КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 21.02.2011                                                                                           № 51/258

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:            Авдєєв  П.В.

          Коршун Н.М.

 За участю представників:

 від позивача: Марініч В.К. - представник за довіреністю,   

від відповідача: Лазоренко І.В. – представник за довіреністю,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гефест Буд”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 08.11.2010

 у справі № 51/258 (Пригунова А.Б. .....)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Гефест Буд”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

 про                                                   визнання частково недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

 В серпні 2010 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсним положення п. 5.8 договору фінансового лізингу № 787 від 26.05.2008 р. та умови оплати, встановлені в Плані лізингу, затвердженого додатком № 3 до зазначеного договору.  

         Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюванні положення договору суперечать актам цивільного законодавства, оскільки передбачають можливість односторонньої зміни відповідачем ціни договору (розміру лізингового платежу), яка є однією з істотних умов договору.

        Рішенням Господарського суду м. Києва  від 08.11.2010р. у справі №51/258 в задоволенні позовних вимог відмовлено.   

        Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.   

       Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається, зокрема, на те, що в Договорі фінансового лізингу № 787 не існує встановленого і затвердженого сторонами еквіваленту ціни (розміру лізингових платежів) ні в долларах США, ні в іншій іноземній валюті, а так як ціна затверджена в гривні і Договір не відноситься до зовнішньоекономічного. Прив’язка ціни Договору до коливань офіційного курсу долара США до гривні протирічить чинному законодавству.  

        Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

            Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та зібрані  докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

        26.05.2008р. між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 787, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався передати, а позивач, в свою чергу, прийняти в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності із замовленням на транспортний засіб, та придбаний відповідачем на підставі наданого позивачем замовлення на транспортний засіб (далі-Договір).

       Як вбачається з матеріалів справи, на підставі замовлень № 787/001 та № 787/002 від 26.05.2008р., відповідачем було надано в користування позивача транспортні засоби автобетонозмішувач АБС-7DА на базі КАМАЗ 53229, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автобетонозмішувач АБС-7DА на базі КАМАЗ 53229, реєстраційний номер НОМЕР_2 що підтверджується відповідними актами приймання-передачі № 787/001 від 01.08.2008р. та  № 787/002 від 30.07.2008 р.

      Пунктом 5.1 Договору сторонами погоджено, що за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати початку до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати позивачем лізингових платежів відповідачу встановлюється в “Плані Лізингу”(додаток № 3 договору) та інших додатках. Нарахування лізингових платежів здійснюється згідно актів виконаних робіт які підписуються сторонами.

     Згідно із п. 5.8 Договору, оплата вартості послуг відповідача здійснюється в українських гривнях. Також, у вказаному пункті Договору наведено розрахункову формулу для визначення розміру чергового лізингового платежу: для визначення розміру лізингового платежу (комісії лізингодавця) необхідно взяти за основу комісію відповідача за відповідний місяць, визначену Планом лізингу, помножити її на коефіцієнт зміни курсу валюти, від отриманого результату відняти комісію відповідача за відповідний місяць, та на отриману різницю збільшити комісію відповідача за відповідний місяць.

      Невід’ємною частиною договору є плани лізингу від 26.05.2008 р. № 787/001 та № 787/002, а також зміни до планів лізингу від 29.07.2008 р. та від 27.10.2008 р., яким встановлені строки сплати лізингових платежів за користування зазначеним транспортним засобом. План лізингу є додатком до договору в якому визначаються строк лізингу, розмір лізингових платежів, періодичність сплати лізингових платежів, місячний пробіг, дата повернення, місце передачі тощо (п. 1 Договору).

      Планами лізингу, копії яких додано до матеріалів справи, в якості іноземної валюти для визначення обміну курсу до гривні визначено долар США.

       Обґрунтовуючи позивні вимоги позивач стверджує, що оспорюванні положення Договору суперечать актам цивільного законодавства, оскільки передбачають можливість односторонньої зміни відповідачем ціни Договору (розміру лізингового платежу), яка є однією з істотних умов Договору, в зв’язку з чим відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання їх недійсними.

         Колегія суддів, дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

         Пунктом 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч.1 та ч.5 ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

           Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

З частин 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України вбачається, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ч.2 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”,  за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В силу ст.6 Закону України “Про фінансовий лізинг”, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Ціна в договорі, відповідно до п. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, встановлюється за домовленістю сторін.

Так, сторони уклавши Договір погодили, що розмір лізингових платежів встановлюється у плані лізингу, що є невід’ємною частиною договору та підлягає коригуванню на обмінний курс української гривні до долара США, встановлений Національним банком України.

У відповідності зі ст.524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

З викладеного випливає, що чинним законодавством не заборонено визначати  грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 р. “Про удосконалення порядку формування цін”встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 р.  02-5/111 вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З пункту 5.8 Договору вбачається, що грошове зобов'язання за цим договором зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України - гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі і постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 “Про удосконалення порядку формування цін”.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що п. 5.8 Договору та Плани лізингу передбачають лише коригування на зміну курсу гривні до долару США, що не протирічить нормам чинного законодавства України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони не порушили вказані норми, обумовивши у Договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті з урахуванням змін обмінного курсу Національного банку України української гривни до долара США.

Такої ж позиції дотримується і Вищий господарський суд України, яка викладена ним у постанові 32/148 від 31.01.2010р. (а.с.86-92).

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дійсність оскаржуваного Договору була перевірена під час винесення Господарським судом м.Києва рішення від 28.09.2009р. залишеного в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2010р. у справі №22/248.

  Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

         Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

       Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

       Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду.       

      Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

       Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гефест Буд” залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду м.Києва від 21.01.2010р. по справі №32/148 залишити без змін.

3.          Матеріали справи №32/148 повернути Господарському суду м.Києва.

           Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

 Судді                                                                                          Авдєєв  П.В.

                                                                                          Коршун Н.М.

 09.03.11 (відправлено)