03.03.2011
Справа №22ц-1114/11р.
Категорія: 67 Головуючий в І-й інстанції Стамбула М.І.
Доповідач –Пузанова Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року березня місяця 03 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Пузанової Л.В.
Суддів: Стародубця М.П.
Воронцової Л.П.
при секретарі: Третьяковій І.В.
з участю прокурора: Пуляєва І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Дніпровського району м. Херсона, який діє в інтересах держави в особі ВГІРФО УМВС України в Херсонській області, на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 травня 2008 року в справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - ВГІРФО УМВС України в Херсонській області, про встановлення факту постійного проживання на території України з 1986 року, -
в с т а н о в и л а:
У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1986 року, зазначаючи що у відповідності до Міжурядової угоди про направлення та прийом в’єтнамських громадян на професійне навчання і роботу на підприємствах та в організаціях СРСР від 02 квітня 1981 року, він з 1986 року працював на ВАТ «Харківському заводі тракторних двигунів», а після звільнення з підприємства став проживати у м. Харків. З квітня 2007 року заявник з родиною переїхав до м. Херсона і став проживати за адресою АДРЕСА_1.
Для вирішення питання про набуття громадянства за територіальним походженням йому необхідно підтвердити факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України: 24 серпня 1991 року. Просив встановити зазначений факт у судовому порядку.
Рішенням суду від 28 травня 2008 року постановлено встановити факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, до 24 серпня 1991 року на території України.
В апеляційній скарзі прокурор Дніпровського району м. Херсона, який діє в інтересах держави в особі ВГІРФО УМВС України в Херсонській області, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленої вимоги, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи заявлену ОСОБА_1 вимогу, суд виходив з того, що він належним чином підтвердив своє постійне проживання на території України до 24 серпня 1991 року і цей факт має юридичне значення, оскільки з ним пов’язано набуття громадянства за територіальним походженням.
Проте до такого висновку суд прийшов, допустивши порушення норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення порушеного заявницею питання.
Так за змістом ст. 256 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або порушення особистих чи майнових прав фізичної особи, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, від якого відповідно до ст. 8 Закону України «Про громадянство України»залежить вирішення питання про набуття громадянства України за територіальним походженням особою, яка на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) постійно проживала на території України є іноземцем, який подав зобов’язання припинити іноземне громадянство.
Пунктом 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
На думку колегії суддів, заявником не надано доказів на підтвердження того, що він на законних підставах постійно проживав на території України з 1986 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної Республіки В’єтнам.
Заявник знаходився на території України з 1986 року відповідно до Угоди між Урядом СРСР та Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про направлення та прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР від 02 квітня 1981 року. Метою його приїзду була робота і підвищення кваліфікації на протязі п’яти років. Згідно посвідки на постійне проживання виданої безстроково ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області заявник приїхав до України в 1986 році. Відповідно до виписки з наказу № 640 «Про звільнення»ВАТ «Харківському заводі тракторних двигунів»заявник працював на підприємстві до 02.11.1992 року. Згідно довідки, виданої ЖКВ ВАТ «Херсонські комбайни»ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1.
Після розпаду СРСР заявник залишився проживати в України, однак доказів про отримання дозволу на постійне проживання на території України, так само як і доказів про отримання посвідки на постійне проживання в Україні в установлених Законом України «Про імміграцію»порядку та строк, він суду не надав.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 перебував на території України на законних підставах, але тимчасово.
До того ж, при вирішенні питання про обґрунтованість заявленої вимоги суд, крім перевірки та встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, повинен був встановити той факт, чи подав заявник до компетентного органу зобов’язання припинити іноземне громадянство –письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянство (підданство) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (абзац 12 ст.1 Закону України «Про громадянство України»).
Таким чином, оскільки, ОСОБА_1, будучи громадянином В’єтнаму не надав суду належних доказів про те, що він станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України, і про те, що він звернувся до органів МВС України за місцем проживання з відповідною заявою - зобов’язанням про припинення громадянства В’єтнаму і суд зазначену обставину при розгляді даної справи не досліджував і не встановив, його висновки про те, що факт проживання на території України має для заявника юридичне значення і про те що цей факт у зазначений ним період часу підлягає встановленню судом, є помилковим.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені заявленої вимоги з наведених вище підстав.
На підставі викладеного, ст.8 Закону України «Про громадянство України», керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу прокурора Дніпровського району м. Херсона, який діє в інтересах держави в особі ВГІРФО УМВС України в Херсонській області, задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду Херсонської області від 28 травня 2008 року скасувати і ухвалити нове.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту.
Рішення набирає чинності з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцять днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: