22.02.2011
Справа №22ц-463 2010 р. Головуючий в 1-й інстанції Сіденко С.І.
Категорія: 27 Доповідач –Пузанова Л.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року лютого місяця «22»дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого: Пузанової Л.В.
суддів: Закарян К.Г., Стародубця М.П.
при секретарі –Третьяковій І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 листопада 2010 року в справі за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку «Украсиббанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного інноваційного банку «Украсиббанк»про визнання кредитного договору недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А:
В грудні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк «Украсиббанк»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначаючи, що 01 серпня 2008 року банк уклав з ОСОБА_1 кредитний договір, за умовами якого видав останньому кредит у розмірі 200000 доларів США строком до 31.07.2015 року зі сплатою 15% річних. Відповідач зобов’язався щомісячно погашати кредит та сплачувати проценти за користування грошовими коштами у розмірах та у строки, визначені умовами договору та складеним графіком.
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 01 серпня 2008 року банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки, за яким боржник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники в повному обсязі зобов’язань за кредитним договором.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує зобов’язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними, навіть з врахуванням додаткової угоди від 30.01.2009 року про розстрочення виконання зобов’язань по сплаті нарахованих відсотків та продовження терміну кредитування до 30.07.2023 року, позивач просив суд з підстав, передбачених ч.2 ст.1050 ЦК України, стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за договором кредиту в сумі 1784 158,76 грн. та судові витрати.
В квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до акціонерного комерційного інноваційного банку «Украсиббанк» про захист прав споживачів, зазначаючи, що договір кредиту грошових коштів в іноземній валюті він уклав під впливом публічної пропозиції банку-реклами, не будучи обізнаним щодо встановлених законом України обмежень використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.
Вказуючи на те, що у АКІБ «Украсиббанк»відсутні права здійснювати валютно-кредитну (торгівельну) операцію на території України з резидентами України, ОСОБА_1 просив суд визнати укладений ним з АКІБ «Украсиббанк»кредитний договір недійсним (нікчемним).
Рішенням суду від 04 листопада 2010 року постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АКІБ «Украсиббанк»заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 01.08.2008 року в сумі 1784158,76 грн.
Суд стягнув з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АКІБ «Украсиббанк»сплачений судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АКІБ «Украсиббанк»відмовити, а його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, зазначаючи, що суд належним чином не дослідив обставити щодо отримання ним, ОСОБА_1, листа від банку про надання інформації про сукупну вартість кредиту та не врахував його заперечень щодо невиконання банком обов’язку попередити його, як споживача, про валютні ризики, під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Крім того, апелянт вказує на допущені судом порушення норм матеріального права, зокрема, ст.ст.526, 619, 625, 1054 ЦК України, а також необґрунтовано не застосовані до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів»та ст.ст.27, 533 ЦК України і вважає, що наведені обставини призвели до неправильного вирішення справи.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Украсиббанк» її доводи не визнав, а рішення суду просить залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 01 серпня 2008 року позивач та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за умовами якого відповідачу надано кредит в сумі 200000 доларів США зі строком користування кредитними коштами до 31 липня 2015 року зі сплатою 15 відсотків річних.
При цьому ОСОБА_1 зобов’язався щомісячно частково погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами шляхом сплати рівних платежів у розмірі та в строки, визначені графіком, наведеним у додатку №1 до кредитного договору (а.с.5-10).
Для забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 01 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 поручилася перед банком за виконання ОСОБА_1 свого обов’язку повернути кредит та сплатити проценти.
Умовами договору встановлена солідарна відповідальність поручителя і боржника та обсяг відповідальності поручителя визначений обсягом відповідальності боржника (а.с.13-14).
Починаючи з листопада 2008 року ОСОБА_1 повертав кредит та сплачував відсотки за користування кредитними коштами не в повному об’ємі, а в послідуючому повернення кредиту припинив.
Зазначені факти сторони визнають і не спростовують.
При вказаних обставинах суд, на думку колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що позивач, як кредитодавець, відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України, має право вимагати від ОСОБА_1, як позичальника, що прострочив повернення чергової частини позики, дострокового повернення частини кредиту, що залишилася та сплати належних йому процентів і обґрунтовано стягнув з відповідачів, як солідарних боржників з підстав, передбачених умовами укладених сторонам договорів кредиту і поруки та відповідно до вимог ст.ст.553, 554 ЦК України, належні позивачеві грошові кошти, в тому числі, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідальність ОСОБА_2 як поручителя сторонами не оспорюється і не спростовується, а тому суд апеляційної інстанції, діючи в межах, визначених ст.303 ЦПК України, законність та обґрунтованість рішення в цій частині не перевіряє.
Крім того, на думку колегії суддів, вирішуючи зустрічні позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним, суд правильно застосував до спірних правовідносин положення норм цивільного кодексу України щодо кредитного договору, валюти зобов’язань та валюти виконання грошових зобов’язань (ст.ст.524, 533, 1054), Закону України «Про банки і банківську діяльність»(ст.ст.2, 47-49), Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, постанову Національного банку України №20 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Національного банку України від 14.10.2001 року №483, які регулюють ці правовідносини і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що акціонерний комерційно інноваційний банк «Украсиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Украсиббанк» мав право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі здійснювати кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями і для отримання відсотків та комісій за кредитним договором. Сторонам цього договору не потрібно отримувати індивідуальну ліцензію Національного банку на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.
Наявність у відповідача за зустрічним позовом банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями підтверджена наданими суду і дослідженими доказами та апелянтом не оспорюється і не спростовується.
При вказаних обставинах колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність заявлених позивачем за зустрічним позовом підстав для визнання кредитного договору недійсним та вважає, що цей висновок ґрунтується на належних доказах та відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані законом, доказами і, як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.
Зокрема, посилання апелянта на те, що банком йому не надана інформація про можливі валютні ризики, як це передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, а також умовами укладеного сторонами кредитного договору є юридично неспроможним і таким, що не має правового значення для вирішення даної справи, оскільки відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», на який апелянт посилається в обґрунтування своїх доводів, надання споживачеві недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію, що спричинило певні наслідки, може бути підставою для розірвання договору, а не для визнання його недійсним.
У даній справі вимоги про розірвання кредитного договору не заявлялися і вказані вище обставини обґрунтовано не досліджувалися, як такі, що виходять за межі предмета позову.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування та ухвалення нового рішення немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Цюрупинського районного суду від 04 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: підпис
Судді: два підписи
Копія вірна:
Суддя: Л.В.Пузанова
от