КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.02.2011                                                                                           № 53/337

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Авдєєва  П.В.

 суддів:            Корсак В.А.

          Корсак В.А.

 За участю представників:

 від позивача: Сербан В.Ф.– за довіреністю,

від відповідача: Данилова В.В. –за довіреністю,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної наукової установи „Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів,

 на рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2010

 у справі № 53/337 (Грєхова О.А. .....)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-проектна фірма „Україна”

 до                                                   Державної наукової установи „Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів,

 про                                                   стягнення 195 997,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

 В жовтні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Будівельно-проектна фірма „Україна” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної наукової установи „Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів про стягнення з відповідача 187374,58 грн. – основного боргу; 6578,41 грн. – інфляційних втрат; 2044,21 грн. – 3% річних, а також витрати на правову допомогу - 12000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов Договору підряду №09-Д/10 від 12.05.2010 р. відповідач не виконав належним чином своїх зобов’язань щодо оплати з виконані позивачем роботи. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати за послуги адвоката відповідно до Договору №01/10/10 ГС від 07.10.2010 року про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт.

Відповідачем не надано відзиву щодо позовних вимог.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.12.2010 року у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, прийняття рішення при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що між сторонами не було укладено Договору № 04-Д/10 від 12.05.2010 року, на який послався суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення.

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції було неправомірно не враховано клопотання відповідача про перенесення розгляду справи, чим порушено право останнього щодо вжиття заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Як на порушення норм процесуального права, апелянт послався на те, місцевим судом не дотримано вимоги  ст. 84 ГПК України, оскільки в резолютивній частині рішення не зазначено, що позов підлягає задоволенню повністю чи частково.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2010 між сторонами у справі було укладено Договір підряду № 09-Д/10, відповідно до умов якого Замовник (відповідач) доручає, а Підрядник (позивач) зобов’язується на власний ризик виконати, у відповідності до умов даного договору, роботу, а Замовник зобов’язується прийняти цю роботу та оплатити її, прийнятою за результатами проведеного тендеру (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору характер робіт, що виконується Підрядником: поточний ремонт приміщень Державної наукової установи “Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів” за адресою: м. Київ, пров. Бабушкіна, 3.

Вартість робіт за даним Договором складає 196 970,40 грн. (п. 6.1 Договору).

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що договірна ціна може переглядатися за взаємною згодою сторін, але не може перевищувати вартості, прийнятої за договором.

Згідно з п. 6.3. Договору склад, обсяг і вартість робіт із будівництва об’єктів, зазначені в кошторисній документації.

На виконання умов Договору підряду № 09-Д/10 позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на суму 187 374,58 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за травень 2010 № 1 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/ за травень 2010 р., які належним чином оформлені та підписані обома сторонами.

За умовами п. 7.1 Договору оплата виконаних робіт здійснюється Замовником щомісячно протягом 5 (п’яти) банківських днів за фактично виконані роботи після підписання актів виконаних робіт КБ-2 та КБ-3.

В порушення умов Договору відповідач за виконані на його користь роботи не розрахувався.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з претензіями № 199/10 від 24.06.2010 та № 227/10 від 09.08.2010 про оплату заборгованості. На доказ звернення з претензіями позивач надав суду копії вказаних претензій з відміткою відповідача про отримання.

Відповідач відповіді на претензії не надав, заборгованість не сплатив.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина 1 статті 837 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказів належного виконання зобов’язання за договором щодо оплати робіт відповідач не подав.

Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 187 374,58 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, у зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов’язань за договором, позивач просить стягнути з останнього 2 044,21 грн. –3% річних та 6 578,41 грн. –інфляційних витрат.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив  виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора  зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від  простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений  законом або договором.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 2 044,21 грн. –3% річних та 6 578,41 грн. –інфляційних витрат обґрунтованими та такими, що  підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги в сумі 12 000,00 грн. слід зазначити наступне.

До матеріалів справи позивач надав платіжне доручення № 1421 від 11.10.2010р., як доказ про сплату за адвокатські послуги в розмірі 12 000,00 грн., копію Договору про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт від 07.10.2010р. укладений між позивачем та адвокатом, копії акту прийому-передачі документів (матеріалів) від 07.10.2010р. та акту здачі-приймання виконаних робіт та наданих послуг від 11.10.2010р., копію Свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 24.04.2008р., видане ОСОБА_1

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про адвокатуру” адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Пунктом  5 ст.4 Закону України “Про адвокатуру” передбачено, що адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України “Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до Роз’яснень Вищий арбітражний суд, від 04.03.1998, № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”(в редакції роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/609 “Про внесення змін і доповнень і про визнання такими, що втратили чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду Україна”) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Частинами 1,2,3 статті 28 ГПК України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обов’язком сторони, і пов’язано лише з волевиявленням самої сторони, як і визначення між цією стороною та найнятим представником оплати останнього за надані цим представником послуги.

Разом з тим суд зазначає, що результати розгляду справи у суді залежить не від особи, яка представляє інтереси тієї чи іншої сторони у суді, а від встановлення судом наступних обставин: наявності у позивача права, на захист якого ним подано позов, а також наявності чи відсутності факту порушення такого права або його оспорення.

          Отже, враховуючи зазначене, беручи до уваги встановлені у процесуальному законодавстві обмеження розміру оплати послуг адвоката (до 5% задоволеної суми позовних вимог), а також враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягає задоволенню у сумі 9 799,86 грн. (5% від задоволеної суми позовних вимог).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем належним чином доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та підлягають задоволенню повністю.

Доводами апеляційної скарги не спростовано вищевказані обставини та висновки місцевого господарського суду.

Доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв’язку із відмовою в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судова колегія не бере до уваги, враховуючи наступне.

В абз. 5 п.п. 3.6 пункту 3 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу – підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв’язку з відсутністю його представника (з причин, пов’язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-4 статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов’язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника полягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України).

З огляду на те, що в матеріалах справи були наявні достатні докази для прийняття рішення у справі, а відповідачем не було надано доказів неможливості заміни представника для участі у судовому засіданні, суд першої інстанції правомірно відхилив зазначене клопотання про відкладення розгляду справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК щодо покладення судових витрат на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Державної наукової установи „Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів на рішення Господарського суду м. Києва від 13.12.2010 р. у справі № 53/337 залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 13.12.2010 р. у справі № 53/337 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 53/337 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      Авдєєв  П.В.

 Судді                                                                                          Корсак В.А.

                                                                                          Корсак В.А.

 04.03.11 (відправлено)