ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2011 року Справа № 2а/0370/479/11
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В.В.,
при секретарі судового засідання Іванчуку О.В.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача Лєлікова Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області про визнання протиправними дій та скасування вимог про сплату боргу № Ф-294 від 29.10.2010 року та № Ф-294-У від 21.12.2010 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області про визнання протиправними дій та скасування вимог про сплату боргу № Ф-294 від 29.10.2010 року та № Ф-294-У від 21.12.2010 року.
Обґрунтовую чи позовні вимоги тим, що вона є пенсіонером за віком та суб'єктом підприєм ницької діяльності, платником фіксованого податку. В жовтні 2010 року отримала повідомлення з УПФ України в м. Луцьку про сплату страхових внесків (збору). 21.10.2010 року нею було надіслано заяву про відмову від доплати до пенсії по підприємницькій діяльності, оскільки вона вже отримує пенсію за віком, як мати дитини-інваліда. 27.11.2010 року отримала від відповідача вимогу про сплату боргу від 29.10.2010 ро ку № Ф-294. 29 січня 2011 року з Першого відділу Державної виконавчої служби надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження № 23838854 від 17.01.2011 року по виконанню вимоги про сплату боргу № 294-У від 21.12.2010 року. 04.02.2011 року нею було подано заяву до УПФ України в м. Луцьку про скасування вище вказаної вимоги про сплату боргу та подано скаргу до Начальника Першого відділу ДВС Луцького МУЮ на неправо мірні дії державного виконавця. 14.02.2011 року вищевказане виконавче провадження скасовано.
Отже вимога Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків на загально обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 884,46 грн. станом на 20.10.2010 року є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Крім цього вважає, що вимоги про сплату боргу не відповідають іншим вимогам чинного законодавства, а саме : Конституції України, Указам Президента України від 12 травня № 456/98 «Про державну підтримку малого підприємництва» та від 03 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-ХII, Господарському кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, а отже є такою, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача. Відповідно до підпункту 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону-№ 1058 ФОП, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту, та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадження ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом, у фіксованому розмірі. Вимога відповідача додатково сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду України суперечить абзацу 8 частини 1 статті 19 Закону № 1058 та абзацу 3 пункту 6 частини 1 Указу № 727/98.
Просить суд визнати незаконними вимоги УПФ України в м. Луцьку про сплату боргу № Ф-294 від 29.10.2010 року та № Ф-294-У від 21.12.2010 року та визнати дії УПФ України в м. Луцьку по вимаганню сплатити додаткові суми страхових внесків за 2010 рік неправомірними.
В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримала, з підстав викладених в позовній заяві. Просить суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, в наданих суду письмових запереченнях та усних поясненнях посилається на те, що позивачу на законних підставах винесено вимогу про сплату боргу. Вважає, що вимога про сплату боргу № Ф-294 від 29.10.2010 року винесено на законних підставах незалежно від сплати єдиного податку позивач повинен, оскільки позивач є фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності, яка обрала особливий спосіб оподаткування (фіксований податок). Крім того зазначає, що пенсія позивачу була призначена за віком, а не довічну пенсію. Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. При винесенні узгодженої вимоги № Ф-294-У від 21.12.2010 року в графі 4 допущено помилку в даті набрання чинності вимоги про сплату боргу. Просить суд відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 ч. 1 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.
Згідно ст.17 ч. 1 КАС України компетенція адміністративних судів поширюються на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем Виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області 19.05.2004 року, що стверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1, з 20.05.2004 року зареєстрована, як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в УПФ України в м. Луцьку. Обрала особливий спосіб оподаткування – фіксований податок на 2010 рік.
Статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 1 вказаного Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010 року (надалі Закон України № 2461-VI) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Суд не погоджується, з твердженням позивача, що вищевказаний Закон повинен застосовуватись з 01.01.2012 року, оскільки Закон України № 2461-VI від 08.07.2010 року набрав чинності з моменту його опублікування, а саме з 17.07.2010 року
Статтею 15 Закону України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі Закон України № 1058-ІV) визначено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до ст.14 вищевказаного закону страхувальниками є: застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.
Пунктом 3 ст.11 цього Закону передбачено,що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Статтею 5 даного закону регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватись лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечать. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Суд не приймає посилання позивача на ту обставину, що оскільки вона є пенсіонером за віком то її участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування припинилась, оскільки з аналізу наведених вище норм Закону України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування» також можна зробити висновок, що обов'язковість сплати збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування не пов'язується із статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР, яким разом із Законами № 1058-ІV та 2461-VI не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
29.10.2010 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Луцьку винесено вимогу № Ф-294 про сплату боргу зі сплати страхових внесків в розмірі 884,46 грн.
Відповідно до п.8.1 Постанови правління Пенсійного фонду України «Про затверд ження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» від 19 грудня 2003 року № 21-1 (надалі - Інструкція) стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій.
Пунктом 8.3 вищевказаної Інструкції передбачено, що вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно копії поштового рекомендованого відправлення вбачається, що позивач отримала вищевказану вимогу 27.11.2010 року.
Суд не погоджується з твердженням позивача, що відповідачем повинно було бути проведено документальну перевірку, і даний акт разом з вимогою про сплату боргу повинен їй бути надісланий, оскільки відповідно до п.6 ст.20 Закону України № 1058-ІV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.
Підпунктом 2 п.8 розділу XV Прикінцевих положень вище вказаного закону визначено, що суб’єкти підприємницької діяльності сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених Законом № 1058-IV та в розмірах передбачених для платників збору Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску.
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати у 2010 році, мінімальний страховий внесок для зазначених вище осіб становив у липні-вересні – 294,32 грн.
Отже позивач повинна була сплатити страхові внески за липень-вересень 2010 року до 20 жовтня 2010 року.
Судом встановлено, що позивачем станом на 29.10.2010 року страхові внески до УПФ України у м. Луцьку за вищевказаний період не сплачені.
Суми несплачених страхових внесків стягуються у порядку, встановлених ст.106 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».
Отже, вимога відповідача про сплату боргу № Ф-294 від 29.10.2010 року винесена на законних підставах відповідно до вимог Закону України № 1058-ІV.
Пунктом 8.8 Інструкції передбачено, що у разі, якщо страхувальник, який одержав вимогу і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, орган Пенсійного фонду звертається у встановленому законом порядку і подає вимогу до відповідного органу державної виконавчої служби, у якій зазначає суму боргу за даними карток особових рахунків платників на дату подання. До сум боргу, що подаються до органів державної виконавчої служби за даними карток особових рахунків платників, включаються також суми, узгоджених з платником, але не сплачених у встановлений термін, фінансових санкцій (штрафів) та пені.
21.12.2010 року Управлінням пенсійного фонду України у м. Луцьку, в зв’язку з несплатою позивачем зазначену у вимозі від 29.10.2010 року суму, винесено вимогу № Ф-294-У.
З матеріалів справи вбачається, що вищевказана вимога була направлена до ВДВС, державним виконавцем 17.01.2011 року було відкрито виконавче провадження, однак постановою начальника першого ВДВС Луцького МУЮ від 14.02.2011 року вищевказана постанова була скасована та 16.02.2011 року відмовлено в прийняті до провадження виконавчого документа вимогу № Ф-294-У.
Суд вважає, що дана вимога підлягає скасуванню, оскільки вищевказана вимога винесена 21.12.2010 року, а дата набрання чинності вданій вимозі зазначено – 10.12.2010 року, тобто за одинадцять днів до дня її винесення, що є порушенням вищевказаної Інструкції.
Суд не погоджується з позицією позивача, що вимога про сплату боргу направлена їй пенсійним фондом, як платнику фіксованого податку суперечить Конституції України, Указам Президента України від 12 травня № 456/98 «Про державну підтримку малого підприємництва» та від 03 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-ХII, Господарському кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, оскільки зазначені нормативно - правові акти регулюють питання оподаткування, а отже дане посилання є помилковим.
Указ Президента України від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» в редакції Указу Президента України від 28.06.1999 року № 746/99 передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Державного бюджету України - 20 %; до місцевого бюджету - 23 %; до Пенсійного фонду України - 42 %; на обов'язкове соціальне страхування - 15 % (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 %) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням. При цьому суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, вказаним вище Указом Президента України регулюються відносини пов'язані зі сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування.
Стаття 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» встановлює пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суб'єкта малого підприємництва тільки в сфері його підприємницької діяльності. Визначення поняття «підприємницька діяльність» дається у статті 42 Господарського кодексу України. За змістом цієї норми права, підприємницька діяльність - це безпосередня самостійна систематична, на власний ризик, діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.
Отже, суд приходить до висновку, що вказаний спір по даній справі не підпадає під правовідносини, що регулюються Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а є об'єктом регулювання іншого правового акту - Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Названий же Закон не встановлює такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування.
Керуючись змістом наведених вище норм, суд вважає, що з моменту набрання чинності вказаних Законів України № 1058-ІV та внесенням змін Законом 2461-VI позивач є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та має сплачувати таки внески в порядку, в розмірі та у спосіб визначений саме Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Даний висновок судом зроблено, виходячи з того, що згідно імперативних положень ч. 2 ст. 5 даного Закону, виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Крім того, як вже зазначалось, положеннями даного закону встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. В це же час Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» являє собою нормативний акт, який поширює свою дію на податкові відносини. Отже, посилання позивача на те, що Указ Президента підлягає застосуванню до правовідносин щодо сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є необґрунтованим.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованого винесення вимоги про сплату боргу зі сплати страхових внесків № Ф-294-У від 21.12.2010 року.
Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підстави, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Зважаючи на вище викладене, Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку Волинської області при винесенні вимоги про сплату боргу зі сплати страхових внесків № Ф-294-У від 21.12.2010 року, діяло не в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» від 19.12.2003 року № 21-1, з використанням цих повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а отже дана вимога визнається судом протиправною та підлягає скасуванню відповідно до вимог ч.2 ст.162 КАС України.
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст.11,17,94,158,160,162,163,186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати вимогу управління пенсійного фонду України в м. Луцьку про сплату боргу № Ф-294-У від 21.12.2010 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 1 гривню 70 копійок судових витрат по справі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 09 березня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий
Суддя В.В.Мачульський