Справа №2а-223/11/0114

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 лютого 2011 року                Нижньогірський районний суд АР Крим в складі:   

головуючої  судді                 -   Бриндя М.А.

при секретарі                        -   Коваленко Т.І

розглянувши у порядку письмового провадження у смт. Нижньогірський адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі АР Крим про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну соціальну допомогу як дитині війни за 2008-2009р.р. та її стягнення,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2008-2009 роки у сумі 1958,70 грн. та її стягнення.

Позов мотивований тим, що позивач має статус дитини війни, у відповідності з Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, йому щомісячно з 01.01.2006 року повинна виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але було виплачено не у повному обсязі., також просить відновити строк для звернення за захистом своїх прав, свобод та інтересів, оскільки його було пропущено з поважної причини, так як про факт порушення його правв  стало відомо лише після  висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації, зв’язку з чим просять стягнути заборгованість у сумі 1958,70 грн. за період 2008-2009р. та забезпечити її виплату в подальшому.

          Позивач у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі і у письмовому провадженні і з зазначенням про підтримку позовних вимог на підставі викладених у ньому мотивах.

          Представник відповідача у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі і у письмовому провадженні, а також відгук у якому зазначено, що позовні вимоги не визнають мотивуючи тим, що позивач має статус дитини війни, але мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, застосовується, виключно для встановлення розміру пенсій, призначених згідно вказаного Закону, крім того, для надбавок до пенсії по іншим нормативним актам поняття „мінімальна пенсія за віком” не застосовується; фінансування виплат здійснюється з державного Бюджету України, ПФУ реалізацію нормативних розпоряджень і пенсійних програм здійснює шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибуткових частин бюджету Пенсійного фонду України, також на момент звернення до суду не був визначений механізм розрахунку  підвищення пенсій, передбачених ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, в зв’язку з чим відсутні підстави відносно зобов’язання управління провести перерахунок пенсії та забезпечити виплату,  також просять врахувати пропущення позивачем строку для звернення до суду.

Відповідно до ч.3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

          Дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов обґрунтованим і підлягаючим частковому задоволенню із наступних підстав.

          Відповідно до ст.. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

          Як вбачається з матеріалів справи позивач народився 06 липня 1944 року,  є пенсіонером за віком та має статус дитини війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, що не спростовується у письмових запереченнях відповідача та підтверджується посвідченням НОМЕР_1.

           При таких обставинах, виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом.

          Так ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла у 2008-2009 роках, було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії  за віком.

          Судом встановлено, що відповідач не нараховує державну соціальну допомогу, що повинна виплачуватися позивачеві замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, посилаючись на норми законів України Про Державний Бюджет України відповідного року, яким зупиняється дія ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

          Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод, у тому числі і для дітей війни.

          Згідно із ч.3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

          Пунктом 17 ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Однак Законом України від 19.01.2006 року № 3367-1У „Про внесення змін до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік пункт 17 ст. 77 виключено та ст.. 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим ст.. 5 Закону України  „Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 02 квітня 2006 року. Тобто з 02 квітня 2006р ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. КМУ протягом 2006 року рішення на виконання вимог ст.. 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” не приймалися.

Частиною другою ст.. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.п. 6 п.2.2 розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.03.2008 року за № 209/14900, саме на територіальні управління пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового  утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов’язаний відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, ст.. 58 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги позивачу є Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі АР Крим.

Посилання відповідача на ч. 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” щодо її застосування виключно для визначення розміру пенсії, призначених Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття „мінімальна пенсія за віком” не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 р № 08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в Закону України  про Державний Бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 цієї статті визначення розміру мінімальної пенсії за віком.

Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів за забезпечення виплат допомоги у розмірі, передбаченому Законом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови у позові, так як відповідач є органом, який зобов’язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених суд допомоги у встановлених законом розмірах.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.. 27 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.2 ст. 71 КАС України  в адміністративних справах обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на донарахування недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитина війни  з дня визнання Конституційним судом України  неконституційними відповідних норм законів України Про державний бюджет України на відповідний рік, а доводи відповідача щодо відсутності механізму та невизначеності, органом, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку слід нараховувати та виплачувати вказану категорію соціальних гарантій, є безпідставними.

          Відповідно до ст.. 99 КАС України (2055р.) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

 Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 ст. 100 КАС України (2005р.), згідно якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У позовні заяві позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

Разом з тим встановлено, що Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України 2008 року, № 38, 06.06.2008 року

Таким чином, позивач  повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за  2008 роки порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України.   

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Таким чином, із 01 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у редакції цього Закону від 18.11.2004 року № 2195-1У, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.

Положення ст..6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” щодо виплати щомісячної держаної допомоги як дитині війни в 2009 р. не конституційними визнані не були, не скасовані та не змінені, тому є чинними.

Порушення прав осіб у майбутньому не може вважатися предметом судового захисту у розумінні статті 2 КАС України, згідно якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, у зв’язку з чим суд не знаходить правових підстав для задоволення позову в частині вимог про зобов’язання відповідача здійснювати виплату щомісячної державної допомоги у подальшому.

Відповідач у запереченнях наполягає на застосуванні наслідків пропущення позивачем строків звернення до суду.

Адміністративний позов поданий позивачем до суду  02.12.2009 року.

 Виходячи із наведеного суд не може визнати поважною причину пропуску строку звернення до суду, оскільки в порушенні вимог ч.1 ст. 71 КАС України не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заява, а дані позивачем письмові пояснення не є належними та допустимими доказами в розумінні ч.1 ст. 70 КАС України за період з 01.01.2008 року по 01.12.2008 рік.

На підставі наведених вище доводів, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченого статтею 6 Закона України „Про соціальний захист дітей війни”, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого частиною першою статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 02 грудня 2008 року (в межах строку звернення до суду) по 22 лютого 2011 року (день прийняття рішення судом першої інстанції) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України № 2195-IV в сумі 3291,28 грн.., згідно наступного розрахунку:

з 02 грудня 2008 року по жовтня 2009 року: - ((498 х 20%) : 31 х 30) + ((498 х 20%) х 10) = 1092,38 грн.;

з листопада 2009 року по грудень 2009 року: - 114,60 грн. (573 х 20%) х 2 = 229,20 грн.;

з січня 2010 року по березень 2010 року: - 139 грн.. (695 х 20 %) х 3 = 417 грн;

з квітня 2010 року по червень 2010 року: - 141,20 грн.. (706 х 20 %) х 3 = 423,60 грн.;

з липня 2010 року по вересень 2010 року: - 141,80 грн.. (709 х 20 %) х 3= 425,40 грн;

з жовтня 2010 року по листопад 2010 року:  - 144,60 грн.. (723 х 20 %) х 2 = 289,20 грн.;

за грудень 2010 року: - 146,80 грн.. (734 х 20 %);

з січня 2011 року по 22 лютого 2011 року:  (750 х 20 %) + ((750 х 20%) : 28 х 22) = 267,70 грн;

1092,38 + 229,20 + 417 + 423,60 + 425,40 + 289,20 + 146,80 + 267,70 = 3291,28 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11,158-163, КАС України,

п о с т а н о в и в :

          Позов задовольнити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі АР Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 02 грудня 2008 року по 22 лютого 2011 року в сумі 3291,28 грн.. з урахуванням виплаченого.

В решті позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до адміністративного суду апеляційної інстанції через Нижньогірський районний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його отримання.

Головуючий: