КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12.12.2007                                                                                           № 13/138

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 за участю секретаря

 судового засідання            

 представників сторін:

 - позивача: Сеньков Ю.К. (дов. від 02.10.07),

- відповідача: Ігнатенко О.М. (дов. від 05.10.07 №2360/114-10-110),

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Закритого акціонерного товариства по виробництву інсулінів “ІНДАР”

 на рішення Господарського суду м. Києва від 03.09.2007 (підписане 24.09.07)

 у справі № 13/138  

 за позовом                               Закритого акціонерного товариства "Ганза"

 до                                                   Закритого акціонерного товариства                    по виробництву інсулінів “ІНДАР”

             

                       

 про                                                  стягнення суми,

 

ВСТАНОВИВ:

 

Закрите акціонерне товариство “Ганза” (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства по виробництву інсулінів “ІНДАР” (далі-відповідач) про стягнення з відповідача 159551,66 грн., з яких: 116422,80 грн. сума основного боргу, 9948,33 грн. пеня, та 33180,53 грн. інфляційні у зв’язку з неналежним виконанням останнім зобов’язань за договором генпідряду від 26.06.03 № 33/03.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.09.07 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 116422,80 грн. основного боргу, 33180,53 грн. інфляційних, 1496,03 грн. державного мита та 110,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач, вважаючи скаргу необґрунтованою, а викладені у ній доводи такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, просить суд залишити оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заявлене під час розгляду апеляційної скарги представником відповідача клопотання про призначення економічної експертизи бухгалтерських документів по здійсненню розрахунків між сторонами за період з 13.10.03 по 30.04.04 згідно з умовами договору генпідряду № 33/03 від 26.06.03 колегією суддів залишено без задоволення, оскільки, на думку суду, встановлення факту та строків здійснення розрахунків за спірним договором не потребує спеціальних знань.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.11.07 сторонами було здійснено звірку розрахунків за договором генпідряду від 26.06.03 № 33/03 станом на 21.05.07, про що складено відповідний акт.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26.06.03 між сторонами у справі було укладено договір генпідряду № 33/03 (далі-договір), відповідно до умов якого позивач (генпідрядник) зобов’язався виконати комплекс робіт по ремонту дільниці приготування субстанцій інсуліну методом рідинної хроматографії, з розробкою робочих креслень затверджених відповідачем (замовником), надалі Об’єкт, на підприємстві ЗАТ “ІНДАР” з метою поліпшення основних засобів та здати відповідачу, а відповідач – прийняти виконані роботи і оплатити їх вартість у встановленому договором порядку.

Орієнтована загальна вартість робіт, включаючи вартість матеріалів, використовуваних позивачем (генпідрядником) при виконанні передбачених цим договором робіт, становить 980000,00грн. в т.ч. ПДВ. (п.3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору визначено, що орієнтована загальна вартість робіт уточнюється сторонами згідно кошторисам по фактично виконаним об’ємам в процесі виконання робіт шляхом підписання актів за формою КБ-2в та КБ-3в.

Пунктом 12.1 договору встановлено, що він вступає в силу з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Відповідно до п. 3.3 договору відповідач сплачує позивачеві аванс у сумі 250000грн. та ПДВ у сумі 50000грн.

Оплата виконаних робіт здійснюється за актами форми №2-КБ та 3-КБ за фактично виконані об’єми робіт протягом 10 календарних днів з моменту їх підписання. Грошові кошти в рахунок оплати по цьому договору підлягають перерахуванню відповідачем на банківський рахунок позивача, визначений в Розділі 14 (“Юридичні адреси та платіжні реквізити сторін”) (п.3.4, 3.5 договору).

Згідно з п. 3.6 договору всі платежі, здійснення яких відповідачем (замовником) передбачене цим договором або буде необхідним у зв’язку з ним, вважатимуться здійсненими з дати надходження грошових коштів на рахунок позивача (генпідрядника).

Наявними в матеріалах справи належно оформленими та підписаними сторонами довідками про вартість виконаних підрядних робіт в період з 01.07.03 по 11.09.04 (типові форми КБ-2в, КБ-3) підтверджується, що позивачем на виконання умов договору було виконано, а відповідачем прийнято робіт на суму 898334,40 грн.   

Відповідач в порушення умов договору здійснив оплату робіт частково, сплативши 781911,60 грн.

На момент звернення позивача до суду з позовом сума основного боргу відповідача за фактично виконані роботи за договорами становила 116422,80 грн.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч.1 ст. 837 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)  зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, колегія суддів вважає помилковим висновок суду 1-ої інстанції, що на позивача лягає тягар доказування наявності вини відповідача, оскільки у відповідності до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а ч.2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч.2 ст. 218 ГК України).

Оскільки відповідачем не було надано доказів, які підтверджують вжиття ним заходів, необхідних для належного виконання взятих на себе зобов’язань, направлених на недопущення господарського правопорушення, ні суду 1-ої інстанції, ні апеляційному суду, колегія суддів, погоджуючись з висновком місцевого суду, вважає обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 116422,80 грн. основного боргу.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Відповідно до п. 8.2 договору у випадку несвоєчасної сплати передбачених цим договором платежів відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 10 % від загальної вартості договору.

Позивачем у відповідності до п. 8.2 договору було нараховано відповідачеві 9948,33 грн. пені за період з 11.09.04 по 12.03.05.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.  

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням того, що сторони п. 3.2 договору погодили здійснення розрахунку за фактично виконані об’єми робіт шляхом підписання актів за формою КБ-2в та КБ-3, колегія суддів вважає, що перебіг строку давності для нарахування пені почався з вересня 2004 року, після оформлення сторонами довідки про вартість виконаних підрядних робіт  форми КБ-3 за серпень 2004 року на суму 145083,60 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що прострочення оплати за договором виникло у вересні 2004 року. Датою подання позовної заяви є 24.05.07. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позову в частині заявленої суми пені у зв’язку із збігом строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Таким чином, колегія суддів, погоджуючись з судом 1-ої інстанції, вважає, що підлягають задоволенню також вимоги позивача про стягнення 33180,53 грн. інфляційних за період з 11.09.04 по 31.03.07.

Твердження відповідача у скарзі про те, що оскільки загальна сума виконаних робіт за договором виявилась меншою за розмір попередньої оплати, різниця коштів була віднесена позивачем в рахунок погашення заборгованості за договором від 14.01.04 №14/01, строк позовної давності за яким сплинув, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Представником відповідача в засіданні суду апеляційної інстанції було підтверджено, що договору від 14.01.04 не існує. Підписаним сторонами актом звірки   розрахунків за договором генпідряду від 26.06.03 № 33/03 станом на 21.05.07 підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 116 422, 80 грн.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 

Рішення Господарського суду м. Києва від 03.09.07 у справі № 13/138залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства по виробництву інсулінів “ІНДАР” – без  задоволення.

 

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 17.12.07 (відправлено)