому числі за зобов`язаннями 3% річних, інфляційних втрат, пені, що є предметом спору у цій справі.

В силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що встановлений у справі № 910/842/18 розмір грошової вимоги, що включає спірні нарахування, та обґрунтованість такої вимоги ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» до ПрАТ «СК «Україна», мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.

Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме, пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3% річних, інфляційні втрати, пеня), зокрема, визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Норми статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Натомість, спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.

Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов?язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.

При цьому преамбула статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику відповідно до статті 625 ЦК України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.

Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має місце перехід обов`язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.

При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 Договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-01/2016 від 31.01.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.

Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 у справі № 910/14293/19.

З огляду на встановлений факт переходу до відповідача обов`язку здійснити відшкодування суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Проте, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.

Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статей 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в ч. 1. вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача кредиторських вимог за договором № АІ/5680380, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме: 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов`язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

В той же час, згідно положень ст. 529 Цивільного кодексу України, сплата пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є різновидом неустойки, тому до цієї вимоги застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18, грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Україна» у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5680380, були визнані в повному обсязі, зокрема, в частині розміру страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат, пені, та внесені до реєстру кредиторів.

Судом встановлено, що на підставі заяви позивача від 09.09.2019 відповідачем було сплачено 23.09.2019 лише страхове відшкодування у розмірі 17 766,82 грн, інша частина зобов`язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені була залишена з боку МТСБУ без задоволення.

Враховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права, суд дійшов висновку висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» звернулось з даним позовом у межах загального строку позовної давності, а тому заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Водночас, спеціальний строк позовної давності тривалістю в один рік щодо вимоги про стягнення пені, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, сплив та про її застосування заявлено відповідачем у справі.

Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що позивач фактично дізнався про порушене право у вересні 2019, а з даним позовом звернувся до суду лише у 23.11.2021.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4 441,71 пені.

З приводу клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності щодо пені суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст.267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Аналогічну правову позицію визначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 903/664/20.

Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності таких умов: особа (позивач) навела поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надала суду докази, що підтверджують існування цих обставин; суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановив їх існування та дійшов висновку про їх об`єктивний характер і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, слід виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

У поданому клопотання позивач в якості поважних причини пропуску строку позовної давності зазначає:

1) відсутність судової практики в аналогічних правовідносинах, з огляду на що, позивач був позбавлений ефективного судового захисту;

2) велику кількість аналогічних позовних заяв до «Моторного (транспортного) страхового бюро України», з огляду на що, у позивача була відсутня об?єктивна можливість підготувати велику кількість позовних заяв в межах строку позовної давності при відсутності єдиної судової практики.

Проте, суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та врахувавши позиції обох сторін, дійшов висновку про те, що, наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності, не є поважними та обґрунтованими.

Суд звертає увагу на те, що саме лише клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними без його належного обґрунтування, а саме наведення конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, не є абсолютною та беззаперечною підставою для застосування судом приписів ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, клопотання позивача про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, підлягає залишенню без задоволення.

Суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 10 040,14 грн підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення 3% річних в розмірі 1 098,14 грн та інфляційних втрат на суму 4 500,29 грн інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог позивачу належить відмовити.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відхилені судом та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 270,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 1 265,76 грн покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

На підтвердження понесених витрат позивачем було подано Договір № 11/2020 від 26.10.2020 про надання професійної правничої допомоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (клієнт, позивач) та Адвокатом Терзі Олександром Сергійовичем (адвокат), Додаткову угоду № 1 від 26.10.2020 до Договору № 11/2020 від 26.10.2020 про надання професійної правничої допомоги, Акт надання послуг від 11.11.2021 на суму 5 000,00 грн, Детальний опис робіт (наданих послуг) до Акту надання послуг від 11.11.2021,

Проаналізувавши умови укладеного Договору № 11/2020 від 26.10.2020 про надання професійної правничої допомоги та Додаткової угоди № 1 від 26.10.2020, судом встановлено, що відповідно до п. 3.3 Договору оплата гонорару здійснюється шляхом його перерахування на поточний рахунок адвоката не пізніше п?яти робочих днів з моменту отримання клієнтом відповідного акту виконаних робіт, в якому вказано обсяг наданої адвокатом професійної правничої допомоги та розмір гонорару. Акт виконаних робіт може надсилатися клієнту електронною поштою або звичайною поштою на юридичну адресу клієнта. Гонорар сплачується на підставі акту виконаних робіт за результатами надання професійної правничої допомоги у відповідності до п. 3.3 Договору (п. 3 Додаткової угоди № 1 від 26.10.2020).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що наявні в матеріалах справи Акт надання послуг від 11.11.2021 на суму 5 000, 00 грн та Детальний опис робіт (наданих послуг) до нього, які підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, є належними доказами на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг з надання правової допомоги.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу позивача, у зв?язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва.

Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв??язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.

При цьому, відповідач не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 788,02 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з «Моторного (транспортного) страхового бюро України» (Україна, 02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (Україна, 36023, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10; ідентифікаційний код 37686922) 1 098,14 грн (одну тисячу дев?яносто вісім гривень 14 коп.) 3% річних, 4 500,29 грн (чотири тисячі п?ятсот гривень 29 коп.) інфляційних втрат, 1 265,76 грн (одну тисячу двісті шістдесят п?ять гривень 76 коп.) судового збору та 2 788,02 грн (дві тисячі сімсот вісімдесят вісім гривень 02 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 07.02.2022.

Суддя Оксана ГУМЕГА