УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа   № 22ц/0690/          255/11

Категорія 2

                                                     Р І Ш Е Н Н Я

                   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 січня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого – судді Матюшенка І.В.          

суддів: Малахової Н.М., Гансецької І.А.                                        

при секретарі судового

засідання Жовновській О.О.                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 1 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння та усунення перешкод у користуванні житловим будинком,

в с т а н о в и л а :

          У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому просила вселити її разом з дітьми в житловий будинок АДРЕСА_1. У процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнювала свої позовні вимоги і остаточно, посилаючись на те, що вказаний будинок був побудований сторонами по справі під час перебування у зареєстрованому шлюбі, просила визнати спірний будинок спільною власністю сторін, визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку та зобов’язати відповідача не чинити їй перешкоди в користуванні житловим будинком.

          Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 1 грудня 2010 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

          У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення її позову. Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що будинок не зданий в експлуатацію є незавершеним будівництвом, що у зв’язку з цим вона не має права власності на Ѕ його частину та права на проживання в ньому.

          ОСОБА_3 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

          Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

          Встановлено, що сторони у справі з 31.12.1993 року по 18.09.2009 року (а.с.5, 14) перебували у зареєстрованому шлюбі. Згідно договору купівлі-продажу від 15.11.1993 року ОСОБА_3 купив у ОСОБА_4 фундамент під жилий будинок, що знаходиться в селі Чижівка і розташований на присадибній земельній ділянці площею 2500 м. кв. Перебуваючи у шлюбі сторони будували житловий будинок, який на день розгляду справи в суді не зданий в експлуатацію та не пройшов державної реєстрації.

          А відтак, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не довела факту створення спільного нерухомого майна у вигляді житлового будинку як об’єкта у контексті ст. 380 ЦК України, є правильним і за таких обставин, суд обґрунтовано відмовив позивачці у визнанні спірного майна спільною власністю колишнього подружжя та визнанні за нею ж права власності на Ѕ частину житлового будинку.

          Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом довідок сільської ради від 07.10.2010 року № 423 (а.с.86) та від 24.03.2010 року № 66 (а.с.103) про те, що будівництво завершене і будинку присвоєна адреса згідно даних погосподарської книги за 2006 рік є безпідставними, оскільки у сторін відсутнє свідоцтво про право власності на спірний об’єкт і останній не зареєстрований відповідно до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін’юсту України від 07.02.2002 року № 7/5 у редакції наказу Мін’юсту України від 28.07.2010 року № 1692/5.

          Разом з цим, неможливо погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивачки права на користування об’єктом незавершеного будівництва.

          Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині суд послався на положення ст. 391 ЦК України. Проте, право ОСОБА_2 на користування спірною забудовою для проживання передбачене ст. 47 Конституції України та ч. 4 ст. 9 ЖК України.  Оскільки апелянт зареєстрована у АДРЕСА_1, тривалий час проживала за вказаною адресою і відповідач ОСОБА_3 перешкоджає їй у користуванні житлом, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

          У решті рішення постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

          Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 1 грудня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення. Зобов’язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні житлом.

У решті рішення залишити без зміни.

          Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий                                        Судді