АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-590/2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Полянчук Б.І.
Суддя-доповідач Кочеткова І.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2011 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Денисенко Т.С.,
при секретарі Винник І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про розірвання договору, стягнення авансу, пені, моральної шкоди, витребування майна, визнання недійсними умов договору, за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення суми,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи неодноразово доповнювали і уточнювали.
Зазначали, що являються співвласниками автомобіля МАЗ 504 А, 1971 року випуску, вартістю 25 000 грн.
9 грудня 2005 року ОСОБА_3 передала приватному підприємцю ОСОБА_5 автомобіль для ремонту і пофарбування кабіни, сплативши передоплату у розмірі 510 грн. при оформленні замовлення, а згодом на вимогу відповідача у червні 2006 року –400 грн., і у листопаді 2006 року –ще 750 грн.
Посилаючись на те, що відповідач неякісно виконав ремонтні роботи на суму, яка значно перевищує обумовлену договором ціну, відмовляється повернути автомобіль і вимагає відшкодування понесених ним витрат на придбання ремонтних матеріалів і фарби, просили розірвати договір і зобов’язати відповідача передати їм автомобіль в справному і придатному для використання стані або стягнути його вартість у сумі 25 000 грн., стягнути сплачені за договором кошти в загальній сумі 1660 грн., пеню за несвоєчасно виконані роботи у розмірі 24 090 грн., 15 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також визнати недійсними окремі умови договору.
Заперечуючи проти позову, у грудні 2006 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом , який неодноразово доповнював і уточнював, і просив стягнути з ОСОБА_3 вартість несплачених виконаних робіт і витрати на придбання ремонтних матеріалів і фарби на загальну суму 1 488 грн., а також 17 480 грн. за зберігання транспортного засобу на автомайдані СТО за період з 2 червня 2006 року по 22 жовтня 2008 року.
Відповідач зазначав, що при оформленні договору з ОСОБА_3 неможливо було визначити вартість запчастин і кількість матеріалів, необхідних для надання послуг, а тому в замовленні ця сума не була зазначена, що не суперечить Правилам надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів.
Дата закінчення ремонтних робіт кабіни сторонами не узгоджувалась, так як на прохання замовника її водії проводили інші ремонтні роботи цього ж автомобіля, в тому числі по заміні електропроводки в кабіні, ремонту двигуна, тощо.
Під час ремонту кабіни були виконані роботи на загальну суму 2 100 грн. і використано запчастин і матеріалів на загальну суму 1048 грн.
01.06.2006 року ОСОБА_3 був виставлений рахунок-фактура на суму 3 148 грн., проте остання відмовилась підписати акт здачі-прийому виконаних робіт, хоча ніяких претензій стосовно їх якості не заявляла.
07 червня і 3 листопада 2006 року ОСОБА_3 сплатила відповідно 400 грн. і 750 грн., а решту суми оплатити відмовилась.
Посилаючись на зазначені обставини, просив про задоволення зустрічного позову.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 жовтня 2010 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнані частково недійсними умови договору побутового підряду від 09.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_3 і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, а саме:
пункт 3, за яким присутність клієнта в майстерні під час проведення робіт збільшує вартість робіт на 50 %;
пункт 5, яким передбачені умови зберігання транспортного засобу на станції технічного обслуговування після повідомлення замовника про виконання робіт і розмір оплати за таке зберігання.
Витребуваний у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 автомобіль МАЗ 504, державний номер НОМЕР_1 та зобов'язано останнього повернути вказаний автомобіль ОСОБА_3, ОСОБА_4 у справному, придатному для використання та робочому стані в місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили.
Решта позовних вимог і зустрічний позов залишені без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зазначають, що суд безпідставно відмовив їм у розірванні договору, так як відповідач не мав ліцензії на проведення ремонтних робіт. Апелянти вважають недоведеним факт придбання матеріалів і виконання приватним підприємцем робіт з ремонту і пофарбуванню автомобіля на загальну суму 3148 грн. Крім того, апелянти не згодні, що суд відмовив їм у відшкодуванні моральної шкоди і стягненні пені за прострочення виконання ремонтних робіт.
Відповідач судове рішення не оскаржував, проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
За змістом ст.872 ЦК України підставами для розірвання договору побутового підряду являються істотні відступи підрядником від умов договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника.
Відповідно до ст.1 п.12, ст.10 Закону України „Про захист прав споживачів” підставою для розірвання договору про виконання робіт являється наявність в роботі істотних недоліків. Недолік визнається істотним у разі, якщо він робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: він взагалі не може бути усунутий; його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
Встановлено, що 9 грудня 2005 року сторони уклали договір побутового підряду, за умовами якого відповідач зобов’язався провести ремонт і пофарбування кабіни належного відповідачам автомобіля МАЗ-504. Без згоди замовника узгоджено проведення робіт на суму, що не перевищує 2 200 грн. Умови щодо придбання запчастин і необхідних для ремонту матеріалів в замовленні на обслуговування не зазначені (том1: а.с.9).
Сторони не оспорювали в судовому засіданні тієї обставини, що всі роботи з ремонту і пофарбуванню кабіни виконувались із матеріалів відповідача –приватного підприємця ОСОБА_5
При укладанні договору –9 грудня 2005 року споживач сплатила виконавцеві 510 грн., 7 червня 2006 року –400 грн., 3 листопада 2006 року –750 грн. (том1: а.с.9, 20, 21).
Відповідно до рахунку-фактури від 1 червня 2006 року відповідачем виконані роботи з ремонту і пофарбуванню кабіни на суму 2100 грн., використані матеріали на суму 1048 грн. (том1: а.с.46-47).
Факт придбання відповідачем матеріалів і їх вартість підтверджується відповідними накладними, нарядами-замовленнями, закупівельними актами (том2:а.с.21, 204, 206).
Із протоколу огляду транспортного засобу від 15 серпня 2006 року №1, складеного автотоварознавцем ОСОБА_6, вбачається, що в автомобілі МАЗ-504 А проведені роботи з пофарбування кабіни, ремонту дверей, підніжок, крил, підлоги, виготовленню повітрезбірника, реконструкція системи опалення, тощо. Проте вказані роботи мають недоліки: частково відпорота оббивка стелі, зварювальні роботи в деяких місцях недостатньо відрехтовані, на дверях плями від фарби, не встановлені сидіння, тощо (том1: а.с.49-52).
Аналіз фактичних обставин свідчить про те, що при ремонті автомобіля приватний підприємець використовував свої матеріали, недоліки в ремонті кабіни автомобіля не являються істотними в розумінні ст.1 п. 12 Закону України „Про захист прав споживачів”, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачам у розірванні договору побутового підряду.
Посилання апелянтів на відсутність у приватного підприємця дозволу на виконання ремонтних робіт як на підставу для розірвання договору безпідставні і не ґрунтуються на законі. Відповідно до витягу із єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач з 14 січня 2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець з технічного обслуговування та ремонту автомобілів (том 2: а.с.227-228).
Судом обґрунтовано залишені без задоволення вимоги споживачів про стягнення пені за прострочення виконання ремонтних робіт за період з 28 грудня 2005 року до 28 грудня 2006 року.
Відповідно до ст. 856 ЦК України підрядник вправі притримати результат роботи, якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв’язку з виконанням договору підряду.
Із замовлення на обслуговування вбачається, що термін виконання ремонтних робіт сторонами при укладанні договору не обговорювався (том 1:а.с.9).
Відповідно до платіжних документів часткова оплата виконаних робіт проводилась ОСОБА_3 не після перебігу двох тижнів, протягом яких, на думку останньої, повинні були виконані роботи (28 грудня 2005 року), а значно пізніше –у червні і у листопаді 2006 року (том 1: а.с. 20, 21).
Заперечуючи проти позову про стягнення пені, приватний підприємець зазначав, що після виконання замовлених ОСОБА_3 робіт на території станції технічного обслуговування на прохання останньої в липні 2006 року інші спеціалісти, які не являються працівниками СТО, проводили ремонт електрообладнання автомобіля.
Вказані пояснення відповідача об’єктивно підтверджуються зібраними у справі письмовими доказами: заявою ОСОБА_7 від 12.07.2006 на ім’я начальника СТО ОСОБА_5 з проханням допустити до ремонту автомобіля автоелектрика ПП ОСОБА_8 ; поясненнями ОСОБА_8 від 06.07.2006р.; постановами про відмову у порушенні кримінальної справи, тощо (том2:а.с.62-63; 67, 73-74, 131, 134).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені, а тому доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи безпідставні.
Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи апелянтів про порушення судом норм матеріального права при залишенні без задоволення їх вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки ст.4 ч.1 п. 5 Закону України „Про захист прав споживачів” передбачено відшкодування такої шкоди тільки у випадку заподіяння її небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією.
На спірні правовідносини зазначена норма права не розповсюджується.
Хронічне захворювання позивача ОСОБА_7, з приводу якого він перебуває на диспансерному обліку у лікаря-невропатолога і визнаний інвалідом третьої групи, не являється достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, які являються безумовною підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 жовтня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: