Яготинський районний суд Київської області

Справа № 356/432/21

Провадження № 2/382/173/22

РІШЕННЯ

Іменем України

11 січня 2022 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.

при секретарі Твердохліб Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготин Київської області в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Від Березанського міського суду Київської області 08.11.2021 року за підсудністю надійшла справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням,в якому зазначено, що згідно свідоцтва про право власності від 22 вересня 2000 року та свідоцтв про право на спадщину за законом від 22 вересня 2000 року позивачі по справі являються співвласниками житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . В даному будинку зареєстрована колишня дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , та їх спільні повнолітні діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які в 2015 році переїхали разом з матір`ю до м. Березань Київської області, а саме в житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 . Незважаючи на тривалу відсутність у житловому будинку по АДРЕСА_3 , відповідачі місце своєї реєстрації змінювати не бажають. В той же час, зважаючи на місце реєстрації відповідачів у належному позивачам будинку, позивачі по справі позбавлені можливість оформити субсидію, оскільки дохід відповідачів також враховується при її нарахуванні. Разом з тим, за комунальні послуги відповідачі не сплачують, будинком не цікавляться, не ставляться до нього як до свого постійного єдиного місця проживання, їх особистих речей в будинку немає. Будь-яких перешкод у відповідачів щодо користування спірним приміщенням ніколи не існувало, будинок вони покинули добровільно, за весь період не проживання ніколи не виявляли бажання проживати у будинку чи брати хоч якусь участь у його утриманні. Таким чином, прописка відповідачів у належному позивачам будинку, створює їм перешкоди у володінні та користуванні своїм майном, чим позбавляє їх можливості в повній мірі використовувати свій об'єкт права власності та негативно впливає на їх матеріальний стан, що порушує їх права, а тому позивачі вимушені звернутися до суду з даним позовом.Враховуючи викладене, позивачі просили визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування будинком за АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивачів підтримала позовні вимоги та зазначила, що відповідачами не надано підтверджень, що вони не можуть знятись із реєстрації, та що у них відсутнє нерухоме майно.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечувала щодо зняття її з реєстрації, оскільки вона як виїхала у 2012 році з даного будинку, то до нього не поверталась, не мала там своїх речей та не цікавилась даним будинком. Проте заперечує щодо зняття з реєстрації її доньок, які час від часу проживали в даному будинку, коли їздили до свого батька ОСОБА_3 .. В тому числі і в період навчання. При цьому, відповідач ОСОБА_3 не повідомляв, що його матері потрібні кошти, що сплати комунальних послуг, можливо вона могла б частково відшкодувати. При цьому, вона не подавала позову відносно ОСОБА_3 щодо стягнення аліменів на утримання неповнолітніх дітей, та сама сплачує за навчання доньки, а відповідач не допомагав дітям. Вважає, що можливо було дійти згоди мирним шляхом, проте відповідач не вів розмов. Їхні з відповідачем ОСОБА_3 доньки вважають батьківським домом дане житло де вони виросли.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала щодо позовних вимог, з огляду на те, що вона після того, як виїхала разом із матір`ю до м.Березань, час від часу приїздила зі своїми речами до даного будинку в м.Яготин Київської області з 2016 по 2020 рік, також на вихідних з ночівлею. В тому числі і на час навчання у 2019 році та у 2020 році, перебуваючи від двох до чотирьох днів в даному будинку двічі на рік. Вона не працює, тому не має доходи, що стосується субсидії, оскільки батько говорив, що їх баба не має можливості отримати субсидію. Комунальні послуги вона по даному будинку не сплачувала. Не має можливості зареєструватись в іншому помешканні, оскільки її інша баба відмовила в її реєстрації.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечувала щодо позовних вимог враховуючи, що має неповнолітню дитину, та з огляду на те, що вона після того, як виїхала разом із матір`ю до м.Березань, час від часу приїздила до даного будинку в м.Яготин Київської області з 2012 року. З 2017 року, менш разів приїздила, біля 2 разів на рік, оскільки приїздила зі своєю маленькою дитиною. Приїздила в загальному по різному, бувало 1 раз на місяць, а бувало і декілька разів на місяць. Перебувала в даному будинку без ночівлі. Допомогу щодо оплати комунальних послуг не надавала. Вважає своїм жилом даний будинок де вона народилась. Ключів від будинку не має. Вона не має іншого помешкання де мала б змоглу зареєструватись. В даному будинку де вона зараз проживає, на кожного проживаючого в ньому не вистачає по кімнаті.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Так, в судовому засіданні з копій паспортів (а.с. 5-11), копій Свідоцтв про право на спадщину за законом серія АВН № 943901, серія АВН № 943898 та серія АВН № 933900 (а.с. 12-14), копії Свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 (а.с. 15) та Довідки № 68 від 03.09.2021 року (а.с. 16) вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 являються співвласниками житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . В даному будинку зареєстрована колишня дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , та їх спільні повнолітні діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 17-20). З витягу ЄДРСР вбачається, що 14 лютого 2019 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був розірваний (а.с. 21-22).

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 15 січня 2020 року, справа № 754/613/18-ц провадження № 61-1634св19, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Таким чином, враховуючи вище викладене, а також те, що тривалий час проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з їх народження, як дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , та сторони в судовому засіданні не заперечували цього факту, та дане житло незалежно від його правового режиму, навіть якщо постійно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не проживать в ньому, проте час від час перебувають в даному будинку, проживаючи певний час в даному будинку та враховуючи, що ( ОСОБА_7 та ОСОБА_5 самовизначають даний будинок з огляду на їх, фізичну та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з їх батьком приїздивши до даного будинку, та вважають даний будинок, як усталене та безпечне місце в суспільстві, як батьківський будинок, в якому вини народились та тривалий час проживали, і навіть, коли проживали з матір`ю, приїздили час від часу до даного будинку як до батьківського будинку, що є достатньою підставою для того, щоб вважати спірний будинок житлом ( ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в розумінні статті 8 Конвенції.

Тому, з огляду до зазначеного та того, що відповідачка ОСОБА_4 визнала викладені щодо неї обвставини в позові, позов підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 10, 13, 76, 81, 89, 258-259, 263, 265, 268, 354, 279, 141 ЦПК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України, ст. 47 Конституції України, ст. ст. 1, 8, 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі через Яготинський районний суд апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 07 лютого 2022 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кисіль О.А.