Справа №  2-310/11

РІШЕННЯ

Іменем України

01 березня 2011 року                                                                                           м.Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді                                                            Гусєвої Н.Д.,

при секретарі                                                            Максимчук О.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Арцизі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, за участю третьої особи – в.о. начальника Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

встановив:

Позивачка звернулася з позовом до суду, в якому просила поновити її на роботі, визнати її переміщення 14.09.2010 року незаконним та стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу.

Під час розгляду справи, позивачкою позовні вимоги були уточнені (а.с.89-90). В уточненому позові позивачка просила суд визнати її звільнення з посади лікаря ветеринарної медицини Пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті незаконним, поновити її на посаді, з якої її було звільнено, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду, завдану незаконним звільненням в розмірі 15 000 грн., а також витрати пов’язані з отриманням правової допомоги в розмірі 2 800 грн. В позові позивачка посилається на те, що працювала в Одеській регіональній службі державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на посаді лікаря ветеринарної медицини Арцизького пункту ДВСКНДКТ, наказом №248-К від 03 грудня 2010 року її було звільнено з займаної нею посади на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України. З вказаним рішенням роботодавця позивачка не згодна, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм законодавства про працю, в тому числі ст.43 КЗпП України.

В судовому засіданні позивачка уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити. Пояснила суду, що своє звільнення вважає незаконним, бо воно проведено з чисельними порушеннями законодавства про працю. Свої позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди з відповідача позивачка обґрунтовувала тим, що моральна шкода їй була завдана незаконним звільненням, яка виразилася в моральних стражданнях, утворенням в її сім’ї тяжкого матеріального становища, погіршення стану її здоров’я, чим порушений звичайний уклад її життя, що змушує її докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, що діють на підставі довіреності від 04 січня 2011 року (а.с. 34,35) в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнали, підтримавши в повному обсязі надані суду заперечення на позов (а.с.40-47), пояснили, що втрата довіри, що стала підставою для звільнення ОСОБА_1 з займаної нею посади, полягала в тому, що постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2010 року позивачку було визнано винною у вчиненні корупційного діяння, просила суд відмовити в задоволенні, заявленого позивачкою позову.

Представник залученого судом до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 –ОСОБА_4, що діє на підставі довіреності від 04 січня 2011 року (а.с.87) в судовому засіданні позов ОСОБА_1 також не визнала, пояснила, що звільнення позивачки проведено з дотримання норм закону, у зв’язку з чим її позов не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вивчивши надані сторонами письмові докази, вважає, що позов ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню і такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають з трудового законодавства, пов'язані з правовідносинами між робітником та роботодавцем, а також обов’язком власника (роботодавця) відшкодувати моральну шкоду працівникові тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Кодексом законів про працю України та Цивільним кодексом України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу №48-к від 11 листопада 1993 року позивачку прийнято на посаду лікаря ветеринарної медицини Арцизького кордонного пункту держветсанконтролю регіональної служби держветсанконтролю на кордоні та транспорті при Одеській залізниці, яка на підставі наказу №92 від 09 грудня 1998 року була перейменована в Одеську регіональну службу державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті, на підставі наказу №329 від 30 жовтня 2002 року перейменована в Одеську регіональну службу державного ветеринарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. На підставі наказу №165 від 01 грудня 2009 року Арцизький пункт ДВСКН перейменовано на пункт ДВСКН №1. Наказом № 5 від 08 лютого 2010 року позивачку призначено на посаду начальника пункту ДВСКНДКТ №1. Наказом № 191-к від 14 вересня 2010 року позивачку переведено на посаду лікаря ветеринарної медицини пункту ДВСКНДКТ. Перелічені факти підтверджуються записами в трудовій книжці позивачки (а.с.4-6; 65-69).

У зв’язку з тимчасовою відсутністю в.о.начальника Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті ОСОБА_6, яку на підставі постанови слідчого прокуратури Арцизького району Одеської області від 18 жовтня 2007 року було відсторонено від займаної посади (а.с.12-15), наказом № 219-к від 02 жовтня 2009 року, на посаду в.о.начальника Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті призначено ОСОБА_1 –позивачку у справі (а.с.9).

На підставі наказу № 5-к від 08 лютого 2009 року здійснено переміщення працівників ветеринарної медицини пунктів ДВСКН, в тому числі ОСОБА_1 на посаду начальника пункту-лікаря ветмедицини (а.с.10, 63-64). Пункт 1 зазначеного наказу, на виконання протесту заступника прокурора Одеської області, було скасовано пунктом 1 наказу №191-к від 14 вересня 2010 року (а.с.8, 81, 95-96).

Згідно постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2010 року ОСОБА_1, яка перебувала на посаді начальника Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого п. «г»ч.3 ст.5 Закону України «Про боротьбу з корупцією»та на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с.49-51).

На підставі наказу № 248-к від 03 грудня 2010 року позивачку звільнено з посади лікаря ветеринарної медицини пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 1 на підставі п.2 ст.41 КЗпП України –втрата довір’я до робітника з боку керівництва, про що зроблено відповідний напис в її трудовій книжці (а.с.7, 82).

Згідно інформації, наданою відповідачем позивачка у справі не була державним службовцем, дія Закону України «Про державну службу»поширюється лише на начальника служби та його заступників (а.с.70). Цей факт також вбачається з наданий відповідачем копій Положення про Одеську регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (а.с.52-61) та Посадової інструкції начальника пункту –лікаря ветеринарної медицини ДВСКН №1 Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (а.с.71-74), а також Функціональних обов’язків лікаря ветеринарної медицини ДВСКН №1 Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (а.с.75-78). Згідно довідки, наданою відповідачем договір про повну матеріальну відповідальність з позивачкою не укладався (а.с.83). Згідно листів начальника Одеського міського управління юстиції, адресованих в.о.начальнику Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, Первинна профспілкова організація не легалізована відповідним Управлінням юстиції, Одеськім міським управлінням юстиції зареєстрована Професійна спілка «Незалежна профспілка працівників Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті»(а.с.84, 85).

Як видно з подання заступника прокурора Одеської області від 11 січня 2011 року, у зв’язку з виявленими порушеннями Закону України «Про ветеринарну медицину»від в.о.начальника регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті ОСОБА_2 вимагалося вирішити питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності (а.с.92-94).

Згідно довідки про доходи, наданої на вимогу суду відповідачем ОСОБА_1, яка займала посаду лікаря ветмедицини нарахована заробітна плата в жовтні 2010 року в розмірі 1681,55грн., в листопаді 2010 року –1 297,63грн (а.с.79). Згідно інформації, наданою відповідачем, середньомісячна заробітна плата позивачки, яка розрахована відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від08.02.1995 року, складає 2372,31грн. (а.с.80).

В підтвердження свого стану здоров’я після звільнення, позивачка надала суду копію консультативного висновку спеціаліста, датованого 18 листопада 2010 року (а.с.91)

Відповідно п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Розірвання договору у випадках, передбачених пунктом 2 провадиться з додержанням вимог статті 43 цього Кодексу (ч.2 ст.41 КЗпП України). Допускається розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) у випадку звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації (абз.6 ч.1 ст.43-1 КЗпП України).

Відповідно до роз’яснень п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992р. № 9 з наступними змінами та доповненнями при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Пунктом 28 цієї ж Постанови судам роз’яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Позивачка в своєму позові, а також в судовому засіданні посилалася на те, що її неправомірно звільнили з посади, оскільки при її звільненні не було отримано згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Суд вважає такі твердження позивачки помилковими, оскільки у судовому засіданні встановлено, що підтверджено листами начальника Одеського міського управління юстиції Первинна профспілкова організація не легалізована Управлінням юстиції, Одеськім міським управлінням юстиції зареєстрована Професійна спілка «Незалежна профспілка працівників Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті», членом якої позивачка не є, як пояснила в судовому засіданні сама позивачка. Отже при її звільненні застосовано норму абз.6 ч.1 ст.43-1 КЗпП України.

Доводи відповідача, викладені в запереченнях проти позову, про те, що підставою для звільнення ОСОБА_1 є втрата довір'я до неї з боку керівництва Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, у зв’язку з тим, що нею були вчинені корупційні дії є помилковими та не знайшли свого підтвердження, оскільки по-перше: ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого п. «г»ч.3 ст.5 Закону України «Про боротьбу з корупцією»під час її перебування на посаді начальника Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, а звільнено її було з посади лікаря ветеринарної медицини Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, на якій вона перебувала після скасування пункту 1 наказом №5-к від 08 лютого 2009 року, пунктом 1 наказу №191-к від 14 вересня 2010 року на виконання протесту заступника прокурора Одеської області. По друге: підставою для розірвання трудового договору з працівником є здійснення працівником винних дій. На думку суду на цій підставі можуть бути звільнені лише особи, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або будь-які матеріальні цінності, що прийняті на зберігання, що зберігаються на складі або відпускаються зі складу, іншого сховища.

З заперечень та пояснень в судовому засіданні представника відповідача встановлено, що позивачку було звільнено з посади лікаря ветеринарної медицини Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 1. Судом також встановлено, що відповідно до функціональних обов’язків лікаря ветеринарної медицини Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 1, в обов’язки лікаря входять контроль ветеринарного стану різноманітних транспортних засобів, будівель тощо; вивчання епізодичної ситуації в закріпленій зоні; перевірка правильності оформлення оригіналів ветеринарних документів, сертифікатів…; не допущення ввезення на територію України тварин, продуктів і сировини тваринного походження без проходження обов’язкового ветеринарного контролю і т.д., та взагалі не входить до обов’язків безпосереднє обслуговування грошових, товарних або будь-яких матеріальних цінностей, що прийняті на зберігання, що зберігаються на складі або відпускаються зі складу, іншого сховища.

Отже, з викладеного випливає, що позивачка, займаючи посаду лікаря ветеринарної медицини Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 1 не відноситься до кола осіб, до яких може бути застосовано норма п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, оскільки вона не є матеріально-відповідальною особою.

Однак, відповідачем зроблено помилкове тлумачення п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України на підставі якого було звільнено позивачку, що потягло за собою неправильне застосування вказаної норми Закону при звільненні позивачки, тому суд вважає, що звільнення позивачки з посади лікаря ветеринарної медицини Арцизького пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 1 проведено з порушенням вимог трудового законодавства, у зв’язку з чим воно має бути визнано незаконним.

Оскільки позивачку було звільнено з роботи з порушенням норм трудового законодавства вона на підставі ст. 235 КЗпП України повинна бути поновлена на роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш ніж за один рік.

Відповідно до роз’яснень викладених у п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992р. № 9, з наступними змінами і доповненнями, у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарні місяці його роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100 з наступними змінами і доповненнями.

Враховуючи вищевказані вимоги законодавства, роз’яснення вищевказаної Постанови Пленуму Верховного суду України та матеріали справи, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Із наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивачки та інформації про середньомісячну заробітну плату позивачки (а.с.79, 80), представлених відповідачем на вимогу суду вбачається, що її середня заробітна плата за два місяці, які передували звільненню (жовтень –листопад 2010 року) складала 2372,31 грн.

Термін вимушеного прогулу позивачки склав з 03.12.2010р. по час прийняття рішення 01.03.2011р. –3 місяці, за яких позивачці повинно бути нараховано 7116грн.93коп. (2372,31 грн. х 3). Вказана сума визначена без урахування сплати обов’язкових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також вимогами ч.3 ст.23 ЦК України, відповідно до яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно до вимог ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Неправомірними діями відповідача у зв'язку з незаконним звільненням позивачки, які порушили її законі права, була заподіяна моральна шкода. Позивачка залишилися без роботи, була поставлена у скрутне матеріальне становище, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням стану здоров'я позивачки, її переживань, характеру та обсягу страждань, їх тривалості/часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану суд, враховуючи вимоги розумності і справедливості, оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень. Судом не береться до уваги консультативний висновок спеціаліста, наданий позивачкою в підтвердження свого стану здоров’я, яке по її твердженням погіршилося у зв’язку зі звільненням, оскільки цей висновок датований 18 листопада 2010 року, тобто обстеження позивачки було проведено лікарем до її фактичного звільнення, яке відбулося 03 грудня 2010 року.

Крім того, відповідно до вимог ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона у справі повинна доказати ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.57 УПК України доказами по справі є любі фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги сторони.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

В судовому засіданні не знайшов своє підтвердження факт моральних страждань, понесених позивачкою в зв’язку з її незаконним звільненням в розмірі зазначеному позивачкою.

Що стосується витрат, пов’язаних з правовою допомогою, отриманою позивачкою у зв’язку з подачею наявного позову до суду, то суд вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати, сплачені нею адвокату ОСОБА_7 за надану ним позивачці правової допомоги в розмірі 1 000 грн., яка підтверджена квитанцією від 01 березня 2011 року, наявною в матеріалах справи (а.с.88). В іншій частині вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача витрат, понесених нею при отриманні правової допомоги в розмірі 1800 грн. не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому вони не підлягають задоволенню в розмірі, заявленому позивачкою.

Судові витрати необхідно розподілити між сторонами у справі у відповідності до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України, тобто з позивачки підлягають стягненню судові витрати, визначені пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а з відповідача –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачці відмовлено.

На підставі вищезазначеного, суд, оцінивши в сукупності всі добуті в судовому засіданні докази, вважає необхідним задовольнити позов частково.

Крім того, на підставі ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі і присудження позивачці заробітної плати за один місяць.

На підставі ст.ст. 41, 43, 43-1, 232, 241-1 КЗпП України, ст.ст.16, 23, 1167 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 15, 30, 57-60, 64, 88, 158, 208, 209, 212-215, 367 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, за участю третьої особи –в.о. начальника Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди –задовольнити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря ветеринарної медицини пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 1 Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті незаконним та поновити ОСОБА_1 на посаді з якої її було звільнено.

Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу –7 116 (сім тисяч сто шістнадцять) гривень 93 копійки; моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень; та витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.

При сплаті суми заробітної плати за час вимушеного прогулу врахувати відповідні відрахування податків та інші обов’язкові платежі, передбачені діючим законодавством.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача моральної шкоди та витрат на правову допомогу в зазначеному позивачкою розмірі –відмовити.

Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті пропорційно від задоволених позовних вимог на користь держави судовий збір в розмірі 81 (вісімдесят одна) гривня 17 копійок.

Стягнути на користь Територіального управління Державної судової адміністрації Одеської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи пропорційно від задоволених позовних вимог: з відповідача –Одеської регіональної службі державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті в розмірі 44 (сорок чотири) гривні 04 копійки; з позивачки ОСОБА_1 в розмірі 75 (сімдесят п’ять) гривень 96 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і присудження їй заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо сторони, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суддя

Арцизького районного суду                                                   Гусєва Н.Д.