Судове рішення #13769611

  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


18 лютого 2011 року    Справа № 2а/0370/216/11


Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Денисюка Р.С.,  

при секретарі судового засідання Грушецькому П.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1  звернувся до суду із позовом до Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця.   

          Даний позов мотивовано тим, що 25.02.2010 року співробітниками ВДАІ на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 430 грн. та 260 грн. за адмінправопорушення. Копії постанов по справі про адміністративне правопорушення йому не вручали.

17 січня 2011 року ОСОБА_1 стало відомо, що на виконанні у ВДВС Любешівського РУЮ є постанова № 064640 від 25.02.2010 року про стягнення з нього штрафу в сумі 520 грн. та про стягнення 860 грн. згідно постанови № 108176 від 25.02.2010 року. Крім того, про стягнення з позивача витрат на вчинення виконавчих дій в сумі 27 грн. по кожній постанові та 86 грн. і 52 грн. по стягненню виконавчого збору.

З діями державного виконавця Михальчук В.І. не погоджується, із наступних підстав.

Від співробітників ВДВС Любешівського РУЮ на адресу позивача не надходило ні повідомлень, ні копій постанов про стягнення штрафів, витрат на проведення виконавчих дій та про сплату виконавчого збору, що підтверджується довідкою Любешівського ЦОС № 2.

Також не згідний з постановами ВДВС Любешівського РУЮ про стягнення 860 грн., 520 грн., 86 грн., 52 грн. та двічі по 27 грн., оскільки його не було повідомлено про накладення стягнення та не повідомлено про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, ОСОБА_1 повідомляв головному державному виконавцю Міщук І.В. про сплату двох штрафів в розмірі 430 грн. та 260 грн., однак йому було повідомлено про необхідність сплати решти коштів.

Просить визнати дії головного державного виконавця Міщук І.В. протиправними щодо накладення на нього штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій та стягнення виконавчого збору. Крім того, просить зобов’язати відповідача закінчити та закрити виконавче провадження.

          Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав із підстав, у ньому викладених, та просить його задовольнити.

          Представник відповідача в судове засідання не з’явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в поданих запереченнях пояснив, що на адресу ВДВС Любешівського РУЮ надійшло на виконання дві постанови про адміністративне правопорушення стосовно стягнення з ОСОБА_1 штрафів в сумі 860 грн. та 520 грн.

У зв’язку з цим головним державним виконавцем було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження та копії постанов направлено сторонам виконавчого провадження простою кореспонденцією. Оскільки боржник у встановлений державним виконавцем добровільний термін заборгованість не сплатив, тому було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, яка була направлена поштовою кореспонденцією ОСОБА_1 Просить в задоволенні позову відмовити.

Суд постановив ухвалу про розгляд справи за відсутності представника відповідача по наявним в справі матеріалам.

          Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що  адміністративний позов підлягає до часткового задоволення, із наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 ч. 1  КАС України  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням , дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ст.17 ч. 1 КАС України юрисдикція  адміністративних судів  поширюються на: спори фізичних чи юридичних  осіб із суб’єктами владних повноважень, щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.

Як вбачається із ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно ч. 1, ч. 2 п. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» ( Далі –Закону) примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим законом, зокрема підлягають до виконання виконавчі листи, що видаються судами, накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду.

Як вбачається із ч.1 ст.7 Закону державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 5 Закону державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії; державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною 1 ст. 30 Закону передбачено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Закону у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

В судовому засіданні встановлено, що спів робітками ВДАІ 25.02.2010 року було винесено постанови про адміністративне правопорушення № 064640 та № 018176 про стягнення штрафу відповідно в розмірі 520 грн. та 860 грн., які 13.05.2010 року були направлені на адресу ВДВС Любешівського РУЮ та отримані відповідачем 17.07.2010 року.

Як вбачається з копій квитанцій від 08.06.2010 року позивачем було сплачено штраф в розмірі 430 грн. та 260 грн.

На виконання вищезгаданих постанов про стягнення штрафу головним державним виконавцем 17.05.2010 року було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, які того ж дня були направлені позивачу за вих. № 2565.

25 травня 2010 року головним державним виконавцем було винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 52 грн. та 86 грн., які були направлені того ж дня, ОСОБА_1 за вих. №№ 2643, 2644.

10 грудня 2010 року головним державним виконавцем було винесено постанову про привід боржника у зв’язку з ухиленням від сплати заборгованості, яка того ж дня була йому направлена.

14 грудня 2010 року головним державним виконавцем було винесено постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 27 грн. по кожному виконавчому документі.

Аналізуючи зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази, суд приходить до висновку, що відповідач при винесенні постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій діяв з порушенням Закону України «Про виконавче провадження».

Адміністративний позов в частині визнання дій відповідача протиправними при винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження не підлягає до задоволення, із наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи головним державним виконавцем Міщук І.В. на підставі надісланих співробітниками ВДАІ постанов про адміністративне правопорушення № 064640 та № 108176 17.05.2010 року, винесених на підставі ч. 2 ст. 308 КУпАП, було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 відповідно 520 грн. та 860 грн.

Постанови про відкриття виконавчого провадження були винесені в межах строків, встановлених ст. 24 Закону та встановлено позивачу строк для добровільного виконання.

Копії постанов про відкриття виконавчого провадження невідкладно були надіслані ОСОБА_1

Отже, головний державний виконавець при прийнятті виконавчого документу до виконання та при відкритті виконавчого провадження діяв в межах наданих їй повноважень, із дотриманням ст.ст. 5, 24 Закону.

Позовні вимоги в частині визнання дій протиправними щодо винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій підлягають до задоволення, із наступних підстав.

Позивачу в постанові про відкриття виконавчого провадження було надано строк для добровільного виконання рішення, а саме до 25.05.2010 року.

25 травня 2010 року було винесено постанови у виконавчих провадженнях № 19252490 та № 19252132 про стягнення з боржника виконавчого збору, які були надіслані на адресу позивача.

Зокрема, згідно ст. 30 ч. 1 даного Закону державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися чи отримано боржником постанову про відкриття виконавчого провадження та які дії боржником спрямовано на його добровільне виконання.

Про те чи отримана боржником постанова про відкриття виконавчого провадження  і чи вживались ним заходи по добровільному виконанню рішення суду, згідно ст. 24 Закону, представнику відповідача відомо не було, він також і не з’ясовував  цього,  хоча, використовуючи надані йому повноваження, мав змогу це зробити, а тому відсутні підстави для стягнення такого виду витрат на вчинення виконавчих дій.

Тобто державний виконавець в повній мірі не виконав вимоги ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Тому, виносячи постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчих провадженнях, державний виконавець повинен був пересвідчитися чому ОСОБА_1 добровільно не виконав рішення, а тоді виносити постанову про стягнення виконавчого збору.

Таким чином, при вчиненні даних виконавчих дій було порушено гарантії права учасника виконавчого провадження стосовно того, що державний виконавець повинен використовувати надані йому права у точній відповідності із законом.

Той факт, що позивач не взмозі був своєчасно ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження підтверджується тим, що ОСОБА_1 не ознайомився з вищезгаданими постановами та відсутністю про це відповідних відміток в матеріалах виконавчого провадження.

Отже, в цій частині позовних вимог позов підлягає до задоволення.

Крім того, неправомірним є також винесення постанов від 14.12.2010 року у цих виконавчих провадженнях про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, із наступних підстав.

Статтею 45 Закону передбачені види витрат на проведення виконавчих дій. В матеріалах виконавчого провадження відсутнє будь-яке документальне підтвердження того, що стягнути необхідно 27 грн. витрат по кожному виконавчому провадженні, а тому дані постанови є необґрунтованими.

Отже, такі дії також є протиправними і позов в цій частині підлягає до задоволення.

Також суд вважає, що позивачем не було пропущено строк для звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 181 КАС України, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 про факт відкриття виконавчого провадження та факт накладення на нього стягнення дізнався зі слів працівників ВДВС Любешівського РУЮ лише 17.01.2011 року. Даний факт підтверджується і відсутністю в матеріалах справи документів, які підтверджують протилежне.

Стосовно позовних вимог щодо зобов’язання вчинити дії по закінченню виконавчого провадження та його закриття, то в їх задоволенні слід відмовити, із наступних підстав.

Законом України «Про виконавче провадження» визначено підстави закінчення та закриття виконавчого провадження. Такі підстави відносяться до внутрішньої компетенції державної виконавчої служби, а тому суд не вправі вирішувати такі питання зі своєї власної ініціативи.

Крім того, суд, враховуючи той факт, що постанови головного державного виконавця є неправомірними та враховуючи вимоги ст. 162 КАС України, вважає, що постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.05.2010 року та постанови від 14.12.2010 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій підлягають скасуванню, оскільки це буде гарантувати дотримання і захист прав, свобод, інтересів громадянина.

Інші твердження позивача не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.11, 17, 158, 160 ч. 3, 162, 163, 186  Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії державного виконавця щодо стягнення із боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумах по 27 грн. у виконавчих провадженнях № 19252490 та № 19252132 від 14.12.2010 року та стягнення виконавчого збору у цих виконавчих провадженнях в сумах 52 (п’ятдесят дві) гривні та 86 (вісімдесят шість) гривень відповідно згідно постанов від 25.05.2010 року.

Скасувати постанови головного державного виконавця Любешівського РУЮ ВДВС Міщук І.В. від 14.12.2010 року про стягнення із боржника ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій в сумах по 27 грн. у виконавчих провадженнях № 19252490 та № 19252132 та постанови про стягнення виконавчого збору у цих виконавчих провадженнях в сумах 52 (п’ятдесят дві) гривні та 86 (вісімдесят шість) гривень відповідно від 25.05.2010 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається позивачем та відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі з 23 лютого 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий                                                                              Р.С.Денисюк

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація