КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.02.2011                                                                                           № 37/399

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Авдєєва  П.В.

 суддів:            Коршун Н.М.

          Корсак В.А.

 За участю представників:

 від позивача: Гаркавенко С.В. - представник за довіреністю,  

від відповідача: Мотрончук Д.П. - представник за довіреністю,  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-Сервіс”  

 на рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2010

 у справі № 37/399 (Гавриловська І.О. .....)

 за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"     

 до                                                   Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-Сервіс”  

 про                                                   стягнення 100032,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

 В серпні 2010 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 86651,82 грн. основного боргу, 10377,74 грн. інфляційної складової боргу, 3002,55 грн. трьох відсотків річних, 1000,32 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

   Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неналежним чином виконав свої зобов’язання за укладеним договором №7560522 від 21.10.2003р. щодо оплати спожитої теплової енергії.

       Рішенням Господарського суду м. Києва  від 13.12.2010р. у справі №37/399 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-Сервіс” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" 86651,82 грн. основного боргу, 8895,93 грн. інфляційної складової боргу, 3002,55 грн. трьох відсотків річних, 985,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 232,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

       В позовних вимогах щодо стягнення 1481,81 грн. інфляційної складової боргу відмовлено.  

        Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій  просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити позовні вимоги без розгляду, посилаючись на неповне з’ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.    

        Апелянт стверджує, що ним не було порушено умови укладеного договору №7560522 від 21.10.2003р., оскільки КП „Житло-Сервіс” не є споживачем теплової енергії, що поставляється позивачем, та не використовує її для власних потреб, а забезпечує надання теплової енергії кінцевим споживачам. Тобто, оскільки фактично відповідач виконує лише посередницькі функції для позивача, а тому у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції неправомірно було застосовано положення ст.622, 625 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідачем заперечується чинність тарифів, якими керувався позивач при розрахунку позовних вимог.

    Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

        Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та зібрані  докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

      Як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2003р. між сторонами був укладений договір №7560522 про постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов’язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу (споживач) для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов’язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі (далі-Договір).

       Проаналізувавши умови Договору колегія суддів прийшла до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором енергопостачання.

         Відповідно до ч.1 ст.275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 2.1 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) визначено, що не обумовлені цим договором, сторони зобов’язуються керуватися тарифами, затвердженими КМДА, положенням про Держенергоспоживнагляд, правилами надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (правил), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

        Пунктом 2.2.1 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) передбачено, що постачальник зобов’язався безпосередньо постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3,4) для потреб опалення – в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання – протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначених в додатку 1.

Пунктом 2 додатку № 2 (2005 р.) до Договору визначено, що у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії –кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3,4).

Згідно із п.3 додатку № 2 (2005 р.) до Договору, у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3. додатку 1.

Відповідно до п. п. 4 і 5 додатку № 2 (2005 р.) до Договору, дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку –по 25 число поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-2 – не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно із п. 7 додатку № 2 (2005 р.) до Договору, у випадку підключення декількох споживачів без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) – від загального споживання теплової енергії, визначеної за комерційними приладами обліку встановленими на ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по будинкових комерційних приладах обліку споживачів, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії пропорційно до їх договірних навантажень.

Пунктом 8. додатку № 2 (2005 р.) до договору визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на опалення – як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; на гаряче водопостачання – як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Відповідно до п.9 додатку № 2 (2005 р.) до Договору, споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-2 за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 40-В оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

      Пунктом 10 додатку № 2 (2005 р.) до Договору передбачено, що споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

     В матеріалах справи містяться, належним чином завірені копії наданих КП „Житло-Севіс” відомості обліку споживання теплової енергії за період з 23.08.08 р. до 22.09.08 р., з 23.09.08 р. до 22.10.08 р., з 23.10.08 р. до 22.11.08 р., з 23.10.08 р. до 22.11.08 р., з 23.11.08 р. до 22.12.08 р., з 23.12.08 р. до 22.01.09 р., з 23.01.09 р. до 22.02.09 р., з 23.02.09 р. до 22.03.09 р., з 23.03.09 р. до 22.04.09 р.. з 23.04.09 р. до 22.05.09 р., з 23.06.09 р. до 22.07.09 р., з 23.07.09 р. до 22.08.09 р., з 23.08.09 р. до 22.09.09 р., з 23.09.09 р. до 22.10.09 р., з 23.10.09 р. до 22.11.09 р.. з 23.11.09 р. до 22.12.09 р., з 23.12.09 р. до 22.01.10 р., з 23.01.10 р. до 22.02.10 р., з 23.02.10 р. до 22.03.10 р., з 23.03.10 р. до 22.04.10 р. з 23.04.10 р. до 22.05.10 р., з 23.05.10 р. до 22.06.10 р., з 25.06.10 р. до 22.07.10 р.;  облікові картки відповідача за період з серпня 2008 р. до липня 2010 р. Загальна сума спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.08.08 р. до 01.08.10 р. становила 247 269,00 грн.

   Позивач стверджує, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за Договором, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 160617,18 грн., в зв’язку з чим станом на 01.08.10р. у нього виникла заборгованість у розмірі 86651,82 грн.   

     В зв’язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 86651,82 грн. основного боргу, 10377,74 грн. інфляційної складової боргу та 3002,55 грн. трьох відсотків річних.   

    Колегія суддів, дослідивши матеріали справи дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно було задоволено частково позовні вимоги, виходячи з наступного.

    Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних  умовах  звичайно  ставляться.   Кожна  сторона  повинна  вжити  усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

   До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

   Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

    В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

    Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

    В ході судового розгляду справи колегією суддів було встановлено, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений Договором та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю.

    Стосовно посилань відповідача, як на підставу своїх заперечень, на справу № 20-57/09 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського голови про визнання недійсними актів, якими були затверджені тарифи на теплову енергію і послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води та водовідведення, колегія суддів визнає їх необґрунтованими, оскільки з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що судові рішення про визнання даних розпоряджень протиправними та їх скасування не набрали законної сили та оскаржуються в судах апеляційної інстанції.

Твердження відповідача про те, що позивачем було неналежним чином виконано свої зобов'язання за Договором, оскільки визначена в додатку № 1 кількість гігакалорій, яка заявлена по Договору, не відповідає фактичним надходженням, що призвело до значного зниження температури для опалення та гарячої води та є підставою для здійснення перерахунку вартості також є безпідставним, оскільки відповідачем відповідно до ст.ст.33,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені ним обставини.

Посилання відповідача на те, що він лише забезпечує сплату коштів від населення на рахунок ГІОЦ КМДА, а не саму їх сплату, в підтвердження чого посилається на пункт 10 додатку № 2 до Договору та договір № 637 від 01.05.2001 р. укладений між КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» та КП з експлуатації та ремонту житлового фонду «ЖИТЛО-СЕРВІС», за яким мало здійснюватися розщеплення та перерахування комунальних платежів населення на розрахункові рахунки підприємств-постачальників комунальних послуг спростовуються, зокрема тим, що термін дії договору №637 встановлюється з 01.05.01р. до 31.12.02р., а доказів пролонгації даного договору не надано.  

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обгрунтованість вимог позивача в частині стягнення 86651,82 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 10377,74 грн. інфляційних збитків та 3002,55 грн. 3% річних за період з 01.09.08. до 01.08.10р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

  Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

 Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України  встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється  від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов’язання, приписи вказаних правових норм та проведений судом першої інстанції розрахунок інфляційної складової боргу, з останнього місцевим господарським судом правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 8895,93 грн. та 3% річних в розмірі 3002,55 грн.

       Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

         Частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

       Доказів, які б спростовували  вище встановлені та зазначені судом першої інстанції обставини, сторонами не надано.

       Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене та з урахуванням відзиву позивач.       

      Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким частково задоволено позовні вимоги відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

       Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на сторін пропорційно задоволених вимог.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-Сервіс” на рішення Господарського суду м. Києва  від 13.12.2010 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 13.12.2010 року у справі  №37/399 залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №37/399 направити до Господарського суду  м.Києва.

          Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      Авдєєв  П.В.

 Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Корсак В.А.

 04.03.11 (відправлено)