Справа № 5625/10/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.
за участю секретаря: Бжассо В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Ренійському районі Одеської області, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «Тенеріко»та Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м. Луганська про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0013821701/3 від 06.05.2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшов позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Ренійському районі Одеської області, в якому позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0013821701/3 від 05.05.2010 року
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в акті перевірки №781/17-1940211288 від 01.12.2009 року, за наслідками якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0013821701/3 від 06.05.2010 року про донарахування податку на додану вартість за основним платежем на суму - 42 365 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 16 946грн., відповідачем необґрунтовано зроблений висновок, щодо порушення позивачем п.п.7.2.1, 7.2.4, п.7.2., п.7.7. ст.7, п.9.2. ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки включено до податкового кредиту в податкову декларацію за серпень 2009 року суму ПДВ за податковими накладними, виписаними ТОВ «Тенеріко», так як свідоцтво про сплату ПДВ ТОВ «Тенеріко»на момент виписки податкових накладних було анульовано.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість з вартості придбаних у ТОВ «Тенеріко»товарно-матеріальних цінностей було здійснено правомірно, оскільки ТОВ «Тенеріко»з 09 лютого 2009 року та по теперішній час є платником податку на додану вартість, про що видано свідоцтво №100192631 та підтверджується рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року по справі №2а-25573/09, яке набрало законної сили. Таким чином, як вважає позивач, висновки відповідача про порушення Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставними, а податкове повідомлення-рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача до судового засідання не з’явився. про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить розпис представника в довідковому листі до справи.
16.08.2010р. до суду (вхід. №27442) від відповідача надійшли письмові заперечення, в яких він просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та пояснив, що зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до вимог діючого законодавства України. На момент формування ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Тенеріко», останній не був платником ПДВ, оскільки 11.08.2010р. Ленінською МДПІ анулювало свідоцтво платника податку ТОВ «Тенеріко». Таким чином відповідач наполягає на тому, що ТОВ «Тенеріко» не мало право виписувати податкові накладні № №170803, 250808 від 17.08.2009 року, 25.08.2009р. відповідно, а позивач неправомірно сформував податковий кредит за цими податковими накладними.
Ухвалою від 24 вересня 2010 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ленінську МДПІ м. Луганська та ТОВ «Тенеріко».
До суду від представника Ленінської МДПІ м. Луганська 22.02.2011р. (вхід. №6442/2011) надійшло письмове клопотання, в якому він просив розглядати справу за відсутності представника.
Представник ТОВ «Тенеріко»до судового засідання не з’явився, про дату час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та завчасно.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступні обставини та факти.
04.07.2005 року Ренійською районною державною адміністрацією Одеської області було зареєстровано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, номер запису до ЄДР № НОМЕР_1. 19 березня 2008 року позивачу ДПІ у Ренійському районі Одеської області було видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за №100105639.
З 27.11.2009р. по 01.12.2009р. на підставі службового посвідчення серія УОД №010579 від 09.05.2006 року посадовою особою ДПІ у Ренійському районі Одеської області було проведено невиїзну документальну перевірку податкової декларації по податку на додану вартість суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 за липень, серпень, вересень 2009 року.
За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №781/17-1940211288 від 01.12.2009р., відповідно до якого перевіряючими зроблений висновок щодо порушення ФОП ОСОБА_1 п.п.7.2.1 п.7.2.4 п.п.7.2, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.9.2. ст.9 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(чинний на момент виникнення спірних правовідносин) із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано податок на додану вартість у сумі 42 365,00 грн.
Не погоджуючись із законністю та обґрунтованістю зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач оскаржив його в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення рішення №0013821701/3 від 06.05.2010р.
Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погоджується, звернувся до суду з позовом, в якому просить його скасувати.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Частина 2 ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-XII від 04.12.1990 року (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).
Згідно п.1.3 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Відповідно п. п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 закону України №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до п.п.9.1, 9.2. ст. 9 Закону України №168/97-ВР центральний податковий орган веде реєстр платників податку. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.
Як вбачається з акту перевірки, суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 включила до складу податкового кредиту суму ПДВ в податкову декларацію з ПДВ за серпень 2009 року за отриманий товар від ТОВ «Тенеріко»за податковими накладними №170803 від 17.08.2009 року на загальну суму 117151,16 грн., у т.ч. ПДВ 19 525,19 грн.; №250808 від 25.08.2009р. на загальну суму 137038,73 грн., у т.ч. ПДВ –22839,79 грн. Відповідачем заперечується належне оформлення зазначених накладних лише з посиланням на анулювання свідоцтва про сплату ПДВ ТОВ «Тенеріко»на момент виписки податкових накладних. Будь-яких інших порушень в оформленні податкових накладних відповідачем не наведено.
Проаналізувавши вказані норми закону, суд приходить до висновку, що право виписувати податкові накладні мають лише платники податку. Обов’язку перевіряти достовірність даних, зазначених у податкових накладних, виписаних контрагентом-суб’єктом господарювання та перевіряти на наявність чи відсутність Свідоцтва платника податку на додану вартість, діючим законодавством не передбачено.
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Звітним (податковим) є період, за який платник податку зобов’язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету.
Згідно п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпунктом 7.5.1 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судом не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно того, що ФОП ОСОБА_1 неправомірно включила податкові накладні, виписані ТОВ «Тенеріко»до складу податкового кредиту, у зв’язку з тим, що свідоцтво про сплату ПДВ ТОВ «Тенеріко»на момент виписки податкових накладних № №170803, 250808 від 17.08.2009 року, 25.08.2009р. відповідно було анульовано (11.08.2009 року), в зв’язку з чим останній не мав права виписувати податкові накладні. Зазначені твердження відповідача спростовується з огляду на наступне.
Судом встановлено, що актом Ленінської МДПІ м. Луганська № 226 від 11.08.2009 року було анулювало реєстрацію ТОВ «Тенеріко»як платника податку на додану вартість. Зазначений акт було оскаржено ТОВ «Тенеріко»до Луганського окружного адміністративного суду, постановою якого від 17 вересня 2009 року позов задоволено у повному обсязі, скасовано акт №266 Ленінської МДПІ м. Луганська від 11.08.2009 року про анулювання реєстрації ТОВ «Тенеріко»як платника податку на додану вартість, зобов’язано Ленінську МДПІ м. Луганська направити до ДПА України документи щодо внесення до Реєстру платників податку на додану вартість запису про відміну анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Тенеріко». Зазначена постанова набрала законної сили та підлягає виконанню.
Відповідачем не надано доказів того, що на момент формування ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту по податковим накладним, виписаним ТОВ «Тенеріко», останній не був платником податків на додану вартість.
Згідно з ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною по справі був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 правомірні та обґрунтовані, отже підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Ренійському районі Одеської області, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «Тенеріко»та Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м. Луганська, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ренійському районі Одеської області №0013821701/3 від 06.05.2010 року.
Стягнути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 04 березня 2011 року
Суддя/підпис/:
З оригіналом згідно:
Суддя: