ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
19 вересня 2006 р. |
№ 11/431 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. та рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2005р.
у справі №11/431 господарського суду Запорізької області
за позовом Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Запорізької атомної електричної станції
до відповідача приватного підприємця
ОСОБА_1
про стягнення 552грн.
за участю представників:
ДП “НАЕК “Енергоатом” -Олійник О.І.;
Приватного підприємця ОСОБА_1. - не з'явилися
в с т а н о в и л а :
Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом та просило суд стягнути з відповідача -ОСОБА_1 552грн. заборгованості за договором №НОМЕР_1 від 29.01.2001р., у т.ч. 471,63грн. основної заборгованості за надані комунальну послуги у серпні та жовтні 2002р., 80,37грн. пені за період з 11.07.2004р. по 11.07.2005р.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з оплати комунальних послуг у встановлений п.3.1 договору строк (а.с.2-3).
Відповідач у справі - приватний підприємець ОСОБА_1. у відзиві на позов просить у його задоволенні відмовити у повному обсязі. При цьому, відповідач визнає заборгованість у розмірі 14,03грн., у т.ч. заборгованість за послуги з вивезення та утилізації сміття за серпень, жовтень 2002р., а також послуги з гарячого водопостачання у жовтні 2002р. Інші заявлені позивачем вимоги відхилені відповідачем у зв'язку з неподанням позивачем доказів наявності заборгованості (а.с.26-27).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.11.2005р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 471,63грн. основної заборгованості, 80,37грн. пені ( а.с.54-55).
Задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором щодо своєчасної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим допустив заборгованість у розмірі 471,63грн.;
- умовами договору передбачена відповідальність за несвоєчасне здійснення розрахунків у вигляді пені.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2005р. скасовано частково та прийнято рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до постанови суду апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 471,63грн. основної заборгованості; в іншій частині позову відмовлено (а.с.109-111).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення вимог щодо стягнення пені, суд апеляційної інстанції визнав такі вимоги необґрунтованими, оскільки нарахування пені в силу п.6 ст.232 ГК України припинилось з 26.11.2002р.
31.07.2006р. Вищим господарським судом України порушено касаційне провадження за скаргою приватного підприємця ОСОБА_1. на судові акти у цій справі.
У поданій касаційній скарзі скаржник просить їх скасувати, а у позові відмовити.
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням судами норм процесуального права, а саме ст.ст.33,38,43,11110 ГПК України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29.01.2001р. між сторонами у справі -ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Запорізької АЕС та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір №НОМЕР_1 про надання комунальних послуг.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.151 ЦК УРСР, договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов'язань.
Отже, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін певних прав та обов'язків, визначених ним.
Зокрема, за умовами договору, позивач взяв на себе зобов'язання надавати відповідачу в торговий павільйон, що знаходиться у районі будинку №АДРЕСА_1 в м. Енергодарі, комунальні послуги, які включають: водопостачання, послуги каналізації, постачання теплоенергії, вивезення та утилізація сміття; а відповідач зобов'язувався своєчасно оплачувати надані йому послуги (п.1.1 договору).
Даний договір укладений сторонами на строк до 31.01.2002р. і вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку не буде заявлено про відмову від договору або його перегляд (п.6.5 договору).
Судами не встановлено, що даний договір припинив свою дію протягом період, за який нарахована заборгованість за надані послуги, які позивач просить стягнути з відповідача.
В силу пп.3.1, 4.3 договору, оплата здійснюється згідно рахунку не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання у встановлений договором строк в частині оплати послуг, наданих йому у серпні та жовтня 2002р. не виконав, допустивши заборгованість у розмірі 471,63грн.
Відповідно до ст.1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
В силу ст.161 ЦК УРСР (чинному на момент укладення договору), зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Такий же обов'язок визначений і діючими на момент звернення до суду з позовом нормами.
Так, відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, заявлені позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 471,63грн. визнані обґрунтованими судами правильно.
При цьому, касаційна інстанція вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо порушення судами норм процесуального права під час з'ясування розміру основної заборгованості з огляду на таке.
Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заперечуючи щодо розміру нарахувань за послуги з водопостачання та каналізації, відповідач посилався на те, що такі нарахування здійснені позивачем без врахування показників вимірювальних приладів. Разом з тим, відомостей щодо показників лічильників на відповідну дату відповідачем, в підтвердження заперечень, не надано в порушення вимог ст.33 ГПК України, не зважаючи на вимоги судів обох інстанцій.
Крім того, обґрунтовуючи клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, відповідач посилався на те, що ним знайдені журнали обліку гарячої та холодної води. (а.с.101), разом з тим, відомості з таких журналів у наступне засідання ним надані не були.
Під час розгляду справи судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку апеляційною інстанцією встановлено, що відповідно до п.6.1 договору, відомості щодо показів лічильників надавались саме відповідачем.
Відповідальність за несвоєчасні розрахунки передбачена п.5.3 договору у вигляді пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У поданій заяві позивач просить стягнути пеню за період з 11.07.2004р. по 11.07.2005р. Дані вимоги визнані судом апеляційної інстанції такими, що не підлягають задоволенню правильно, з огляду на таке.
Пеня позивачем нарахована у період, після набрання чинності ГК та ЦК України.
Згідно з п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, висновку про, те, що нарахування пені припинилось саме 26.11.2002р. суд апеляційної інстанції дійшов неправильно застосувавши ст.232 ГК України, оскільки зазначена норма на вказану дату ще не діяла і, за змістом п.4 Прикінцевих положень ГК України, не може бути застосована до відповідних відносин. Водночас, слід погодитись з судом апеляційної інстанції у тому, що нарахування пені припинилось, однак, касаційна інстанція вважає, що лише з 01.07.2004р., враховуючи норми Прикінцевих положень ГК України. При цьому, невірне визначення дати, з якої нарахування пені припинилось, не впливає на правильність висновку апеляційної інстанції щодо безпідставності позову в частині стягнення пені за період з 11.07.2004р. по11.07.2005р.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. у справі №11/431 господарського суду Запорізької області залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.