ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2006 р. | № 27/33 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Глос О.І., |
суддів: | Бакуліної С.В., Кривди Д.С., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2006 р. |
у справі | №27/33 |
господарського суду | м.Києва |
за позовом | ВАТ "Гамма" |
до | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
про | стягнення 3 487 776,25 грн. |
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: | Андрюшина М.В. |
від відповідача: | не з'явився |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 22.02.2006 р. у справі №27/33 (суддя Бачун О.В.) позовні вимоги ВАТ "Гамма" задоволені частково: стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ВАТ "Гамма" 739 469,22 грн. заборгованості по витратах на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, 1 700,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на матеріально-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за пропуском позовної давності.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ВАТ "Гамма" було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду України від 07.06.2006 р. у справі №27/33 (судді: Корсак В.А., Коршун Н.М., Авдеєв П.В.) апеляційну скаргу ВАТ "Гамма" задоволено: рішення господарського суду м.Києва від 22.02.2006 р. у справі №27/33 скасовано частково. Позов задоволено частково: стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву 1 735 564,88 грн. заборгованості по витратах на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, 1 700,00 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 850,00 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги. В частині позовних вимог щодо стягнення 1 752 211,37 грн. провадження припинено на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України
У касаційній скарзі Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду України від 07.06.2006 р. у справі №27/33 та у позові ВАТ "Гамма" відмовити, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", п.п. 2. 5, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних із відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", п. 10.3 Інструкції "Про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства", затвердженої наказом Мінфіну від 13.05.1996 р., ст. 71, 76, 165 Цивільного кодексу УРСР, ст. 257, ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 42, ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, чинним законодавством визначено спеціальний порядок визначення сум, що підлягають відшкодуванню відповідальним зберігачам мобілізаційного резерву; по-друге, суди попередніх інстанцій, обмежившись лише висновком судово-економічної експертизи, не застосували до спірних правовідносин норми Закону України "Про державний матеріальний резерв" та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних із відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", які підлягали застосуванню.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 13.09.2006 р. №02-12.2/298 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого —судді Глос О.І., суддів: Бакуліної С.В., Кривди Д.С.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
На відповідальному зберіганні позивача знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, управління якими здійснює Держкомрезерв відповідно до вимог Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Між сторонами не було укладено договору на зберігання матеріальних цінностей відповідно до вимог Закону України "Про державний матеріальний резерв", але з огляду на надання позивачем відповідачу річних звітів за формою №12 (отримання яких відповідачем не заперечується), суди дійшли висновку про наявність між сторонами договірних відносин по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву та про наявність у позивача на зберіганні зазначених матеріальних цінностей.
Упродовж всього терміну зберігання відповідач не проводив відшкодування витрат позивача на здійснення зберігання матеріальних цінностей.
Враховуючи право на відшкодування витрат відповідальних зберігачів, встановлене ст.ст. 8, 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період із 01.07.1998 р. по 01.07.2004 р. в сумі 3 487 776,25 грн.
З метою визначення розміру фактично понесених позивачем витрат на зберігання господарським судом першої інстанції було призначено судово-економічну експертизу.
Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 08.11.2005 р. №24 експертом документально підтверджуються витрати ВАТ "Гамма" на збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в обсязі наданих на дослідження документів за період із 01.01.1998 р. по 01.07.2004 р. без урахування витрат паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання, у сумі 1 114 594,55 грн., з якої 67 546,80 грн. враховано умовно, а також підтверджуються витрати на збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в обсязі наданих на дослідження документів за період із 01.01.1998 р. по 01.07.2004 р. з урахуванням витрат паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання згідно довідок ВАТ "Гамма" у сумі 1 735 564,88 грн., з якої 67 546,80 грн. враховано умовно.
У зв'язку з частковим підтвердженням висновком експертизи суми витрат, понесених позивачем, останній подав заяву про зменшення позовних вимог до суми, підтвердженої судовою експертизою —1 735 564,88 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ВАТ "Гамма" про стягнення витрат, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, за відсутності договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, укладеного між сторонами, річні звіти позивача за формою №12 (отримання яких підтверджено відповідачем), підтверджують факт наявності на збереженні у позивача матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та наявності між сторонами договірних відносин по збереженню зазначених цінностей; по-друге, розмір витрат на збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву підтверджено висновком судово-економічної експертизи.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім доказам у справі.
Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" прийнято постанову від 12.04.2002 р. №532 "Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", якою затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі —Порядок), яким запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Відповідно до п. 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.
Відповідно до п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 р. №111/03, зберігачі матеріальних цінностей мобілізаційного резерву зобов'язані щороку разом із річним звітом форми №12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Згідно з п. 5 Порядку Держкомрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Таким чином, законодавством України визначено спеціальний порядок визначення сум, що підлягають відшкодуванню відповідальним зберігачам мобілізаційного резерву, що передбачає складання та направлення до Держкомрезерву України кошторисів витрат разом з підтверджуючими такі витрати документами, аналіз цих витрат Держкомрезервом України та встановлення відповідної суми таких витрат, що підлягає відшкодуванню.
Однак, господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на висновок судово-економічної експертизи щодо розміру витрат позивача, не встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, в т.ч. не встановили факт подання (чи неподання) позивачем у спірний період разом з річними звітами форми №12 кошторисів витрат на зберігання матеріальних цінностей; не надали будь-якої оцінки як річним звітам форми №12 (про розмір витрат на зберігання), поданим позивачем у спірний період, так і доводам відповідача про те, що зазначений позивачем у звітах форми №12 розмір витрат був значно нижчим, ніж той, що вказаний у позовній заяві та у висновку експертизи (зробленої без дослідження звітів і кошторисів).
Таким чином, господарські суди, не надавши будь-якої оцінки доводам відповідача, не встановили, чи відповідають суми витрат на зберігання, зазначені позивачем у звітах форми №12, сумам витрат, зазначеним у позовній заяві і висновку експерта.
Крім того, слід зазначити, що в порушення вимог ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (згідно з якими висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами ст. 43 цього кодексу), господарські суди першої та апеляційної інстанцій, пославшись на часткове підтвердження суми витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву висновком судово-економічної експертизи, фактично лише обмежилися викладенням змісту висновку судово-економічної експертизи. Але слід зазначити, що викладення судом змісту висновку судово-економічної експертизи без оцінки його як доказу за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не може вважатися встановленням судом факту, на підтвердження якого надано цей доказ.
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2006 р. та рішення господарського суду м.Києва від 22.02.2006 р. у справі №27/33 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва.
Головуючий О.Глос
Судді С.Бакуліна
Д.Кривда