Копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

10 лютого 2011 року                                                                                        м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду  Хмельницької області

                                        в складі:           головуючого-судді           Ярмолюка О.І.,

               суддів          Власенка О.В.,          Юзюка О.М.,          

                                                          при секретарі          Щербань А.В.,

          з участю          позивача           ОСОБА_1,

                    його представника           ОСОБА_2,          

діючи відповідно до Закону України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами», розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області про визнання протиправною відмови в перерахунку та здійсненні виплат державної і додаткової пенсій, спонукання до перерахунку та виплати цих пенсій у визначеному законом розмірі із апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 червня 2010 року,

встановила:

          У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Красиліському районі Хмельницької області (далі –УПФ) про визнання протиправною відмови в перерахунку та здійсненні йому виплат державної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі –Закон № 796-ХІІ), спонукання до перерахунку та виплати цих пенсій у визначеному законом розмірі: державної –не менше 8 мінімальних пенсій за віком; додаткової –75 процентів мінімальної пенсії за віком, - починаючи з 29 травня 2009 року. Також позивач просив зобов’язати УПФ на майбутнє виплачувати йому пенсії у таких розмірах.

          Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і має право на відповідне пенсійне забезпечення, однак з 29 травня 2009 року УПФ виплачувало йому вказані пенсії у неналежних розмірах і відмовляється здійснити їх перерахунок.

          Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 червня 2010 року позов задоволено. Цим рішенням визнано неправомірною відмову УПФ у проведенні перерахунку та здійсненні виплат ОСОБА_1 державної і додаткової пенсій в розмірі, передбаченому ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ. Зобов’язано УПФ з 29 травня 2009 року здійснити перерахунок цих пенсій у відповідності до вимог цього Закону та ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі –Закон № 1058-ІV), а також негайно виплатити ОСОБА_1 суму платежу за один місяць.

              Суд виходив з того, що пенсійне забезпечення ОСОБА_1 здійснювалось у неналежному розмірі, а тому УПФ має здійснити перерахунок його пенсій.

             В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в позові посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому УПФ зазначило, що пенсії позивача обчислені у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах бюджетних асигнувань. Також, на думку УПФ, суд не врахував, що положення ст. 28 Закону № 1058-ІV про мінімальний розмір пенсії за віком не застосовуються при обрахунку пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

          Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

          Представник УПФ, який у встановленому законом порядку оповіщений про час і місце судового засідання, до суду не з’явився.

          Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

          Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

          Статтею 202 КАС України визначено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

          Ухвалюючи рішення в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції недотримався положень ст. 15 ЦК України і ст. 3 ЦПК України.

                  У зв’язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

                   Встановлено, що з 29 січня 2009 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і відноситься до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи  1-ї категорії.

                   Позивач перебуває на обліку в УПФ і на підставі ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ одержує державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю.

          З 1 січня 2010 року державна пенсія виплачувалась позивачу в розмірі 1090 грн., визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян»(далі –Постанова № 654). З того ж часу додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, виплачується ОСОБА_1 у розмірі 20 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»(далі –Постанова № 530).

          У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до УПФ із заявою про перерахунок вищевказаних пенсій відповідно до вимог ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ, проте йому було відмовлено.

          Дані обставини встановлені постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 28 травня 2009 року, прийнятою в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до УПФ про перерахунок пенсій, а також підтверджуються довідкою УПФ про розмір пенсійного забезпечення позивача та відповіддю УПФ на звернення ОСОБА_1 за перерахунком пенсій.

          Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Відповідно до ст. 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

          Згідно з частиною 4 статті 54 і статтею 50 цього Закону (в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року) в усіх випадках розмір державної пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам ІІ групи, –у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

          Пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесено зміни до статей 50 і 54  Закону № 796-ХІІ, згідно яких особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам ІІ групи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а розмір їх державної пенсії не може бути нижчим 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними і положення пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які діяли з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року, втратили чинність.

          З того часу відновили дію положення статей 50 і 54 Закону № 796-ХІІ у попередній редакції, які у 2009-2010 роках не змінювались.

          Отже, з 22 травня 2008 року інвалідам ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії 1, розмір державної пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, а додаткова пенсія має виплачуватись в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

          Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про невиплату позивачу державної і додаткової пенсій у належних розмірах з 29 травня 2009 року.

          При цьому суд правомірно виходив з того, що встановлені Постановою № 530 і Постановою № 654 розміри цих пенсій не відповідають розмірам, визначеним    ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ, а виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме цей Закон.

          Доводи УПФ щодо нарахування та виплати пенсій в межах бюджетних асигнувань є безпідставними.

          Відсутність бюджетного фінансування пенсій, передбачених ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ, не може бути причиною невиконання покладених на УПФ зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

          Також не заслуговують на увагу доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень Закону № 796-ХІІ в частині визначення критерію розрахунку пенсій.

          На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону № 1058-ІV. Згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює визначеному законом прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          В силу ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

          Таким чином, при визначенні розміру пенсій відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону № 1058-ІV. Положення частини 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

          Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо перерахунку пенсій ОСОБА_1 на майбутнє.

          Згідно зі ст. 15 ч.1 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

          Частиною 1 статті 3 ЦПК України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

          У суду були відсутні достатні підстави вважати, що після ухвалення рішення виплата пенсій позивачу буде здійснюватись у неналежних розмірах, що призведе до порушення його прав та інтересів.

          За таких обставин оскаржувана постанова підлягає скасуванню. Позов    ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме в частині перерахунку пенсій і спонукання до виплати недоотриманих коштів за період з 29 травня 2009 року до 17 червня 2010 року (дати ухвалення судового рішення).

          Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207, 212, 256 КАС України, колегія суддів

постановила:

                   Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області задовольнити частково.

                   Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 червня 2010 року скасувати та ухвалити нову постанову

          Позов задовольнити частково.

          Визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області у вчиненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до статей 50 і 54 Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ за період з 29 травня 2009 року до 17 червня 2010 року.

                   Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області провести перерахунок пенсій ОСОБА_1, згідно якого розмір державної пенсії має становити не менше 8 мінімальних пенсій за віком, а додаткової пенсії –75 процентів мінімальної пенсії за віком, і здійснити виплату останньому недоотриманих коштів за період з 29 травня 2009 року до 17 червня 2010 року.

          В решті позову відмовити.

                   Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України –з дня складання постанови в повному обсязі.
          Постанова в частині виплати ОСОБА_1 недоотриманої суми пенсії у межах суми стягнення за один місяць виконується негайно.

          Встановити управлінню Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області строк в один місяць з дня набрання постановою законної сили для подання до суду першої інстанції звіту про виконання постанови.

                    Головуючий: /підпис/                            Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду                                    О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції –Чорна Л.М.                                 Справа № 22а –635

Доповідач –Ярмолюк О.І.                                                                Категорія 10.3.2