Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 лютого 2011 р. Справа № 2а/0570/325/2011
час проголошення: 09 год. 55 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Михайлик А.С.,
суддів: Крилової М.М.,
Шинкарьової І.В.,
при секретарі судового засідання – Гончар О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду( 83052, м. Донецьк, вул. 50-ї гвардійської дивізії, 17) адміністративну справу за позовом ОСОБА_2
до Територіального управління Державної судової
адміністрації в Донецькій області
Державної судової адміністрації
Міністерства фінансів України
Державного казначейства України
третя особа Центрально-Міський районний суд м. Горлівки
Донецької області
про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по заробітній платі
за участю сторін:
від позивача: не з’явився
від першого відповідача: не з’явився
від другого відповідача: не з’явився
від третього відповідача: не з’явився
від четвертого відповідача: не з’явився
від третьої особи: не з’явився,
ОСОБА_2 (позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа: Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по заробітній платі.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що вона працює на посаді судді Центрально – Міського районного суду м. Горлівки. Цільовим та базовим законом, який регулює питання оплати праці суддів є Закон України «Про статус суддів», що встановлює гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне та соціальне забезпечення, у тому числі і гарантії щодо оплати праці. Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30 червня 2005 року підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадився. Позивач зазначає, що з грудня 2007 року по жовтень 2010 року включно їй обчислювалась та виплачувалась заробітна плата виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Крім того, позивач зазначає, що згідно ч. 2 ст. 44 вказаного Закону в редакції Закону України N 2534-III від 21 червня 2001 року розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, що набрала чинності 03 грудня 2007 року та постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2008 року, яка набрала чинності 19 серпня 2009 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 та пункт 4.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними.
Враховуючи наведені вище обставини, позивач зазначав, що на день звернення до суду є всі підстави для здійснення перерахунку заробітної плати у відповідності із положеннями статті 44 Закону України «Про статус суддів».
На підставі викладеного позивач просила суд визнати дії відповідача – Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області щодо не нарахування та несплати заробітної плати за період з грудня 2007 року по грудень 2009 року включно з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством у відповідний місяць року та з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року з розрахунку посадового окладу не меншому ніж 50% посадового окладу Голови Верховного Суду України неправомірними, стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області заборгованість по заробітній платі з грудня 2007 року по грудень 2009 року включно та з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року включно.
У судове засідання позивач не з’явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Перший відповідач (Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області) до суду представника не направив, про час, дату та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. 04 лютого 2011 року надав до суду заперечення, відповідно до яких не погоджувався з вимогами позивача виходячи з наступного. Наголошував на тому, що ТУ ДСА в Донецькій області не є належним відповідачем у даній справі з огляду на наступне. Державна судова адміністрація України свої повноваження здійснює безпосередньо та через територіальні управління державної судової адміністрації. ТУ ДСА в Донецькій області, як орган державної влади, зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Посилався на пункт 1 частини 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, відповідно до якого відповідач виконує функції розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. Статтею 8 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, а Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Отже, на підставі наведеного, відповідач –ТУ ДСА в Донецькій області зазначав, що відповідачем в будь-якому випадку щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі суддям є держава в особі Міністерства фінансів України та органів Державного казначейства України. Просив відмовити в задоволенні позову в частині позовних вимог, що стосуються ТУ ДСА в Донецькій області, розглянути справу без участі представника.
Другий відповідач, Державна судова адміністрація України, в судове засідання повноважного представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, заперечень до позовної заяви не надав, заяв про відкладення розгляду справи або будь-яких інших клопотань до суду не надав.
Третій відповідач, Міністерство фінансів України, в судове засідання повноважного представника не направив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. У запереченнях № 31-28030-06-26/2365 від 28 січня 2011 року, з посиланням на вимоги законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України «Про оплату праці», вважав за можливе здійснення виплат позивачеві відповідних сум лише у межах бюджетних асигнувань, передбачених Державним бюджетом України, виділених на оплату праці суддів, які були фактично здійсненні Державним казначейством України на 100% по відношенню до плану. Зазначав, що виходячи з того, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів, виділених для організації і діяльності судової влади та органом, відповідальним за фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та оплату праці суддів, мав розробити відповідні бюджетні запити до Міністерства фінансів України про виділення коштів з Державного бюджету. Приймаючи до уваги те, що завданням Міністерства фінансів України, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, є розроблення і проведення державної фінансової, бюджетної, податкової політики та розроблення проекту Державного бюджету України, міністерством на будь-якому етапі складання та розгляду проекту Державного бюджету України провадиться аналіз бюджетного запиту, наданого розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його мети, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів, за наслідками якого приймається рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету міністрів України. Враховуючи не передбачення Бюджетним кодексом України та Положенням про Міністерство фінансів України підстав для стягнення заборгованості із заробітної плати, третій відповідач просив відмовити позивачу в задоволення позовних вимог до Міністерства фінансів України. Наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду, передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України Окрім цього, просив розглянути справу за відсутністю представника Міністерства фінансів України.
Четвертий відповідач – Державне казначейство України в наданих запереченнях № 5-13/599-1709 від 01 лютого 2011 року, посилаючись на відсутність з його боку будь-яких неправомірних дій у межах спірних правовідносин, відсутність в нього статусу головного розпорядника бюджетних коштів та нездійснення ним будь-яких заходів щодо нарахування або перерахунку заробітної плати суддям зазначав про неможливість здійснення ним виплати заробітної плати позивачеві, оскільки зазначені функції віднесені до повноважень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на утримання судової влади. Звертав увагу суду на порушення позивачем строків звернення до суду із позовною заявою, передбачених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо Державного казначейства України та розглянути справу за відсутністю представника Державного казначейства України.
Представник третьої особи, Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області, в судове засідання повноважного представника не направив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. 10 лютого 2011 року через канцелярію Донецького окружного адміністративного суду надав до суду заяву про розгляд адміністративної справи без участі представника.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач – ОСОБА_2 працює на посаді судді Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області з 01 липня 2004 року, що підтверджується Указом Президента України про призначення суддів № 514/2004 від 11 травня 2004 року, Наказом № 476-к від 29 червня 2004 року та копією трудової книжки, копії яких наявні в матеріалах справи (арк. справи 9, 10-12, 13-17).
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі – Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з наявного в матеріалах справи розрахунку, наданого позивачем, сума основної заробітної плати (окладу) ОСОБА_2 з грудня 2007 року не змінювалася та становила 2490,00 грн. Зазначена обставина не заперечується сторонами у справі та не є спірною.
Тобто, відповідно до п. 4-1 та додатка 4 постанови Кабінету Міністрів України 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» перерахунок посадового окладу позивачу у 2010 році не провадився.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
За змістом наданого позову позовні вимоги сформовані до декількох відповідачів, проте в резолютивній частині позивач просить визнати дії щодо не нарахування та несплати заробітної плати за період з грудня 2007 року по грудень 2009 року включно з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством у відповідний місяць року та з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року з розрахунку посадового окладу не меншому ніж 50% посадового окладу Голови Верховного Суду України неправомірними та стягнути заборгованість по заробітній платі з грудня 2007 року по грудень 2009 року включно та з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року включно лише з другого відповідача – Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області. Отже, з врахуванням приписів статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає заявлені позовні вимоги в межах наданої позовної заяви.
Виходячи з наведеного, проблемою даного спору є правомірність дій другого відповідача щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.
Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб’єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.
Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З врахуванням того, що позивач працює на посаді судді Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов’язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3 ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивач наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів районних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад судді Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4.1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 4.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009), що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 КАС України, є обов’язковою для виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року. Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.
Враховуючи те, що предметом позову позивач визначив неправомірні дії ТУ ДСА в Донецькій області, колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «неправомірні дії суб’єкта владних повноважень». Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, враховуючи норми п.1 ч.2 ст. 17 КАС України, неправомірні дії суб'єкта владних повноважень проявляється у активній поведінці, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, відповідачем – Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області, виконувались покладені на нього обов’язки щодо направлення бюджетних запитів до Верховної ради України. Крім того, в матеріалах справи міститься лист Державної судової адміністрації України № 17-6011/10 від 07.09.2010 року, з якого вбачається що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області надсилались штатні розписи місцевих судів Донецької області та були отримані відповіді щодо відсутності правових підстав для збільшення посадових окладів суддям.
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання дій відповідача – Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області щодо не нарахування та несплати заробітної плати такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_2 про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області заборгованість по заробітній платі з грудня 2007 року по грудень 2009 року включно та з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року включно суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Проект Державного бюджету України складається Міністерством фінансів України, яке займає центральне місце у складанні проекту Державного бюджету України. За складання проекту відповідає особисто Міністр фінансів України.
Статтями 32 – 37 Бюджетного кодексу України на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, визначення на підставі основних макропоказників економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміні та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Відповідно до статті 111 Бюджетного кодексу України, Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.
Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р. № 1837, яким затверджені права, обов’язки та функції міністерства.
Згідно із зазначеним Положенням, Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю.
Суд зазначає, що Мінфін відповідно до приписів зазначеного положення та Бюджетного кодексу України не є учасником бюджетного процесу щодо нарахування та виплати заробітної плати.
Згідно із пунктів 1, 2 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009р. № 14, ДСА України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно із нормами статті 126 Закону України “Про судоустрій України”, ДСА готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів. Згідно приписів статті 58 Бюджетного кодексу України, ДСА України є розпорядником коштів, і тому організовує розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке, в свою чергу, за результатами аналізу приймає рішення щодо включення бюджетного запиту до пропозицій проекту Державного бюджету, готує проект Закону України про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 2.5. Інструкції про складання і виконання розпису Державного бюджету України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002р. № 57, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.02.2002р. за № 86/6374, Мінфін визначає головним розпорядникам помісячні обсяги асигнувань загального фонду в розрізі бюджетних програм або в цілому головному розпоряднику за тими бюджетними програмами, які належать до компетенції відповідного структурного підрозділу, та разом із лімітними довідками надають їх Департаменту державного бюджету Мінфіну, який зводить отримані помісячні обсяги асигнувань загального фонду, складає узагальнену лімітну довідку за кожним головним розпорядником з визначенням помісячних обсягів асигнувань головному розпоряднику в цілому та доводить усі лімітні довідки до кожного головного розпорядника.
Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань загального фонду бюджету та подають відповідним структурним підрозділам Мінфіну зведені проекти цих документів для перевірки їх відповідності показникам лімітних довідок.
З аналізу наведених норм вбачається, що функція Мінфіну полягає у доведенні до головних розпорядників, у тому числі до ДСА України лімітних довідок про бюджетні асигнування. Лімітні довідки доводяться у тижневий строк після опублікування Закону “Про Державний бюджет України”. Після одержання лімітних довідок ДСА України подає Мінфіну уточнені проекти зведених кошторисів і зведених планів асигнувань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 49 Бюджетного кодексу України, державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України.
Згідно із статтею 20 Бюджетного кодексу України, учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями, якими є Міністерство фінансів України та ДСА України.
З урахуванням норм бюджетного законодавства, суд зазначає, що ДСА України не здійснює фінансування заробітної плати окремо кожного судді. Згідно довідки ТУ ДСА України, розрахунок заробітної плати позивачу за період з грудня 2007 року по грудень 2009 року здійснювався з дотриманням розмірів, наведених додатком № 6 до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року.
Водночас, суд зазначає, що позивач не наділений бюджетними повноваженнями, отже не є учасником бюджетного процесу, тому вимоги позивача до ТУ ДСА в Донецькій області та ДСА України є безпідставними.
Згідно із статтею 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів. Порядок виконання Державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів Державного бюджету, затверджений наказом Державного казначейства України від 25.05.2004р. № 89.
Суд зазначає, що зобов’язаною особою перед позивачем є держава, джерелом виплати коштів - Державний бюджет України. Тобто, в межах спірних відносин стягнення недоотриманих коштів можливе безпосередньо з Державного бюджету України, а не з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, як визначив позивач у позовній заяві.
З матеріалів справи вбачається, що заробітна плата позивачу не нараховувалась, у зв’язку з чим не доплачувалась. Не нарахування відбулось внаслідок не застосування норм частини 2 статті 44 Закону України “Про статус суддів”.
Нарахування заробітної плати судді здійснюється Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області, яке є розпорядником бюджетних коштів другого рівня. Фінансування суду загальної юрисдикції, який є бюджетною установою, знаходиться в площині бюджетних відносин.
Враховуючи те, що позивач не є учасником бюджетного процесу і в межах спірних правовідносин повинні застосовуватись норми частини 2 статті 44 Закону України “Про статус суддів”, суд приходить до висновку, що даний спір обмежується відносинами лише публічної служби і обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає пункту 2 частини 4 статті 105 КАС України, тому позовні вимоги до ТУ ДСА України в Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі з грудня 2007 року по грудень 2009 року включно та з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року включно є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Суд не погоджується з клопотанням відповідачів про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов’язкових виплат відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст. 233 КЗпП).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений ч. 1 ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа: Центрально – Міський районний суд м. Горлівки Донецької області про визнання дій відповідача – Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області щодо не нарахування та несплати заробітної плати за період з грудня 2007 року по грудень 2009 року включно з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством у відповідний місяць року та з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року з розрахунку посадового окладу не меншому ніж 50% посадового окладу Голови Верховного Суду України неправомірними, стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області заборгованість по заробітній платі з грудня 2007 року по грудень 2009 року включно та з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року включно відмовити у повному обсязі.
Вступну та резолютивну частину постанови проголошено в судовому засіданні 11 лютого 2011 року.
Постанова виготовлена в повному обсязі 16 лютого 2011 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Михайлик А.С.
Судді
Крилова М.М.
Шинкарьова І.В.