УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 22ц/0690/508/11
Категорія 41
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого – судді Матюшенка І.В.
суддів: Жигановської О.С., Косигіної Л.М.
при секретарі судового
засідання Порохні М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2008 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом в якому, з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України, просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житлом, а саме, квартирою АДРЕСА_1.
У січні 2009 року ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_2 та, посилаючись на положення ст. ст. 9 та 65 ЖК України, просила постановити рішення про вселення її разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_6 у спірну квартиру та зобов’язання ОСОБА_2 не чинити їм перешкод у користуванні житлом. На обґрунтування позову зазначала, що її колишній чоловік ОСОБА_2 своєю протиправною поведінкою змусив її залишити спірне житло і перешкоджає їй у користуванні ним.
Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 14 жовтня 2009 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду (а.с.97).
Рішенням Олевського районного суду від 21 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені в повному обсязі.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт зазначає, що судом дана неправильна оцінка доказам у справі внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про наявність поважних причин у позивачки щодо відсутності понад шестимісячний строк у спірному житловому приміщенні.
ОСОБА_3 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Встановлено, що спірна квартира була надана ОСОБА_2 на підставі ордера від 26 липня 1994 року № 11 на сім’ю із одного чоловіка (а.с.3) і останній є наймачем даного житлового приміщення на даний час. Сторони у справі з листопада 1997 року по жовтень 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_3 разом з її неповнолітньої донькою ОСОБА_6 вселилися та зареєструвалися у квартирі АДРЕСА_1 зі згоди ОСОБА_2, тобто у встановленому законом порядку. З травня 2000 року ОСОБА_3 та її неповнолітня донька залишили спірну квартиру і протягом більше восьми років не проживали у спірній квартирі без поважних причин.
Відповідно до положень ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка разом з дитиною залишила спірну квартиру та більше шести місяців не проживали в ній із за протиправної поведінки відповідача, а саме, зловживання спиртними напоями, вчинення скандалів, сварок, завдання позивачці тілесних ушкоджень.
Проте, такий висновок суду є помилковим, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів. Так, з довідки Ємільчинської центральної районної лікарні від 01.12.2008 року № 11601 вбачається, що позивачка 22.02.2000 року о 21 год. 08 хв. була доставлена в приймальне відділення вказаного медичного закладу, встановлений діагноз – забійна рана затилку. Дані про причини отримання травми відсутні. Відповідач ОСОБА_2 заперечує завдання таких тілесних ушкоджень позивачці та згідно довідки Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області від 09.02.2009 року відповідач в період з 1997 по 2001 р.р. до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався. Не можуть бути прийняті до уваги щодо протиправної поведінки ОСОБА_2 і покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки останні не були безпосередніми свідками таких подій.
Факт не проживання ОСОБА_3 з неповнолітньою донькою у спірній квартирі з 2000 року підтверджується як поясненнями сторін у справі, так і довідками Ємільчинської селищної ради (а.с.5, 6, 129). Апеляційному суду сторони у справі пояснили, що неприязні стосунки між ними відсутні. Пояснення ОСОБА_2 про те, що позивач не вживала жодних заходів для вселення до спірної квартири визнаються самою ОСОБА_3 та підтверджуються довідкою селищної ради від 17.03.2010 року № 453 (а.с.130).
За таких обставин та з урахуванням роз’яснень п. 10 Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року (зі змінами) „Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України”, позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2010 року скасувати, ухваливши по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді