Категорія №8.2.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 лютого 2011 року Справа № 2а-805/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача - юрисконсульт
Жилнова О.В. (довіреність від 06.09.2010 № 27/2д)
від відповідача - головний державний податковий інспектор
юридичного сектору Татаренко О.Ю.
(довіреність від 11.01.2011 № 140/10-010-233)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
відкритого акціонерного товариства «Первомайський електромеханічний завод
імені К. Маркса»
до державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області
про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення
від 20 грудня 2010 року № 0000462301/0,
ВСТАНОВИВ:
21 січня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» до державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області, в якому позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення – рішення державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області від 20 грудня 2010 року № 0000462301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 261182,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підпункт 7.4.5 пункту 7.4 та підпункт 7.7.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» прямо передбачають, що підставою для одержання бюджетного відшкодування є дані тільки податкової декларації за обліковий період та належним чином оформлена податкова накладна (при цьому, будь-яких інших додаткових умов для одержання відшкодування закон не передбачає). Твердження відповідача, що відкрите акціонерне товариство «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» протягом тривалого часу купував металопрокат у осіб, які, начебто, систематично не сплачували податки, з ознаками фіктивного підприємництва, яке виконує безтоварні фінансово-господарські операції, на думку позивача, не витримує ніякої критики. Позивач вказав, що за багато років договірних взаємовідносин товариство з обмеженою відповідальністю «Трансагентствометал», товариство з обмеженою відповідальністю «Святогір-2007», товариство з обмеженою відповідальністю АПФ «Слобода-92», товариство з обмеженою відповідальністю «Восток Інвест Сталь», товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рейтинг», товариство з обмеженою відповідальністю ТКВ «Альфа ЛТД» поставили позивачу не одну тисячу тон матеріалів, які були цілком достовірно та правильно оформлені, за них систематично перераховувались грошові кошти, факт надходження на підприємство металопрокату та інших матеріалів та їх використання в виробництві підтверджено документацією.
У позовній заяві позивач зауважив, що Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не ставить отримання бюджетного відшкодування платником податків в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної уплати контрагентами податку до бюджету. У випадку ж, якщо контрагент не виконав свої зобов’язання перед бюджетом, то відповідальність і негативні наслідки наступають саме для такого контрагента. При цьому, покупець (який виконав відповідні умови для отримання відшкодування і має належне підтвердження розміру свого податкового кредиту) права на отримання бюджетного відшкодування не позбавляється. Законом України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не передбачено відслідкування підприємством, яке заявило відшкодування податку на додану вартість, розрахунків з бюджетом всіх підприємств «ланцюга». Чинне законодавство, зокрема, і Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», не встановлює обов’язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Сума податку на додану вартість, яка включена в ціні товару, є податковим зобов’язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Державна податкова інспекція в м. Первомайську Луганської області адміністративний позов не визнала, про що подала суду заперечення від 02 лютого 2011 року за № 393/10-010/53 (том 4, арк. справи 3-5). В запереченнях проти адміністративного позову відповідач у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав.
Відповідач у запереченнях зазначив, що фахівцями державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області проведено документальну невиїзну перевірку відкритого акціонерного товариства «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків – товариства з обмеженою відповідальністю «Трансагентствометал» за період з 01 вересня 2008 року по 30 червня 2010 року, товариства з обмеженою відповідальністю «Святогір-2007» за період з 01 березня 2009 року по 31 березня 2009 року, товариства з обмеженою відповідальністю АПФ «Слобода-92» за період з 01 серпня 2009 року по 31 січня 2010 року, товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Інвест Сталь» за період з 01 січня 2010 року по 30 травня 2010 року, товариства з обмеженою відповідальністю ТКФ «Альфа ЛТД» за період з 01 липня 2009 року по 31 липня 2009 року, товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рейтинг» за період з 01 грудня 2009 року по 31 грудня 2009 року. В ході перевірки виявлено порушення пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», у зв’язку з тим, що по контрагентам ланцюгів постачання перевірити фактичну сплату податку даними підприємствами (товариством з обмеженою відповідальністю «Трансагентствометал», товариством з обмеженою відповідальністю «Святогір-2007», товариством з обмеженою відповідальністю АПФ «Слобода-92», товариством з обмеженою відповідальністю «Восток Інвест Сталь», товариством з обмеженою відповідальністю ТКФ «Альфа ЛТД», товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рейтинг») не є можливим (підприємства ліквідовані, припинені, не знаходяться за місцезнаходженням тощо), внаслідок чого неможливо і підтвердити заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування у розмірі 261182,00 грн.
На підставі підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» якщо сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). Згідно з нормами підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідні такі підстави, як здійснення операцій з придбання товарів, наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість. В той час, наведена вище норма підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» передбачає обов’язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи банківським документом, яким засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких товарів (послуг). З огляду на викладене, відповідач вказав, що Законом України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. Право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях від 02 лютого 2011 року за № 393/10-010/53.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Згідно із статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:
- податкове зобов’язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);
- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);
- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Згідно із підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то у відповідності із підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на дату виникнення спірних правовідносин):
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів (підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»).
Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п’ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п’ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій (підпункт 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»).
Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Податковий орган зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету (підпункт 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»).
На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання висновку податкового органу (підпункт 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»).
Якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то у відповідності із підпунктом 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» такий податковий орган:
а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів;
б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;
в) у разі з’ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, державною податковою інспекцією в м. Первомайську Луганської області 20 грудня 2010 року проведено невиїзну документальну перевірку відкритого акціонерного товариства «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків – товариством з обмеженою відповідальністю «Трансагентствометал», товариством з обмеженою відповідальністю «Восток Інвест Сталь», товариством з обмеженою відповідальністю «Святогір-2007», товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рейтинг», товариством з обмеженою відповідальністю АПФ «Слобода-92», товариством з обмеженою відповідальністю ТКФ «Альфа ЛТД» за період з 01 травня 2008 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складений акт від 19 грудня 2010 року № 977/23/05758925 (том 1, арк. справи 9-19).
В ході судового розгляду справи судом з’ясовано, що фактично акт невиїзної документальної перевірки за № 977/23/05758925 складено 20 грудня 2010 року, що узгоджується з періодом проведення перевірки, а у вступній частині акта невірно зазначена дата складення акта перевірки – 19 грудня 2010 року.
За результатами проведеної невиїзної документальної перевірки державною податковою інспекцією в м. Первомайську Луганської області зроблено висновок про порушення відкритим акціонерним товариством «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», внаслідок чого підприємством завищено заявлено суму бюджетного відшкодування з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року на суму 261182,00 грн. (том 1, арк. справи 19).
В акті невиїзної документальної перевірки від 20 грудня 2010 року № 977/23/05758925 зазначено, що на порушення пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», у зв’язку з тим, що по контрагентам товариства з обмеженою відповідальністю «Трансагентствометал», товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Інтерком-2007», товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар-Люкс», товариства з обмеженою відповідальністю «Металтехзбут», які є безпосередніми постачальниками товариства з обмеженою відповідальністю «Святогір-2007», товариства з обмеженою відповідальністю «АПФ «Слобода-92», товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Інвест Сталь», товариства з обмеженою відповідальністю «ТКФ «Альфа ЛТД», задіяні в ланцюгах постачання та товариства з обмеженою відповідальністю «Трансагентствометал», товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рейтінг», які є постачальниками по першій ланці ланцюга постачання відкритого акціонерного товариства «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса», перевірити фактичну сплату податку даними підприємствами не є можливим, внаслідок чого неможливо і підтвердити заявлену відкритим акціонерним товариством «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» суму бюджетного відшкодування у розмірі 261182,00 грн. (том 1, арк. справи 18).
На підставі акта невиїзної документальної перевірки від 20 грудня 2010 року № 977/23/05758925 згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинним на дату виникнення спірних правовідносин) державною податковою інспекцією в м. Первомайську Луганської області винесено податкове повідомлення – рішення від 20 грудня 2010 року № 0000462301/0, яким відкритому акціонерному товариству «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 261182,00 грн. (том 1, арк. справи 20).
За результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення – рішення державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області від 20 грудня 2010 року № 0000462301/0, яким відкритому акціонерному товариству «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 261182,00 грн., є протиправним з огляду на нижчевикладене.
За приписами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» право на отримання суми бюджетного відшкодування пов’язано з фактичною сплатою податку на додану вартість у складі ціни товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (послуг).
Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із закінченням перевірок до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, оскільки від'ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товару (послуг) в ціні таких товарів (послуг).
Законом України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлені умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обов'язку держави здійснити повернення коштів за результатами відповідного звітного періоду. Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не ставить право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробника або імпортера.
Матеріалами справи (договорами, податковими накладними, видатковими накладними та прибутковими ордерами до них, рахунками-фактурами, рахунками, картками складського обліку матеріалів, платіжними дорученнями (за період 2008-2010 роки) підтверджено отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей та фактичну сплату позивачем – отримувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість в ціні товару (послуг) постачальникам таких товарів (послуг), які включені до складу податкового кредиту податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01 травня 2008 року по 30 червня 2010 року (том 1, арк. справи 21-52, 80-250; том 2, арк. справи 1-250; том 3, арк. справи 1-253).
Також суд вважає, що знаходження контрагентів позивача та контрагентів контрагентів позивача у незадовільному стані (ліквідовані, закриті підприємства, підприємства-банкроти, підприємства, які відсутні за місцезнаходженням) не є підставою, передбаченою чинним законодавством з питань оподаткування, яка тягне за собою як наслідок зменшення і ненадання позивачу бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Порушення Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» контрагентами позивача та контрагентами контрагентів позивача породжує негативні наслідки безпосередньо для контрагентів позивача та контрагентів контрагентів позивача і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.
Постанову про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 24 червня 2010 року УД № 02/10/9071-02 і протокол допиту ОСОБА_4 від 16 серпня 2010 року (том 4, арк. справи 34 зворотній бік-35, 36), суд визнає такими, що не є належним доказом факту фіктивного підприємництва, оскільки приписами статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Із змісту статті 65 Господарського кодексу України випливає, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, який діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами тощо, у межах та порядку, визначених установчими документами.
Відповідачем не надано суду обвинувального вироку за вказаним вище злочином, що набрав законної сили, щодо громадянина ОСОБА_4, засновника та керівника товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рейтінг» або щодо інших осіб, які здійснювали управління підприємством, в тому числі і у фінансово-господарській діяльності.
Відповідач як суб’єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.
Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту порушеного права позивача у даній адміністративній справі є висновок суду про протиправність рішення суб’єкта владних повноважень, а не про його недійсність.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов’язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі зобов’язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, за результатами судового розгляду даної адміністративної справи податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області від 20 грудня 2010 року № 0000462301/0 суд визнає протиправним.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 22 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 28 лютого 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» до державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення від 20 грудня 2010 року № 0000462301/0 задовольнити повністю.
Визнати протиправним податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області від 20 грудня 2010 року № 0000462301/0, яким відкритому акціонерному товариству «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» (ідентифікаційний код 05758925) зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 261182,00 грн. (двісті шістдесят одна тисяча сто вісімдесят дві гривні нуль копійок).
Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Первомайський електромеханічний завод імені К. Маркса» (ідентифікаційний код 05758925, місцезнаходження: 93202, Луганська область, м. Первомайськ, пров. Заводський, буд. 1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 28 лютого 2011 року.
СуддяТ.І. Чернявська